Розділ 26. Захисники істини

Волі Божої не було на те, щоб Ізраїль мандрував пустелею сорок років; Він хотів одразу запровадити їх до Ханаанського краю і зробити святим, щасливим народом. Але “вони не могли ввійти через невір'я” (Євреям 3:19). Через відступництво вони загинули в пустелі, а до обіцяного краю ввійшли їхні діти. Подібним чином в плани Божі не входило те, щоб прихід Христа відкладався на стільки часу, а Його народ так довго залишався в цьому світі гріха й скорбот. Але невір'я розділило їх з Богом. Оскільки вони відмовилися виконати роботу, яку Він їм доручив, інші зайняли їхнє місце, щоб звістити цю вістку. Через милосердя до світу Ісус відкладає Свій прихід, дає змогу грішникам почути застереження та знайти в Ньому сховище перш ніж зіллється Божий гнів.

Тепер, як і в минулому, проповідь істини, яка засуджує гріхи і заблудження часу, викличе опір. “Кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не відкрилися діла його” (Івана 3:20). Коли люди розуміють, що не здатні обґрунтувати власні погляди на підставі Писань, вони часто вирішують за будь-яку ціну відстоювати їх, зводячи з усією злобою наклепи на характер і спонукання тих, хто виступає на захист непопулярної істини. Цей дух виявлявся впродовж усіх віків. Пророка Іллю звинувачували в тому, що він підбурює Ізраїль, Єремію називали зрадником, а апостола Павла — осквернителем храму. Від того часу аж дотепер люди, які залишалися вірними істині, оголошувалися бунтівниками, єретиками або розкольниками. Багато людей, надто маловірних для того, щоб прийняти вірне пророче слово, беззастережно сприймають звинувачення тих, хто наважується викривати поширені гріхи. Цей дух посилюватиметься все більше. Біблія ясно навчає, що наближається час, коли державні закони будуть настільки несумісними з Законом Божим, що кожний, хто виконуватиме всі заповіді Божі, змушений буде зазнати зневаги і покарання як злочинець.

У чому ж тоді полягає обов'язок вісника правди? Чи повинен він дійти висновку: істину не потрібно проповідувати, оскільки люди занадто часто ухиляються від неї або чинять їй опір? Ні, він, як і перші реформатори, повинен проповідувати Слово Боже, незважаючи на опір. Святі й мученики залишили для майбутніх поколінь своє свідоцтво віри. Ці живі приклади святості й непідкупної чесності були залишені для того, щоб вселяти мужність у серця тих, хто покликаний сьогодні свідчити про Бога. Вони прийняли благодать і істину не тільки для самих себе, а й щоб через них земля могла отримати пізнання Бога. Чи дав Бог світло Своїм слугам і в цьому поколінні? Якщо так, то воно повинно світити всьому світові.

У давнину Господь звістив одному з пророків, котрий говорив від Його імені: “Ізраїлів дім не захоче слухати тебе, бо вони не хочуть слухати Мене”, І далі Він сказав: “І будеш говорити до них Мої слова, — чи вони послухаються, чи занехають” (Єзекіїля 3:7; 2:7). До слуги Божого нашого часу звернені слова: “Кричи на все горло, не стримуйсь! Піднеси, немов сурма, свій голос! Вкажи народові Моєму його злочини, а домові Якова — їхні гріхи” (Ісаї 58:1).

На кожного, хто прийняв світло правди, покладена, згідно з його можливостями, така ж урочиста і серйозна відповідальність, як і на ізраїльського пророка, до якого були звернені слова Господа: “Тебе, сину чоловічий, поставив Я вартовим над домом Ізраїлю, щоб ти, як почуєш з Моїх уст слово, остеріг їх від Мене. Коли я скажу беззаконникові: беззаконнику, ти вмреш! — і ти не скажеш нічого, щоб відвернути беззаконника від його поведінки, то він, безбожник, помре за свою провину, але відповіді за кров його Я буду вимагати від тебе. Коли ж ти остеріг беззаконника, щоб він відвернувся від своєї поведінки, і він від неї не відвернувся, то він умре за свою провину, а ти врятував свою душу” (Єзекіїля 33:7—9).

Великою перешкодою на шляху прийняття і поширення істини є той факт, що вона може викликати певні незручності та докори оточуючих. Це — єдиний аргумент проти істини, який її захисники ніколи не зможуть заперечити. Але це не може стримати справжніх послідовників Христа. Вони не чекають, коли істина стане популярною. Переконані, що це їхній обов'язок, вони свідомо беруть свій хрест, погоджуючись з апостолом Павлом: “Короткочасне легке страждання наше викликає без усякої міри вічну славу” (2 Коринтянам 4:17). Як і старозавітний пророк, вони вважають “ганьбу Христову більшим багатством, ніж; скарби єгипетські” (Євреям 11:26).

Незалежно від віровизнання, люди, котрі служать світові, будуть в релігійних питаннях керуватися своїми егоїстичними спонуканнями, а не принципами правди. Ми повинні обрати правду, тому що вона є правдою, а про наслідки подбає Бог. Всіма великими реформами світ завдячує принциповим, мужнім і віруючим людям. Через таких мужів реформа повинна здійснюватись і в наш час.

Так говорить Господь: “Слухайте Мене ви, що знаєте право, народе, що бережеш Закон Мій у серці! Не бійтесь людської наруги, зневаги їхньої не лякайтесь! Бо, як одежу, тля їх сточить, і міль їх з'їсть, як вовну, а справедливість Моя буде повіки. Моє спасіння з роду й до роду” (Ісаї 51:7—8).