Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

11) принцип поліпшення соціальних умов життя людей та досягнення високого рівня соціального розвитку території;

12) принципи раціонального природокористування й охорони природи, що засновані на ринкових механізмах розвитку, рентній вартості землі та інших природних ресурсах.

Головне завдання раціональної територіальної організації промисловості - досягнення вищої продуктивності праці на підприємствах шляхом залучення до трудової діяльності важливого джерела ресурсів, які можна використати для прогресивних економічних і соціальних перетворень. Важливу роль в удосконаленні принципів територіальної організації промисловості відіграють капіталовкладення в різні її галузі. Саме вони є дієвим засобом для дальшого розвитку та оптимізації структури основних міжгалузевих комплексів - машинобудівного, паливно-енергетичного, хімічного. Для переведення промисловості на інтенсивний шлях розвитку потрібно скоротити капіталовкладення на нове будівництво та розширення об'єктів виробничого призначення і збільшити їх частки для реконструкції та технічного переоснащення підприємств.

1.3. Промисловий комплекс - ефективна форма розміщення промислового виробництва

У науковій літературі є різні погляди щодо змісту таких понять, як "комплексний розвиток промисловості" та "промисловий комплекс". У процесі визначення та інтерпретації потрібно враховувати той факт, що в основі комплексоутворення лежить поділ праці, зокрема його міжгалузева і просторова форми. Оскільки суспільний поділ праці властивий усім формаціям і постійно поглиблюється, то відбуваються зміни і в комплексоутворенні. Отже, комплексний розвиток галузей народного господарства і зокрема промисловості - це один з головних напрямів суспільного поділу праці, що виявляється в різних формах.

У сфері промислового виробництва комплексоутворення здійснюється шляхом формування промислово-територіальних комплексів. Комплексний розвиток промисловості означає взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх її складових - підприємств галузей та міжгалузевих утворень, а також різних форм територіального зосередження промислового виробництва. Встановлення оптимальних зв'язків і пропорцій у системі промислового виробництва забезпечує найбільш повне й ефективне використання продуктивних сил окремих районів і всієї країни.

Комплексний розвиток промисловості може бути забезпечений за умови глибокого і всебічного вивчення наукою теорії та практики територіальної організації виробництва. Відповідно, важливим завданням науки й органів управління є виявлення основних закономірностей комплексного розвитку господарства країни та окремих його галузей, встановлення оптимальної структури та пропорцій між галузями промисловості та всередині кожної з них. Потреба комплексного розвитку промисловості - одне з принципових положень при розробці господарських і територіальних планів.

Теорія і практика промислового комплексоутворення була започаткована ще в 20-х роках, у першому плані ГОЕЛРО (рос. Государственная комиссия по электрификации России). Тоді ж з'явились наукові розробки Г.М. Крижановського, I.A. Александрова та інших працівників Держплану, в яких простежувалася ідея комплексного розвитку промисловості в економічних районах на основі головної галузі - енергетики.

У 30-х роках дослідження в галузі промислового комплексоутворення розпочав М.М. Колосовський, якого вважають піонером теоретичного дослідження цього наукового напряму. Пізніше (1947 р.) основні теоретичні положення автор розвинув у роботі "Виробничо-територіальний комплекс у радянській економічній ідеографії", де вперше було дано визначення цієї важливої категорії і доведено, що виробничо-територіальні комплекси є основою районоутворювального процесу. Процес комплексоутворення М.М. Колосовський розглядав на базі промисловості.

На його думку, комплексний розвиток промисловості передбачає формування промислових комплексів локального і регіонального характеру. Необхідність формування комплексів автор розглядав як закономірний процес. Ним правильно була висловлена думка про те, що поняття промислових угруповань і комплексів можуть використовуватися для вивчення як великих економічних районів, так і менших таксономічних одиниць - підрайонів і мікрорайонів. М.М. Колосовський узагальнив попередні наукові розробки в галузі комплексоутворення, а також практичні результати взаємопов'язаного розташування промислових підприємств у різних районах країни, звернувши при цьому увагу на економічні, технічні та природні фактори, що дало йому змогу сформулювати теоретичну концепцію про виробничо-територіальний комплекс в умовах соціалістичної економіки.

Виступаючи за найефективнішу з економічного погляду форму виробничо-територіальних утворень у промисловості - промислові комплекси, - М.М. Колосовський визначив декілька основних ознак комплексоутворення. Перша найважливіша ознака - єдність і взаємодія промислових підприємств; друга - відповідність виробничо-територіального промислового утворення (комплексу) місцевим економічним і природним умовам; третя - досягнення необхідного економічного ефекту за рахунок пропорційності структури виробництва, планомірного підбору і розміщення підприємств.

Концепція комплексного розвитку промисловості стала ключовою у процесі планування і проектування великих комбінатів, промислових вузлів і районів. Науковці і практики вважають, що комплексний розвиток промисловості - це процес, що передбачає всебічний розвиток усіх галузей, оптимальність галузевої і територіальної структур виробництва, широкий розвиток внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків та пропорцій, ефективний і швидкий розвиток продуктивних сил з метою максимального підвищення ефективності суспільної праці. Комплексний розвиток промисловості території (району, країни) - діалектичний процес, який відбувається під впливом соціально-економічних і природних факторів. Вирішальними факторами промислового комплексоутворення є характер виробничих відносин і рівень розвитку продуктивних сил суспільства.

Розвиваючи наукову концепцію комплексного розвитку промисловості, економіко-географи й економісти завжди звертали особливу увагу на те, що комплексність передбачає насамперед виробничі зв'язки між галузями і підприємствами. Відомо, що є дві головні групи виробничих зв'язків у промисловому секторі: виробничо-технологічні і виробничо-економічні. Вони можуть мати "вертикальний" характер, охоплювати послідовно всі етапи переробки сировини і напівфабрикатів аж до одержання готової продукції (наприклад, видобуток нафти, її переробка на паливні продукти і хімічна переробка органічних продуктів у мономери - сировину для хімії органічного синтезу). Розвиваються також взаємозв'язки між гілками "вертикальних" рядів виробництв (наприклад, видобуток кухонної солі - виробництво соди і хлору; видобуток і переробка природного газу - виробництво хлорорганічних сполук).

Загалом виробничі зв'язки у промисловості між окремими підприємствами надзвичайно різноманітні: виробниче комбінування і кооперування; обслуговування підприємств єдиними заготівельними цехами або ремонтними базами, спеціальними науково-дослідними інститутами, лабораторіями, експериментальними базами, спільною системою підготовки кадрів; взаємопостачання сировиною, матеріалами, продуктами харчування, постачання з одних і тих самих центрів виробництва паливом та електроенергією; організація спільних засобів транспортування і комунікації, енергетичних мереж, спільних баз будівельної індустрії. Всі види зв'язків об'єднують окремі промислові галузі та підприємства певної території в єдине територіально-виробниче утворення - промисловий комплекс. Масштабність розвитку виробничих зв'язків безпосередньо стосується рівня комплексності у промисловості. Розширення взаємозв'язків промислових виробництв веде до підвищення рівня комплексності всіх галузей.

Зростання масштабів промислового виробництва, поглиблення внутрішньогалузевого, міжгалузевого і територіального поділів праці супроводжуються інтеграційними процесами, що сприяють формуванню утворень взаємопов'язаних галузей - міжгалузевих комплексів. Оскільки роль міжгалузевих виробничих зв'язків в умовах науково-технічного прогресу і подальшої інтеграції виробництва постійно зростає, дослідження міжгалузевих промислових комплексів є одним із важливих завдань науки і практики.

Міжгалузевий промисловий комплекс слід розглядати як групу галузей (підгалузей) промислового виробництва та окремих виробництв, об'єднаних однією метою і єдиною програмою розвитку. У сфері промислового виробництва виокремлюють такі воловні генералізовані міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, будівельний, комплекс із виробництва товарів народного споживання (легка промисловість) та продовольчий, що є складовою агропромислового комплексу.

Отже, міжгалузеві промислові комплекси сформувалися в результаті диференціації та диверсифікації структури промислового виробництва. їх можна розглядати на основі поділу промисловості на групи спеціалізованих галузей, які подібні між собою за призначенням виробленої продукції (галузі паливної промисловості), використанням однорідної сировини і матеріалів (галузі машинобудування), застосуванням спільної технології (галузі хімії).

За характером зв'язку між галузями розрізняють такі основні типи міжгалузевих промислових комплексів:

1) галузі, підприємства яких займаються видобутком (вирощуванням) сировини та її переробкою (видобуток та переробка риби, заготівля і переробка деревини; вирощування і переробка сільськогосподарської сировини);

2) однорідні галузі, котрі мають зв'язки між підприємствами на основі взаємозамінної продукції (паливна енергетика, металургія, будівельна промисловість);