Розділ 29. Чому існують зло і страждання

Сатана схилив людину до гріха тим же спотвореним представленням характеру Бога, як це робив він у небі, виставивши Його суворим тираном. Досягнувши цього, він заявив, що несправедливі Божі обмеження призвели людину до падіння, як колись стали причиною його повстання.

Але вічний Бог відкриває Свій характер: “...Господь, — Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину та переступ за гріх, та певно не вважає чистим винуватого...” (Вихід 34:6—7).

Прогнавши з небес сатану, Бог підтвердив цим справедливість і підтримав честь Свого престолу. Але коли людина згрішила, не встоявши перед спокусою, яку запропонував їй цей відступницький дух, Бог довів Свою любов тим, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб Він помер за грішне людство. У викупленні людини відкрився характер Божий. Могутнє свідчення хреста переконує Всесвіт у тому, що обраний Люцифером шлях гріха аж ніяк не є наслідком недоліків правління Божого.

У боротьбі між Христом і сатаною під час земного служіння Спасителя справжній характер великого ошуканця був повністю викритий. Ніщо не могло так дієво позбавити сатану прихильності небесних ангелів і безгрішного Всесвіту, як жорстока боротьба проти Спасителя світу. Зухвале блюзнірство його вимог, коли він вимагав від Христа поклоніння йому, самовпевненість і зухвалість, коли він поставив Ісуса на вершину гори і на крило храму, його повний лукавства намір, коли він пропонував Христові кинутися вниз із запаморочливої висоти, невтомна злоба, з якою він постійно переслідував Христа, змушуючи його переходити з одного місця до іншого, підбурюючи священиків і народ відкинута Його любов, і врешті-решт вимоги: “Розіпни, розіпни Його!” — все це викликало здивування й обурення Всесвіту.

Це сатана підбурив світ відкинути Христа. Князь зла доклав усіх своїх зусиль і лукавства, щоб знищити Ісуса, бо він бачив, що любов і милість Спасителя, Його співчуття і ласкавість відкривають людям справжній характер Бога. Сатана заперечував кожне твердження Сина Божого і використовував людей як своє знаряддя, щоб наповнювати життя Спасителя стражданнями і горем. Фальсифікування і лукавство, з якими він намагався перешкодити роботі Ісуса, ненависть, виявлена в дітях непослуху, їхні немилосердні оскарження проти Того, Чиє життя було взірцем надзвичайної доброти, — все це випливало з глибокого почуття помсти. Усе небо, занімівши від жаху, спостерігало за тим, як на Голгофі вибухнуло полум'я заздрості та злоби, ненависті й помсти, яке досі ще стримувалося.

Після того, як велика Жертва була принесена і Христос вознісся на небеса, Він відмовився прийняти поклоніння ангелів, поки не представив Отцеві Своє прохання: “Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я” (Івана 17:24). Тоді від престолу Божого надійшла відповідь, сповнена невимовної любові та сили: “І нехай Йому вклоняться всі ангели Божі!” (Євреям 1:6). Ісус залишився непорочним. Його приниженню настав кінець, Його жертва була прийнята, і Йому було дано Ім'я, вище від усякого ймення.

Тепер провину сатани неможливо було вибачити. Він виявив свій справжній характер неправдомовця і вбивці. Тепер усі зрозуміли, що того самого духа, яким сатана панував над підвладними йому людьми, він виявив би і серед небожителів, коли б йому було дозволено керувати ними. Сатана твердив, що непослух Божому Закону принесе свободу й велич, але виявилося, що наслідком цього буде рабство і виродження.

Звинувачення сатани проти божественного характеру і правління постали в справжньому світлі. Він звинувачував Бога в тому, що, вимагаючи від створених Ним істот покори і послуху, Він прагнув тільки до самозвеличення, і заявляв, що, вимагаючи від інших самозречення, Творець Сам не виявляв його, нічим не жертвував. Але тепер усі побачили, що для спасіння людства, котре впало в гріх, Правитель Всесвіту приніс найбільшу жертву, на яку тільки здатна любов, “бо Бог у Христі примирив світ із Собою” (2 Коринтянам 5:19). Усі побачили також, що тоді, як Люцифер, пориваючись до честі та верховної влади, відчинив двері гріху, Христос для знищення гріха впокорив Себе і став слухняним аж до смерті.

Бог показав Свою огиду до принципів бунтівництва. Усе небо побачило виявлену Ним справедливість як в осудженні сатани, так і в спасінні людства. Люцифер, заявляв: коли Закон Божий незмінний і покарання за його порушення не може бути прощене, тоді кожний його порушник повинен навіки втратити Божу милість. Він заявляв, що грішне людство не може спастися і тому є його законною здобиччю. Але смерть Христа стала незаперечним доказом на захист людини, якого ніхто не може спростувати. Покарання за порушення Закону прийняв на Себе Той, Хто був рівний Богові, і людина могла тепер прийняти праведність Христа, через покаяння і смирення здобути перемогу над владою сатани, як і Син Божий. Отже, Бог справедливий і водночас виправдовує кожного, хто вірить в Ісуса.

Але Христос прийшов на землю не тільки для того, щоб ціною страждання і смерті “звеличити й прославити Закон” (Ісаї 42:21). Не тільки для того, щоб мешканці Землі ставилися до Закону Божого з належною пошаною, а й щоб довести населеним світам у Всесвіті незмінність Закону. Якщо його вимоги можна було б скасувати, тоді Божому Синові не треба було б віддавати Своє життя, щоб викупити його порушників. Смерть Христа доводить незмінність Закону. А жертва, яку Отець і Син у Своїй безмежній любові принесли задля спасіння грішників, показувала Всесвіту, що справедливість і милість — підвалини Божого Закону та Його правління. Досягти цього міг тільки план викуплення, і ніщо більше.

Під час виконання остаточного вироку суду стане очевидним, що немає жодної причини для існування гріха. Коли Суддя Всесвіту запитає сатану, “чому ти повстав проти Мене і забрав підданих Мого Царства?”, автор гріха не зможе навести жодного виправдання. Замовкнуть усякі вуста, і все повстале воїнство мовчатиме.

Голгофський хрест, проголошуючи незмінність Закону, підтвердив перед Всесвітом, що плата за гріх — смерть. У передсмертному вигуку Спасителя “Звершилось!” (Івана 19:30) пролунав смертний вирок для сатани. Результат великої боротьби, що тривала так довго, був вирішений, і стало можливим остаточне викорінення зла. Син Божий пройшов через ворота могили, “щоб смертю позбавити сили того, хто має владу смерті, тобто диявола” (Євреям 2:14). Прагнення сатани до самозвеличення знайшло вираз у його словах: “Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого... уподібнюсь Всевишньому!” (Ісаї 14:13—14). Господь говорить: “...Я обернув тебе у попіл на землі... і зникнеш навіки!” (Єзекіїля 28:18—19). “Бо ось надходить день, неначе піч палає. Тоді всі горді й злочинці будуть соломою, і спалить їх день той, який наступає, — говорить Господь Саваот, — і не позоставить їм ні кореня, ані галузки” (Малахії 3:19 С.П.).

Всесвіт побачить, що таке гріх і які його наслідки. Його повне знищення, яке спочатку викликало б жах у ангелів, а Богу принесло б безчестя, тепер виправдає Його любов і утвердить Його честь в очах мешканців Всесвіту, котрі знаходять задоволення у виконанні Його волі І в чиїх серцях є Його закон. Ніколи зло не повториться знову. Слово Боже говорить: “Не повториться два рази насильство” (Наума 1:9). Закон Божий, представлений сатаною як рабське ярмо, буде прославлений як закон свободи. Досвідчене і випробуване творіння Боже ніколи більше не захитається у своїй вірності Тому, Чий характер був відкритий перед ним у своїй неосяжній любові та безмежній мудрості.