Розділ «6.2. Гірничодобувна промисловість»

Гірничодобувна промисловість, що є основою видобувної, належить до первинних галузей виробництва, оскільки вона має справу з первинними природними ресурсами - корисними копалинами. Відповідно до її складу входять галузі, пов'язані з видобутком і переробкою, збагаченням паливних, рудних і нерудних копалин.

Встановлено, що 9/10 усієї мінеральної сировини, що добувається у світі, припадає на 20 її видів. До паливно-енергетичної сировини належить нафта, природний газ, вугілля, уран, до руд чорних металів - залізні, марганцеві та хромові руди, до руд кольорових і легуючих металів - боксити, мідні, свинцево-цинкові, нікелеві, олов'яні, вольфрамові, молібденові, кобальтові, ванадієві, титанові руди, до благородних металів і ювелірних каменів - метали платинової групи, золото, срібло, іридій, діаманти, смарагди тощо, до гірничохімічної сировини - калійні солі, фосфорити і сірка. Звичайно, масштаби їх видобутку з надр землі надзвичайно різні. Тільки вугілля, нафти і залізної руди добувають понад 1 млрд т у рік. Видобуток бокситів, фосфоритів визначається сотнями мільйонів тон, марганцевих, хромових руд, калійних солей, сірки - десятками мільйонів, свинцевих, цинкових, мідних руд - мільйонами тонн, нікелю, олова, титану - сотнями тисяч, урану, вольфраму, молібдену, кобальту, срібла - десятками тисяч тонн. Світовий видобуток золота становить приблизно 2,3 тис. т у рік, платини - менше 150 т.

Оскільки про видобуток паливних ресурсів уже йшлося вище, розглянемо процес видобутку рудних і нерудних корисних копалин. Розвиток цих підгалузей також не був рівномірним. У середині 1970-х років відбулася не тільки енергетична, а й сировинна криза, що призвела до зростання цін на мінеральну сировину. І хоча ця криза, як і енергетична, була потім "поборена", вона також істотно вплинула на загальну концепцію розвитку світової гірничодобувної промисловості. По-перше, країни Заходу почали набагато послідовніше здійснювати політику ресурсозбереження. По-друге, вони звертали більше уваги на технічне переозброєння гірничодобувної промисловості, що відобразилося, зокрема, в швидкому переході від шахтного до відкритого видобутку рудних і нерудних копалин (у США відкритим способом добувають приблизно 9/10 усієї мінеральної сировини). По-третє, і це найголовніше, країни Заходу переорієнтовуються на власні ресурси мінеральної сировини. Саме цим зумовлено різке зростання ролі Канади, Австралії, а також ПАР як у видобутку, так і в постачанні мінеральної сировини на світовий ринок. Вони експортують, як правило, 80-90 % корисних копалин, що добуваються. Під безпосереднім впливом подібної міжнародної спеціалізації в них сформувалися найбільші мінерально-сировинні райони, наприклад Північна і Західна Австралія, Вітватерсранд у ПАР, Північні території і Лабрадор у Канаді. Проте країни, що розвиваються, залишаються найбільшими постачальниками мінеральної сировини для економічно розвинених країн Заходу. Видобуток основних мінеральних ресурсів у цих країнах приблизно втричі перевершує їхні власні потреби, а надлишок спрямовується на експорт. Економічно розвинені країни Заходу свої потреби в мінеральній сировині приблизно на 1/3 задовольняють завдяки поставкам із країн Азії, Африки і Латинської Америки.

Економічно розвинені країни Заходу відіграють головну роль у виробництві хромових руд, свинцю, цинку, молібдену, золота, фосфорних руд і калійних солей, країни, що розвиваються, - у виробництві бокситів, міді, олова, срібла, а колишні соціалістичні та соціалістичні - у виробництві залізних і марганцевих руд, вольфраму. У випадку виробництва олова, вольфраму, калійних солей між трьома групами країн спостерігаються різкі контрасти. І навпаки, при виробництві залізних, марганцевих, хромових, фосфорних руд, нікелю розходження між ними не настільки великі.

Хоч окремі автори і намагалися здійснити гірничопромислове районування світу, загальноприйнятої схеми такого районування поки немає. Але з певною умовністю можна виокремити дев'ять гірничопромислових регіонів:

1) США, Канада і Мексика;

2) Латинська Америка;

3) Західна Європа;

4) країни СНД;

5) Китай;

6) Північна Африка і Південно-Західна Азія;

7) Африка на південь від Сахари;

8) ПАР;

9) Австралія.

В усіх цих регіонах нині розробляється понад 8000 родовищ гірничорудної і гірничохімічної сировини (без палива), у тому числі майже 1200 великих (з них у Північній Америці - 330, в Африці - 215, у Латинській Америці - 200, у Західній Європі - 150, в Австралії -120). Найбільші запаси мінерального палива і сировини мають перший і четвертий регіони. Щодо розвитку на найближчі 10-15 років, то вони найоптимістичніші для першого, другого, шостого, сьомого, восьмого і дев'ятого регіонів.

У світі є вісім великих гірничодобувних держав, що насамперед визначають основні потужності виробництва в цій важливій галузі світового господарства. Це Китай, Австралія, Росія, США, Канада, Бразилія, ПАР, Індія. Для цих країн гірничодобувна промисловість давно вже стала однією з галузей міжнародної спеціалізації, та й сама вона має багатогалузевий характер. До другої групи країн за рівнем розвитку гірничодобувної промисловості включають Україну, Казахстан, Польщу, Індонезію, Венесуелу, Перу, Мексику. До цього можна додати, що є ще багато країн, передусім тих, що розвиваються, котрі не мають багатогалузевої гірничодобувної промисловості, але помітно виділяються на світовому ринку за рівнем розвитку однієї з її підгалузей. Це, наприклад, Чилі - з виробництва міді, Гвінея і Ямайка - з видобутку бокситів, Марокко - з фосфорних руд та ін.

Загалом видобуток рудної сировини більш поширений, ніж нерудної, але між окремими її підгалузями існують чималі розходження. Наприклад, видобуток мідних руд нині здійснюють у 50 країнах світу, залізних - у 43, бокситів - у 30, олов'яних і вольфрамових руд - у 25, нікелевих - у 22, кобальтових - у 15, молібденових - у 12 країнах. І це не кажучи вже про величезні розходження між ними у "вагових категоріях".

У підгрупі нерудної сировини найбільше значення має видобуток гірничохімічної сировини. Це стосується насамперед фосфорних руд, що добувають у 30 країнах світу, хоча 3/4 усього видобутку припадає на СІЛА, Китай, Марокко і країни СНД. Це також калійні солі, видобуток яких спершу почали в Західній Європі, потім - у США і Росії, але останнім часом перше місце за обсягами видобутку міцно посіла Канада, що має найбільші ресурси цих солей.

У складі світового господарства починає формуватися і така нова підгалузь гірничодобувної промисловості, як морський видобуток твердої мінеральної сировини. Підводні родовища розробляють за допомогою системи підводних шахт, що прокладаються з берега, від природних або штучних островів. Іноді такі шахти пролягають під дном моря на відстані 10-20 км від берега і заглиблюються в корінні породи дна на 2 км. Подібні розробки здійснюють біля берегів Великої Британії, Франції, Фінляндії, Греції, США, Канади, Китаю, Японії, Чилі та Австралії. Як правило, таким способом добувають руди заліза, міді, нікелю, олова, ртуті, є також вугільні шахти з похилими штольнями. Ще ширше розробляють прибережно-морські розсипища: олов'яної руди - в Індонезії, Таїланді та Малайзії, золота, ільменіту і циркону - на узбережжі США, рутилу і циркону - на узбережжі Австралії, ільменіту - Індії, алмазів - Намібії, бурштину - на Балтійському морі.