Розділ 40. Справдження надії

Вони виразно пригадують притчу Спасителя про виноградарів, які відмовились віддати господареві плоди виноградника, познущалися з Його слуг і вбили його сина. Вони пригадують також вирок, котрий самі оголосили: господар виноградника “злочинців погубить жорстоко”. У злочині й покаранні цих невірних людей священики і старійшини бачать самих себе і ту долю, яка справедливо чекає на них. У страхітливій смертельній агонії чути крик, повний відчаю і муки: “Він — Син Божий! Він воістину Месія!” І цей крик за своєю силою перевершує крики, що лунали колись на вулицях Єрусалима: “Розіпни Його! Розіпни Його!”. Вони хочуть втекти від лиця Царя царів та даремно шукають сховища в глибоких печерах, котрі утворилися в землі під натиском лютої стихії.

У житті всіх, які відкидають істину, трапляються моменти, коли їхнє сумління пробуджується, коли пам'ять болісно нагадує про власне лицемірство, а душа мучиться і страждає. Та хіба можна порівняти їх з муками сумління, котрі вони відчуватимуть у той день, коли прийде на них: “Страх немов вихор, і привалиться нещастя, мов буря” (Приповісті 1:27). Ті, хто, не вагаючись знайшли Христа і Його вірний, народ, тепер бачать славу, яка спочиває на них. Серед жахливого крику беззаконників вони чують радісні вигуки святих: “Ось Він, наш Бог. На Нього ми вповали, і Він спас нас!” (Ісаї 25:9).

Серед спалахів блискавиць, гуркоту громів та хитання землі голос Сина Божого викликає святих, що сплять у поросі земному. Він дивиться на могили праведних і, звівши руки, гучним голосом промовляє: “Прокидайтесь, прокидайтесь, пробудіться. Ви, що спите в поросі, вставайте!” На всіх широтах землі мертві почують Його голос і, почувши, оживуть. Земля здригнеться від кроків великої армії воскреслих з усякого “племені і язика, і народу, і люду”. Вони виходять з полону смерті, зодягнені в безсмертну славу, з вигуками: “Смерте, де в тебе жало? Могило, де в тебе перемога?” (1 Коринтянам 15:55). Голоси живих праведників і воскреслих святих зливаються в тривалих, радісних і переможних вигуках.

Всі виходять з могил, маючи ту саму будову тіла та риси, що й до смерті. Серед воскреслих — Адам, відмінний своїм високим ростом і величною поставою; він тільки трохи поступається перед Сином Божим. Адам разюче відрізняється від людей наступних поколінь; вже навіть у цьому стає помітним виродження людського роду. Та всі воскреслі мають силу та свіжість, притаманні вічній молодості. Напочатку людина була створена за подобою Божою не тільки характером, а й зовнішніми рисами. Гріх спотворив, майже знищив божественний образ в людині. Та Христос прийшов, щоб повернути втрачене. Він перемінить наше нікчемне тіло, на подобу Свого славного тіла. Смертне, тлінне тіло позбавлене привабливості та опоганене гріхом, стане ідеальним, красивим. Всі недоліки та фізичні вади залишаться в могилі. Відкуплені знову отримають доступ до дерева життя в давно втраченому Едемі і будуть “зростати” (Малахії 4:2) в міру повного зросту, яким володіло людство в своїй славі напочатку. Останні сліди прокляття, спричинені гріхом, будуть усунуті, й вірні Христові постануть “в красі Господа нашого Бога”, розумом, душею й тілом віддзеркалюючи досконалий образ свого Господа. О чудове викуплення! Як багато про нього було сказано, як довго і з яким нетерпінням на нього чекали і якого ніколи не могли збагнути.

Живі праведні зміняться, “у хвилину, в мить ока”. Вони були прославлені в ту мить, коли пролунав голос Божий, а тепер, ставши безсмертними, разом з воскреслими святими підіймаються назустріч Господеві на повітрі. Ангели “зберуть Його виноградник від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його”. Святі ангели принесуть матерям їхніх малих діток. Друзі, давно розлучені смертю, зустрінуться, щоб більше ніколи не розлучатись, і з радісним співом всі разом піднімаються до Божого міста.

З кожного боку хмаряної колісниці є крила, а під ними — живі колеса; і коли колісниця рухається вгору,-колеса вигукують: “Свят!”, і крила, рухаючись, також проголошують: “Свят!”, а ангельський кортеж підхоплює: “Свят, свят, свят, Господь Бог Саваот!” Коли колісниця наближається до нового Єрусалима, викуплені вигукують: “Алілуя”.

Перед входом до Божого міста Спаситель вручає Своїм послідовникам емблеми перемоги і зодягає відзнаки, що вказують на приналежність до царського роду. Блискучі ряди шикуються, утворивши квадрат, всередині якого височить постать їхнього Царя, Який перевершує Своєю величчю ангелів і святих, обличчя Якого сяє невимовною любов'ю. Погляди незліченного сонму спрямовані до Нього: всі очі споглядають славу Того, “образ Якого був змінений, ніби й не був Він людиною, і вигляд Його, ніби й не був Він сином людським”. Ісус Сам Своєю правою рукою кладе на голови переможців вінці слави. Для кожного викупленого є приготований вінець, на якому написане його “нове ім'я” (Об'явлення 2:17), а також слова: “Святиня Господу!”. Кожний отримує гілку переможця і блискучі гуслі. Потім на знак ангелів подається тон, і кожна рука починає майстерно перебирати струни; народжується прекрасна мелодійна музика. Кожне серце сповнене невимовним захопленням, кожний голос зливається у славослів'ї: “Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю відмив нас від наших гріхів, що вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму, — Тому, слава та сила на вічні віки!” (Об'явлення 1:5—6). Перед викупленими постає святе місто. Ісус широко відчиняє перлові ворота, народи, що зберегли істину, проходять крізь них. Там вони бачать Божий рай, домівку Адама в його невинності. Потім вони чують голос, мелодійніший за найпрекраснішу музику, який звергається до них зі словами: “Ваша боротьба закінчена. Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване Вам від закладин світу”.

Тепер виконалася молитва Спасителя за Його учнів: “Бажаю, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я!” (Івана 17:24). Христос вказує Отцю на “непорочних перед славою Його в радості” (Юди 24), яких Він викупив Своєю кров'ю, проголошує: “Ось Я і Мої діти, котрих Ти дарував Мені. Я зберіг їх”. О дивна любов Відкупителя! Яким чудовим буде той час, коли вічний Отець, дивлячись на викуплених, побачить в них Свій образ. Тоді гріха вже не буде і людське знову зіллється з божественним!

З невимовною любов'ю Ісус запрошує своїх вірних увійти в радість їхнього Господа. Спаситель радіє з того приводу, що бачить в царстві слави душі, спасенні ціною Його страждання і приниження. Викуплені також будуть переживати Його радість, впізнаючи серед благословенних тих, хто був придбаний для Христа їх молитвами, працею і жертовною любов'ю. В той час, як вони збираються навколо великого білого престолу, невимовна радість наповнює їхні серця, тому що вони бачать людей, яких придбали для Христа, а ті, в свою чергу, привели до Христа інших. Тепер усі вони знайшли мирну пристань, щоб покласти там свої вінці біля ніг Ісуса і славити Його впродовж вічності.

Коли викуплених запрошують увійти до міста Божого, повітря сповнюється радісними переможними вигуками. Незабаром зустрінуться два Адами. Син Божий з розпростертими обіймами готовий зустріти батька людського роду — створену Ним істоту, що згрішила проти Свого Творця і за гріх якої Спаситель поніс на Своєму тілі сліди розп'яття. Коли Адам бачить рани, залишені безжалісними цвяхами, він не падає в обійми Свого Господа, а в смиренні припадає до Його ніг зі словами: “Достойний, достойний Агнець, Котрий був заколений!”. Спаситель ніжно підіймає його і просить ще раз поглянути на свою домівку — Едем, з якого він так давно був вигнаний.

Після вигнання з Едему життя Адама на землі було сповнене печалі. Кожний в'янучий листок, кожна тварина, принесена в жертву, кожна хвороблива тінь на прекрасному обличчі природи, кожна порочна пляма в характері людини знову й знову нагадували йому про гріх. Жахливими були докори сумління, яких він зазнав дивлячись, як зростає беззаконня та чуючи у відповідь на свої перестороги докори за те, що він є винуватцем появи гріха. Майже тисячу років Адам терпляче зносив покарання за беззаконня. Він щиро розкаявся в своїх гріхах, покладаючись на заслуги обіцяного Спасителя і помер в надії на воскресіння. Син Божий спокутував гріх і падіння людини, і тепер, завдяки служінню примирення, Адамові повернено панування, що належало йому від самого початку.

Безмежно щасливий Адам милується деревами, котрі й раніше викликали в нього захоплення, — тими деревами, плоди яких він збирав у радісні дні своєї непорочності. Він дивиться на виноградні лози, які власноручно вирощував; бачить ті квіти, котрі так любив доглядати. Адам усвідомлює реальність того, що бачить, — це насправді відновлений Едем, який став ще прекраснішим, ніж тоді, коли він був вигнаний з нього. Спаситель приводить Його до дерева життя, зриває чудові плоди і пропонує йому скуштувати їх. Адам озирається навколо себе і бачить безліч своїх відкуплених нащадків, які стоять у Божому раю. Тоді він кладе свій сяючий вінець до ніг Ісуса і, припавши до Його грудей, палко обіймає Відкупителя. Він торкається струн золотої гуслі, і під небесним склепінням лунає пісня перемоги. “Достойний, достойний Агнець Божий, Котрий був заколений і знову живе!”. Сім'я Адама приєднується до співу і складає до ніг Спасителя свої вінці, в благоговінні схиляючись перед Ним.

За цим возз'єднанням спостерігають ангели, які оплакували падіння Адама і раділи, коли Ісус після Свого воскресіння вознісся на небеса, визволивши від смерті всіх, хто повірить в Його Ім'я. Тепер вони бачать результат викуплення і їхні голоси зливаються в славослів'ї. Кришталеве море перед престолом — воно немовби скло, змішане з вогнем, — і виблискує від слави Божої. Тут зібрані ті, які перемогли звіра та образ його і знамено його і число імені його... Разом з Агнцем, “тримаючи в руках гуслі”, стоять 144 тисячі викуплених серед людей. Голос гуслярів, що грають на гуслях своїх, подібний до шуму великої води і звуку гучного грому. Вони співають “нову пісню” перед престолом, пісню, якої ніхто не міг навчитися, окрім 144 тисяч, бо це — пісня пережитих досвідів, яких ніхто інший не мав. Це ті, які “йдуть за Агнцем, куди Він іде”. Це — люди, взяті від землі із середовища живих, “первістки Богові і Агнцеві” (Об'явлення 15:2—3; 14:1—5). Вони “прийшли від великого горя”, пережили такий час лиха, якого не було від початку світу; вони зазнали душевної агонії в час скорботи Якова; вони були без Заступника під час злиття останніх кар Божих. Та все ж вони визволені, тому що “обмили одежі свої і вибілили їх в крові Агнця”. “В устах їхніх нема лукавства, вони непорочні перед престолом Божим”. “Тому вони тут, перед престолом Божим, і служать Йому в храмі Його вдень і вночі; і Той, Хто Сидить на престолі, буде жити в них” (Об'явлення 14:5; 7:15). Вони бачили землю, спустошену голодом та пошестями, сонце, що мало владу палити людей сильною спекотою, і самі також зносили страждання, голод і спрагу. “Вони вже не будуть терпіти голоду і спраги, і не буде палити їх сонце і ніяка спека, бо Агнець, Який посеред престолу, буде їх пасти і водитиме їх до живих джерел життя. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх!” (Об'явлення 7:14—17).

У всі віки вибрані Спасителем виховувались і навчались дисципліни в школі випробувань. Вони йшли вузьким земним шляхом, очищались у вогні страждань. Заради Ісуса вони зносили нападки, ненависть і наклепи. Вони слідували за Ним, незважаючи на жорстоку боротьбу, виявляли самозречення і переживали гірке розчарування. На власному гіркому досвіді вони пізнали тягар гріха, його силу, усвідомлення провини, те горе, яке він приносить, тому вони відчувають огиду до нього. Усвідомлення величі безмежної жертви, принесеної заради визволення від гріха, упокорює їх у власних очах і наповнює їхні серця вдячністю та хвалою, чого ніколи не зможуть зрозуміти істоти, котрі не впали в гріх. Любов їхня сильна, тому що їм багато прощено. Учасники Христових страждань, вони можуть стати учасниками Його слави.

Спадкоємці Божі вийшли з горищ, і убогих хатин, підземель, ешафотів, гір, пустель і морських глибин. На землі вони були “збідовані, засумовані, витерпілі”. Мільйони з них зійшли в могили, затавровані ганьбою, тому що рішуче відмовились підкорятись оманливим вимогам сатани. Земні суди визнавали їх найзапеклішими злочинцями. Та тепер “Бог Сам — Суддя” (Псалми 49:6). Тепер рішення земних судів переглядаються. “Ганьбу народу Свого Він усуне” (Ісаї 25:8). “І будуть їх звати народом святим, викупленнями Господа...”. “...Щоб замість попелу дати їм вінець, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість пригніченого духа!” (Ісаї 61:3; 62:12). Це вже більше не змучені, збідовані, розпорошені й пригноблені люди. Віднині вони завжди будуть з Господом. Вони стоять перед престолом, одягнуті в прекрасні шати, яких ніхто з великих світу не носив на землі. Вони увінчані діадемами, більш славними, ніж ті, що прикрашали монархів землі. Дні плачу й болю минулися назавжди. Цар слави зітре всі сльози, і печалі більше не буде. Помахуючи пальмовими гілками, вони співають пісню хвали — дзвінку, приємну і мелодійну; всі підхоплюють цю мелодію, і під небесним склепінням лунає гімн: “Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!”, і всі небожителі відповідають: “Амінь! Благословення і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амінь!” (Об'явлення 7:10—12).

У цьому житті ми можемо лише частково зрозуміти чудовий План спасіння. Своїм обмеженим людським розумом ми намагаємося збагнути ганьбу і славу, життя і смерть, справедливість і милість, які зустрілися на хресті, але як би не напружували свої розумові сили, ми не зможемо до кінця зрозуміти значення того, що відбулось на Голгофі. Ми маємо лише слабке уявлення про довжину і ширину, глибину і висоту любові Спасителя. План спасіння не буде повністю збагнений навіть тоді, коли відкуплені зустрінуться віч-на-віч з Ним і пізнають Його, як і вони пізнані; але впродовж усієї вічності допитливому розумові постійно відкриватимуться нові істини. Хоч не буде вже горя, страждання і спокус, бо причина їх виникнення усунена, народ Божий завжди пам'ятатиме, яка ціна була заплачена за його спасіння.

Хрест Христа буде предметом вивчення і прославлення відкупленими протягом вічності. У Христі прославленому вони бачитимуть розп'ятого Христа. Спасенні ніколи не забудуть, що Той, Чия сила створила незліченні світи і керує їхнім рухом у безмежному просторі, Улюблений Божий, Велич небес, перед Яким схиляються херувими і серафими, — принизив Себе, щоб підняти грішну людину; поніс на Собі вину і ганьбу за гріх; переніс розлуку з Отцем, коли Той закрив від Нього Своє лице, доки скорбота і горе гинучого світу не розбили Його серце і не позбавили життя на Голгофському хресті. Те, що Творець усіх світів, Вершитель долі всіх людей відмовився від Своєї слави та принизив Себе з любові до людини, — буде постійно викликати подив і захоплення мешканців Всесвіту. Дивлячись на Відкупителя, на вічну славу Отця, яка сяє на Його обличчі, а також на престол, утверджений навіки й віки, та знаючи, що Боже Царство не матиме кінця — всі викуплені народи висловлять свої почуття в прекрасній пісні: “...Достойний, достойний Агнець, що був заколений, і примирив нас з Богом Своєю дорогоцінною кров'ю!” (Об'явлення 5:12).

Таємниця хреста пояснює всі інші таємниці. У світлі, що сяє з Голгофи, властивості Бога, які викликали в нас страх і трепет, постануть у всій своїй красі та привабливості. Милість, ніжність і батьківська любов поєднуються зі святістю, справедливістю і силою. Споглядаючи на велич Його престолу, високого і піднесеного, ми бачимо Його доброту і милосердя, і як ніколи раніше, починаємо розуміти значення цих сповнених любові слів: “Отче наш”. Всі побачать, що безмежний у Своїй мудрості не міг запропонувати іншого Плану спасіння, крім жертви Свого Сина. Нагородою за цю жертву буде радість землі, заселеної святими, щасливими і безсмертними істотами. Результат боротьби Спасителя із силами темряви — це радість викуплених, яка вічно виявлятиме себе в прославленні Бога. Ціна кожної душі настільки велика, що Отець задоволений платою, внесеною за неї; і Сам Христос із задоволенням споглядатиме на плоди Своєї великої Жертви.