Розділ «6.7. Виробництво товарів легкої промисловості»

До складу легкої промисловості входить значна кількість підгалузей, що виготовляють одяг, взуття, товари текстильної промисловості, вироби зі шкіри та хутра та ін. Переважно продукція легкої (як і харчової) промисловості покликана задовольняти попит населення країни у товарах народного споживання і має незначне експортне значення. Однак світові корпорації та брендові підприємства з пошиття одягу і взуття, торгові марки котрих особливо відомі, поширюють виробництво і продаж готової продукції по всьому світі. До них належать як всесвітньо відомі елітні підприємства модельного одягу "Дольче Габана", "Гермес", "Армані", "Крістіан Діор", "Версаче", так і бренди більш демократичного спортивного одягу та взуття ("Адідас", "Пума", "Найк" та ін.). Провідне місце у світовому виробництві товарів легкої промисловості посідає текстиль.

Текстильна промисловість забезпечує приблизно половину всього обсягу виробництва товарів легкої промисловості в світі, а також займає в ній перше місце за чисельністю зайнятих. Основна її функція полягає у випуску предметів споживання, насамперед тканин і трикотажу. Поряд із цим вона задовольняє своєю продукцією і багато виробничих потреб. Залежно від сировини текстильну промисловість поділяють на такі підгалузі: бавовняну, вовняну, шовкову, лляну, трикотажну, промисловість з випуску тканин з хімічних волокон, виробництво нетканих матеріалів.

Текстильна промисловість - найстарша з усіх галузей сучасної індустрії. Саме з неї почався промисловий переворот в Англії у XVIII ст., що ознаменував перехід від мануфактурного виробництва до фабричного. Тривалий час текстильна промисловість залишалася провідною галуззю промисловості більшості розвинених держав світу, але в XX ст. її частка у валовій продукції, в структурі зайнятості економічно активного населення почала зменшуватися, а в другій половині XX ст. текстильна галузь вступила у смугу тривалої структурної кризи. Під час індустріалізації країн Азії, Африки і Латинської Америки співвідношення між розвиненими державами і тими, що розвиваються, у виробництві текстилю стало змінюватися.

Сучасна текстильна промисловість не належить до галузей світового господарства, що динамічно розвиваються. Принаймні, у 90-х роках XX ст. світове виробництво тканин усіх видів залишалося приблизно на рівні 100-120 млрд м2 у рік. Темпи збільшення світового споживання текстильних волокон, що досить швидко зростали до початку 1990-х років, потім сповільнилися. Значний вплив на розвиток текстильної промисловості мала НТР, насамперед у результаті автоматизації та електронізації текстильного виробництва, зміни його структури, характеру розміщення тощо. Значний вплив на розвиток і розміщення текстильної галузі в світі за останні десятиліття мали два фактори:

1) кардинальні зрушення в її сировинній базі і відповідно в галузевій структурі;

2) зміна ролі окремих факторів орієнтації її розміщення, що привела до істотних зрушень у її територіальній структурі.

Охарактеризуємо сировинну базу текстильної промисловості. Основні зміни в цій сфері тісно пов'язані з досягненнями НТР і полягають у поступовому, але неухильному скороченні частки натуральних волокон і збільшенні частки хімічних волокон, особливо синтетичних. Це дало змогу значно розширити і зміцнити сировинну базу галузі. Як саме змінювалася пропорція між натуральними і хімічними волокнами, видно із табл. 6.7.

Таблиця 6.7. Зміна світової структури виробництва текстильних матеріалів

Уже до середини 1990-х років споживання натуральних і хімічних волокон фактично зрівнялося. При цьому структура споживання натуральних волокон майже не змінилася: як і раніше, в ній 80 % припадало на бавовну, 11 % - на вовну, а решта -- на інші види волокон. Структура споживання хімічних волокон, навпаки, в останні десятиліття дуже змінилася: наприклад, у 1955 р. співвідношення штучних (віскозних) і синтетичних волокон знаходилося в пропорції 90 :10, а в середині 1990-х - 15 :85.

Ще одне важливе структурно-технологічне нововведення епохи НТР - швидкий розвиток трикотажного виробництва, що у країнах Заходу стало чи не головною підгалуззю всієї текстильної промисловості. Багато в чому це зумовлено тим, що продуктивність праці в трикотажному виробництві в декілька разів вища, ніж, наприклад, у ткацькому. Але ще швидше розвивалася промисловість нетканих матеріалів, що все більше використовуються для технічних цілей. До того ж продуктивність праці в цій підгалузі вища, ніж у трикотажній.

Зміни в сировинній базі галузі значною мірою зумовили і зрушення в її галузевій структурі. Наприкінці 1990-х років у світі вироблялося 75 млн м2 бавовняних тканин (у середньому 13 м2 на душу населення), 21-22 млн м2 шовкових тканин (9 м2 на душу населення), 2,5 млн м2 вовняних тканин (0,5 м2 на душу населення) і ще менше лляних та інших видів тканин. Щодо хімічних волокон, то слід враховувати, що їх нині в основному вживають у так званих змішаних тканинах, тобто в поєднанні з вовною, шовком, бавовною (особливо це стосується наймасовішого поліефірного волокна). Наприклад, майже все виробництво шовкових тканин нині засноване на хімічних волокнах.

Зміни в географії світової текстильної промисловості також спричинені зрушеннями в її сировинній базі, але ще більшою мірою вони залежать від такого фактора, як вартість робочої сили. Виявилося, що в цьому плані різниця між економічно розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, величезна: наприклад, в Індонезії вартість робочої сили становить 0,24 дол. США за 1 год, у Пакистані - 0,4, в Індії та Китаї - 0,6; у США - 13, у Франції - 14-15, у Німеччині - 21-22 дол. США. Саме здешевлення праці відіграло вирішальну роль у "великому переселенні" текстильної (і швейної) промисловості з розвинених країн до країн, що розвиваються. При цьому слід враховувати, що в Індії, Пакистані, Бангладеші, Сирії, Туреччині, Ірані, Єгипті, Марокко, Мексиці, Колумбії, Бразилії й Аргентині ця галузь сформувалася ще до Другої світової війни, а отже, потребувала значної модернізації.

Натомість у нових індустріальних країнах Азії (наприклад, у Таїланді) вона виникла порівняно недавно на цілком сучасній технічній основі. V 2000-х роках процес скорочення випуску тканин у розвинених країнах Заходу і збільшення їх виробництва в країнах, що розвиваються, продовжувався особливо активно. У результаті з 1970 до 2000 р. країни, що розвиваються, майже подвоїли свою продукцію на світовому ринку, а в середині 1990-х років їх частка у світовому випуску тканин досягла 60 %.

Ті самі географічні зрушення можна простежити і на прикладі окремих підгалузей текстильної промисловості, насамперед головної з них - бавовняної. Для цього досить ознайомитися з першою десяткою країн з виробництва бавовняних тканин. Країни, що розвиваються, хоча й не переважають у ній кількісно, але набагато перевершують розвинені країни за обсягами виробництва (табл. 6.8).

Таблиця 6.8. Перша десятка країн за обсягами виробництва бавовняних тканин

Такі самі зрушення чітко простежуються у виробництві тканин з хімічних волокон, а також, але меншою мірою, у випуску вовняних і шовкових тканин. Варто додати, що серед країн, що розвиваються, є розходження. Наприклад, своєрідним епіцентром світової текстильної промисловості нині стали субрегіони Східної та Південно-Східної Азії.

З охарактеризованими вище головними географічними зрушеннями тісно пов'язані зміни в зовнішній торгівлі текстильними товарами. Ще в середині 1980-х років на країни, що розвиваються, припадало приблизно 1/4 світового експорту текстильних товарів, але нині їх частка значно більша. На зовнішні ринки іноді спрямовується 2/3, і навіть 3/4 вироблених товарів. Тому в експорті текстилю на сьогодні у світі лідирують Китай (разом із Сянганом), Туреччина, Індія, Туніс, Марокко, Індонезія, Бангладеш.

Швейна промисловість

Взуттєва промисловість