Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

1) ті, що сформувались на основі сировинних або паливно-енергетичних ресурсів;

2) ті, які виникли на базі забезпечення трудовими ресурсами або вигодами транспортно-географічного розташування;

3) ті, що сформувалися на основі природних і трудових ресурсів.

Найповнішою, на нашу думку, є типологія промислових комплексів за ознакою спеціалізації виробництва (функціональна ознака). За цією ознакою вирізняють три типи промислових комплексних утворень: комплекси добувної промисловості, обробної промисловості та змішаного типу (видобуток і обробка).

Комплекси добувної промисловості формуються в районах видобутку вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, гірничохімічної сировини. Характерною рисою цього типу комплексів є переважання видобутку сировини над її обробкою і вивезення сировини в інші райони. Комплекси обробної промисловості охоплюють такі основні типи виробничих процесів у групах галузей: металургія, металургія - машинобудування; металургія - хімія; металургія - машинобудування - хімія; нафтохімія; хімія; машинобудування; машинобудування - хімія; машинобудування - текстильна промисловість; машинобудування - хімія - текстильна промисловість; текстильна промисловість.

Комплекси на базі видобутку й обробки сировини (змішаний тип) представлені такими типами виробничих процесів: вугільно-енергетичні; вугільно-металургійні; вугільно-хімічні; вугільно-металургійно-машинобудівні; вугільно-металургійно-хімічні; нафтогазохімічні; гідроенергопромислові; гірничо-металургійні, гірничохімічні, лісопромислові.

Промислові комплекси залежно від складу їх компонентів, взаємозв'язків виробництв, напрямів спеціалізації відрізняються за структурою. Структура промислових комплексів формується під впливом ресурсної бази, забезпеченості підприємств робочою силою, рівня розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування, концентрації виробництва і багатьох інших факторів. Вона ускладнюється у результаті розвитку виробничо-економічних і виробничо-технологічних зв'язків між різними виробництвами і галузями. На основі розвитку виробничого комбінування вирізняють комплекси-комбінати. Для них характерні виробничі зв'язки при послідовній обробці сировини, матеріалів та комплексному використанні енергії й усіх відходів виробництва. Комплекси-комбінати діють у металургійній, хімічній, текстильній, деревообробній та харчовій галузях промисловості. Поширені також промислові комплекси з переважанням спеціалізованих підприємств на основі виробничого кооперування. У структурі цих комплексів передбачається діяльність головного підприємства і низки підприємств-суміжників, з якими воно кооперується. Головним показником рівня кооперування у промислових комплексах є частка вартості напівфабрикатів, заготовок, деталей і вузлів, які надходять на підприємства по лінії кооперування для виробництва готової продукції.

За роллю в народному господарстві й участю в географічному поділі праці промислові комплекси поділяють на три групи:

1) комплекси міжрайонного значення, розвиток яких має істотний вплив на формування структури виробництва, спеціалізації господарства і виробничо-територіальних зв'язків усіх районів країни;

2) комплекси районного значення, які створюються з метою комплексно-пропорційного розвитку господарства економічного району і вдосконалення його територіальної організації;

3) комплекси локального характеру виробництва - промислові вузли, які розглядають як "опорний каркас" промислових регіонів (локальні міські та кущові утворення).

На основі оцінки умов і факторів розвитку промисловості, а також різних ознак комплексоутворення ми пропонуємо класифікувати промислові комплекси за трьома ознаками: величина території, походження і тип сировини, спеціалізація (головний виробничий напрям (рис. 1.1.)). За величиною території виокремлюють макро-, мезо- і мікрокомплекси; за походженням і типами про-

мислової сировини - комплекси мінеральної орієнтації, arpo-, лісо- та морепромислові; за основною спеціалізацією - паливно-енергетичні, металургійні, машинобудівні, хімічні, лісопереробні, будівельно-індустріальні, комплекси легкої та харчової промисловостей. Усі вони формуються за умови широкого розвитку виробничих зв'язків між спорідненими галузями і називаються міжгалузевими промисловими комплексами. Кожен міжгалузевий комплекс об'єднує низку вузькоспеціалізованих галузевих утворень. Наприклад, до паливно-енергетичного комплексу належать самостійні галузі: вугільна, нафтова, газова, електроенергетика - внутрішньогалузеві комплекси. Металургійний комплекс об'єднує чорну і кольорову металургію, хімічний - групи галузей органічного синтезу та основної хімії.

Найскладнішим є машинобудівний комплекс. У його структурі вирізняють такі великі групи галузей, як важке машинобудування з повним виробничим циклом (заготовка - механічна обробка - складання), загальне машинобудування, середнє машинобудування, група галузей точного машинобудування, а також металообробка.

Класифікація і типологія промислових комплексів має велике значення для розробки проектів і схем районного планування, технічної реконструкції промисловості, господарського освоєння території, а також для наукового обґрунтування концепції територіальної організації промислового виробництва всіх районів країни.

1.5. Основні наукові підходи до вивчення промислових комплексів

Розвиток наукових досліджень промислових комплексів у вітчизняній та зарубіжній географічних науках відбувався під впливом декількох панівних методичних підходів, зумовлених як соціально-історичними, так і науково-пізнавальними чинниками. Серед першої групи чинників варто звернути увагу на особливості розвитку суспільних відносин у різних країнах світу, а також логіку і характер соціально-економічних процесів, що спрямовували наукові дослідження відповідно до практичних потреб певної суспільної формації. До другої групи чинників належать загальний рівень наукового пізнання, що сформувався в конкретних умовах розвитку суспільства, й особливості формування теоретико-методичного апарату та можливостей реалізації різних методичних підходів у конкретно-наукових дослідженнях.

Отже, дослідження промислових комплексів відбувалось у межах трьох методичних підходів:

1) концепції локальних територіально-виробничих комплексів (TBK);

2) концепції промислових кластерів;