Розділ «4.8. Комплекс з виробництва товарів народного споживання»

Виробництво товарів народного споживання представлене галузями легкої та харчової промисловостей. Легка промисловість спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів, а харчова - продуктів харчування.

Комплекс галузей, що спеціалізуються на виробництві непродовольчих товарів, охоплює легку промисловість, а також групу підгалузей машинобудування: радіоелектронну, годинникову, виробництво телевізорів, відеомагнітофонів, мікропроцесорних засобів, легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, в'язальних, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, пилососів, товарів побутової хімії тощо. Сюди також належить виробництво меблів, музичних інструментів з дерева, а також засобів захисту рослин, плодових дерев.

У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць посідає легка промисловість. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузі легкої промисловості відіграють провідну роль у підвищенні життєвого рівня населення, адже вони виробляють переважно товари народного споживання і багато виробів промислового призначення. Зокрема, сюди належать підприємства первинної обробки льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопледжутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Галузь охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Виробництво продукції легкої промисловості великою мірою залежить від забезпеченості України такими видами сировини, як льоноволокно, вовна, шкіра, та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього).

Кризові явища в економіці України, що розпочалися після 1990 р., призвели до різкого спаду обсягів виробництва в легкій промисловості. Порівняно з 1990 р. обсяг виробництва в галузі у 2001 р. становив 29 %, зокрема бавовняних тканин - 7,2 %, вовняних - 8,5, лляних - 5,6, шовкових - 2,0, панчішно-шкарпеткових виробів - 8,2 %. За цей час виробництво білизняного трикотажу становило 4,5 %, взуття - 7,4 % рівня 1990 р.

Причинами такого становища галузі є насамперед порушення зв'язків із країнами СНД і невирішення питань, пов'язаних із закупівлею сировини; непроведення державної протекціоністської політики щодо захисту національного товаровиробника, що призвело до незахищеності внутрішнього споживчого ринку від напливу імпортних дешевих і неякісних товарів, а також товарів тіньового виробництва; низька купівельна спроможність населення України; недостатнє інвестування підприємств державою та несприятливі умови для іноземних інвестицій; брак повноцінної митної статистики, яка б відповідала фактичному стану справ на внутрішньому ринку; неконкурентоспроможність деяких вітчизняних товарів, що спричинило заповнення ринку України на 80- 90 % імпортними і тіньовими виробами.

У табл. 4.8 показано рівень сучасного розвитку легкої промисловості України.

Таблиця 4.8. Виробництво товарів легкої промисловості

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві посідає бавовняна промисловість, яка випускає половину всіх тканин, що виробляються. У структурі цієї промисловості представлені такі виробництва: прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове, фарбувально-обробне. Основна сировина для більшості видів тканин - бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великі бавовняні комбінати у Херсоні й Тернополі, бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Традиційною галуззю текстильної промисловості є вовняна, що здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. В технології виробництва вовняних тканин використовують бавовняні, хімічні та синтетичні волокна. Фабрики цієї галузі розміщені у Харкові, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Одесі, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, Луганську. Камвольно-суконний комбінат працює у Чернігові, а вовнопрядильна фабрика - у Кривому Розі.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Такі підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та багатьох міських поселеннях Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

Активно розвивається шовкова промисловість. Вона виробляє натуральний шовк і шовкові тканини (крепдешин, креп-жоржет) і зосереджена у Києві. Тканини зі штучного і синтетичного шовку випускають у Києві та Черкасах; меланжеві шовкові тканини - у Луганську, шовкові тканини технічного призначення - у Києві та Лисичанську.

Важливого значення для України набула лляна промисловість. Вона має достатню сировинну базу в поліських областях, де культивують льон і здійснюють його первинну переробку на льонозаводах. Виробництво лляних тканин зосереджене на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках у межах Житомирської області. Зі лляною галуззю тісно пов'язана конопледжутова промисловість, яка використовує волокно конопель, льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Виробництво зосереджене на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі.

Одне з найпопулярніших виробництв легкої промисловості - трикотажне. В Україні переважає виробництво білизняного трикотажу і панчішно-шкарпеткових виробів. Виробництво трикотажних виробів здійснюється у Донецькій, Київській, Полтавській, Луганській та Запорізькій областях (понад 50 % від загального виробництва в Україні). Головні центри панчішно-шкарпеткових виробів розташовані у Львівській, Житомирській, Чернівецькій, Харківській областях та в Автономній Республіці Крим.

Друге місце в структурі легкої промисловості посідає швейна промисловість. Розміщується ця галузь у районах споживання, здебільшого у великих містах. До найбільших підприємств галузі належать фабрики у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Миколаєві та в інших містах. Низка підприємств швейної промисловості функціонує як виробничі об'єднання і фірми з основним виробництвом і філіями.

Третє місце належить шкіряно-взуттєвій та хутровій галузям. Сировиною для них є природна шкіра свійських, диких і морських тварин, хутро натуральне і штучне. Широко використовують нові синтетичні матеріали, зокрема штучну шкіру, парусину, гуму. Підприємства шкіряної промисловості розміщені у Києві й Василькові (Київська область), Харкові, Львові, Бердичеві, Миколаєві. Всі вони застосовують натуральну тваринну сировину. Значна кількість продукції виготовляється зі штучної сировини (шкірозамінники). її виробляють на підприємствах Києва, Запоріжжя, Тернополя, Луцька, Одеси.

Зі шкіряною галуззю тісно пов'язана взуттєва промисловість. Загалом в Україні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші об'єднання взуттєвої промисловості розташовані у Луганську, Львові, Харкові, Києві, Хмельницькому.

До головних центрів розвитку хутрової промисловості належать Харків, Красноград (Харківська область), Тисмениця (Івано-Франківська область), Львів, Жмеринка, Одеса, Балта (Одеська область) (рис. 4.5).

Легка промисловість належить до наймобільніших галузей господарства, яка в найкоротший термін може за невеликих капіталовкладень розширити виробництво, повернути інвестиційні кошти і сприяти розвитку інших важливих галузей. Тому розвиток галузі у перспективі має ґрунтуватись на впровадженні цілеспрямованої протекціоністської державної політики, спрямованої на інвестування виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності.

Комплекс галузей харчової промисловості об'єднує понад 25 підгалузей. Харчова промисловість разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарські продукти, у 2001 р. виробила 17,9 % від загального обсягу продукції промислового виробництва в Україні. Економічне значення харчової промисловості у господарському комплексі держави визначається насамперед тим, що вона забезпечує продовольчі потреби населення міських і сільських поселень.