Розділ 4. Захист віри в горах

Нічого осудливого неможливо було знайти у моральному житті цього поставленого поза законом народу. Навіть їхні вороги визнавали, що це мирні, спокійні, побожні люди, їхній найбільший злочин полягав у тому, що вони не бажали поклонятися Богові так, як вимагав папа. І за цей злочин їх піддавали такому приниженню, ганьбі й тортурам, на які тільки були здатні диявол і люди.

Настав час, коли Рим вирішив знищити цю ненависну секту, і папа видав буллу, яка засуджувала вальденців на смерть як єретиків, їх не засудили як ледарів, шахраїв або ворохобних людей, але оголосили, що вони мають вигляд побожності й святості, чим зводять “овець правдивої пастви”. Тому папа видав указ, “щоб ця підступна й ганебна секта зловмисників” у разі “непокори була розчавлена, як гніздо отруйних гадюк” (Wylie. V.16. Ch.l). Чи думав цей зарозумілий володар про те, що йому ще доведеться зустрітися з цими словами? Чи знав він про те, що його слова записані до небесних книг, щоб свідчити проти нього у Судний день? “Так, як ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, — сказав Ісус, — те зробили Мені!” (Матвія 25:40).

“Ця булла закликала усіх членів Церкви приєднатися до хрестових походів протії єретиків. І для заохочення до цієї страшної справи вона звільняла учасників цих походів від усіх кар і покут, що накладалися церквою, загальних і поодиноких; звільняла від клятв, будь-коли даних; узаконювала їхнє право на будь-яку власність, незаконно здобуту, та обіцяла прощення усіх гріхів тим, хто вб'є хоча б одного єретика. Папський указ анулював усі угоди з вальденцями; примушував їхніх домашніх, залишити їх; ніхто не мав права надавати їм якусь допомогу і кожний бажаючий міг захопити їхнє майно” (Там же). Цей документ красномовно свідчить про підступний, хитрий дух його автора. В ньому чуємо не голос Христа, а ревіння дракона.

Папські урядники не погоджували свій характер з еталоном — Законом Божим, але самі створили мірило, що підходило їм, та вирішили примусити всіх підкоритися йому, бо такою була воля Риму. Відбувалися страхітливі трагедії. Розпусні, блюзнірські священики й прелати виконували роботу сатани, їхні серця не знали милосердя. Той самий дух, який розп'яв Христа й убивав апостолів, який свого часу керував кровожерливим Нероном, працював і зараз, щоб викорінити на землі улюблених Божих.

Ці побожні люди протягом довгих століть з терпінням і смиренністю, що виславляли їхнього Відкупителя, зносили утиски й переслідування. Не чинячи опору хрестовим походам і жорстокому кровопролиттю, жертвами яких вони стали, вальденці продовжували посилати своїх вісників для поширення дорогоцінної Істини, їх переслідували до смерті, однак їхня кров зрошувала посіяне насіння, і воно приносило свої плоди. Так протягом цілих століть до народження Лютера вальденці свідчили про Бога. Розпорошені у багатьох країнах, вони засівали насіння Реформації, яка розпочалася за днів Уїкліфа, набула широкого розмаху за життя Лютера і буде поширюватися до кінця часу тими, котрі згідні усе перенести “за Слово Боже і за свідчення Ісуса Христа” (Об'явлення 1:9).