Розділ 23. Таємниця Божого храму 

Служіння Христа як Заступника людини розкривається у чудовому пророцтві Захарії про Мужа, ім'я Котрого — “Пагін”. Пророк говорить: “Він відбудує храм Господній, і буде носити величність; Він правитиме на Своїм престолі; і стане Священиком на троні Своєму, і рада миру буде поміж ними обома” (Захарії 6:12—13).

“Він відбудує храм Господній...” Завдяки Своїй жертві та посередницькому служінню Христос водночас є і Підвалиною, і Будівничим Церкви Божої. Апостол Павло вказує на Нього як на наріжний Камінь, “на Якому вся будівля, злагоджено збудована, зростає в святий храм у Господі, на Якому і вибудуєтеся Духом в дім Божий” (Ефесянам 2:20—22).

“...І буде носити величність...” Христові належить слава за викуплення грішного людського роду. Повік звучатиме спів викуплених: “Йому, Хто полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров'ю Своєю... слава і влада на вічні віки” (Об'явлення 1:5—6).

“...Він правитиме на Своїм престолі; і стане Священиком на троні Своєму...” Господь ще не сидить “на престолі слави Своєї” (Матвія 25:31), бо ще не встановлене Царство слави. Тільки після закінчення Його посередницького служіння, “Господь Бог дасть Йому престол Давида, батька Його”, царство, якому “не буде кінця” (Луки 1:32—33). Як Священик Христос тепер сидить разом з Отцем на Його престолі (Об'явлення 3:21). Разом з Вічним, Котрий має життя в Самому Собі, на престолі сидить Той, Хто “наші недуги взяв на Себе та поніс на Собі наші болі” (Ісаї 53:4), “Який подібно нам, зазнав спокуси в усьому, крім гріха” (Євреям 4:15), щоб мати змогу “спокушуваним допомогти” (Євреям 2:18). “А коли б хтось згрішив, то ми маємо Заступника перед Отцем” (1 Івана 2:1). Його непорочне життя є підставою для посередницького служіння. Поранені руки, проколений бік, ноги зі слідами від цвяхів — все це благає про помилування грішного людства, викупленого Христом.

“...І рада миру буде поміж ними обома”. Любов Отця не менше, ніж любов Сина, є джерелом спасіння грішного роду. Ісус перед Своїм відходом сказав учням: “...Я не кажу, що буду благати Отця за вас, бо Сам Отець любить вас” (Івана 16:26-27). “Бо в Христі Бог примирив зі Собою світ” (2 Коринтянам 5:19). І в служінні небесної святині “рада миру буде поміж ними обома”. “Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, віруючий у Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Івана 3:16).

На питання, що таке святиня, Святе Письмо дає зрозумілу відповідь. Термін “святиня”, використаний у Біблії, стосується, по-перше, скинії, збудованої Мойсеєм за небесним зразком, а по-друге, правдивої скинії на небі, на яку вказувала земна святиня. Зі смертю Христа закінчилося прообразне служіння. “Правдива скинія” на небесах — це святиня Нового Завіту. Оскільки пророцтво Даниїла (8:14) здійснилося вже в новозавітний час, то святиня, про яку йдеться в ньому, має бути святинею Нового Завіту. До закінчення 2300 днів, у 1844 p., на землі вже протягом багатьох століть не було святині. Таким чином, пророцтво: “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня”, безперечно, вказує на небесну святиню.

Однак залишається ще дати відповідь на найважливіше питання: що означає очищення святині? Про те, що таке служіння відбувалось у земній святині, свідчить Старий Завіт. Але хіба те, що на небі, потребувало очищення? У 9-му розділі Послання до євреїв ясно сказано про очищення як земної, так і небесної святині. “Згідно із Законом майже все очищається кров'ю, а без пролиття крові не буває прощення. Отже, образи небесного повинні були очищатися цими (кров'ю тварин), а саме ж небесне — жертвами, кращими від цих” (Євреям 9:22—23), а саме — дорогоцінною кров'ю Христа.

Очищення як у прообразному, так і в дійсному служінні мало здійснюватись кров'ю; в першому — через кров тварин, а в другому — через кров Христа. Апостол Павло вказує, що очищення повинно здійснюватися через кров, оскільки без пролиття крові не буває прощення. Отже, гріх повинен бути прощений або усунутий. Але яке відношення гріх має до святині, чи то небесної, чи то земної? Відповідь на це питання можна отримати, якщо звернутися до символічного служіння. Бо священики, відправляючи своє земне служіння служили, “образу і тіні небесного” (Євреям 8:5).

Служіння в земній святині складалося з двох частин: священики щоденно здійснювали служіння в Святому та один раз на рік первосвященик виконував особливе служіння примирення у Святому святих для очищення святині. Щодня грішник, який каявся, приносив свою жертву до дверей скинії та, покладаючи руку на голову жертви, визнавав свої гріхи, таким чином символічно переносячи їх із себе на невинну жертву. Після цього тварину вбивали. “Без пролиття крові, — говорить апостол, — не буває прощення” (Євреям 9:22). “Бо в крові — душа тіла” (Левіт 17:11). Порушений Закон Божий вимагав життя порушника. Кров, яка уособлювала собою життя грішника, вина котрого переносилась на жертовну тварину, вносилася священиком до Святого, і він кропив нею перед завісою, за якою містився ковчег зі скрижалями Закону, порушеного грішником. За допомогою цього обряду гріх через кров символічно переносився до святині. У деяких випадках кров не вносили до Святого, але тоді священик мусив з'їдати м'ясо, як Мойсей звелів синам Аарона: “Вона (жертва) вам дана, щоб усунути провину громади” (Левіт 10:17). Обидві церемонії однаковою мірою змальовували перенесення гріха з покаяного грішника до святині.

Таке служіння здійснювалося день у день протягом року. Гріхи Ізраїлю таким чином переносилися до святині, і виникала необхідність в особливому обряді для їхнього усунення. Бог звелів здійснювати очищення обох відділів святині. “І так очистить святиню від нечистот синів Ізраїлю й від проступків та всіх гріхів їхніх; те ж саме вчинить із наметом зборів, що стоїть посеред них, серед нечистот їхніх”. Мало також здійснюватись і очищуюче служіння для жертовника: “...Так він його очистить і освятить від нечистот синів Ізраїлю” (Левіт 16:16, 19).

Один раз на рік, у великий День Очищення первосвященик входив до Святого святих, щоб очистити святиню, і цим завершувався річний цикл служіння. У день Очищення приводили двох козлів до воріт скинії і над ними кидали жереб: “Один для Господа, а один для Азазеля (для відпущення)” (вірш 8). Козла, на якого випадав жереб для Господа, заколювали як жертву за гріх народу. Первосвященик вносив його кров за завісу та кропив нею над віком та перед віком ковчегу заповіту. Жертовник куріння, що стояв перед завісою, також скроплювали кров'ю. “Приведе Аарон козла живого і, поклавши йому обидві руки на голову, визнає над ним усі беззаконня синів Ізраїлю і всі переступи їхні, і всі гріхи їхні, і покладе їх козлові на голову та й випустить його за допомогою приготованого на те чоловіка в пустиню. І понесе козел на собі всі їхні беззаконня в землю безлюдну; і випустить він козла в пустиню” (Левіт 16:21—22). Козел відпущення не повертався більше до ізраїльського табору, а чоловік, що відводив його, мусив обмити водою свій одяг і тіло, і тільки після цього повернутися до табору.

Уся ця церемонія здійснювалася з тією метою, щоб показати ізраїльтянам святість Божу та Його огиду до гріха; вони повинні були зрозуміти, що будь-яке зіткнення з гріхом опоганює їх. Під час служіння очищення кожна людина мусила упокорити своє серце. Всі повсякденні справи відкладалися, й ізраїльська громада проводила цей день в урочистій покорі перед Богом, в молитві, пості й глибокому дослідженні серця.

Прообразне служіння містить важливі істини про очищення. Замість грішника приймалася заміна, однак кров жертовної тварини не знищувала гріх. Вона була тільки засобом для перенесення його до святині. Приносячи кров, грішник визнавав авторитет Закону, сповідував свою вину за його порушення та виявляв бажання отримати прощення через віру в прийдешнього Спасителя; однак він ще не цілком звільнявся від осудження Закону. В День Очищення первосвященик, прийнявши від громади жертву, входив з її кров'ю до Святого святих і кропив нею над віком ковчегу завіту, безпосередньо над скрижалями Закону, щоб таким чином задовольнити його вимоги. Потім, в якості посередника, він брав гріхи на себе та виносив їх зі святині. Покладаючи руки на голову козла відпущення, він визнавав над ним усі ці гріхи і так переносив їх символічно з себе на козла. А козел виносив їх геть, і вони вважалися назавжди усунутими з-посеред народу.

Це служіння було “образом і тінню небесного” (Євреям 8:5). Те, що здійснювалось у символічному служінні земної святині, насправді відбувається в небесній святині. Після вознесіння Спаситель почав Своє служіння як наш Первосвященик. Апостол Павло говорить: “Бо Христос увійшов не в рукотворне Святилище, яке було на зразок справжнього, але в саме Небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже” (Євреям 9:24).

Служіння священика протягом усього року в першому відділенні святині, “за завісою”, що відокремлювала, ніби двері, Святе від зовнішнього двору, символізує служіння Христа після Його вознесіння. Священик повинен був щодня приносити Богові кров жертви за гріх, а також фіміам куріння разом з молитвами ізраїльського народу. Так і Христос благав Отця зарахувати грішникам заслуги Своєї крові та заносив перед Ним молитви розкаяних віруючих разом з дорогоцінними пахощами Його власної праведності. Таке служіння відбувалося в першому відділенні небесної святині.

Туди були звернені погляди віри учнів після того, як Ісус вознісся на небеса. Там спочивала їхня надія, “яка для душі, — як писав Павло, — неначе якір, безпечний і міцний, і входить в середину за завісу, куди Ісус увійшов за . нас Предтечею, ставши Первосвящеником навіки”. “І не з кров'ю козлів та телят, а з власною кров'ю ввійшов Він у Святилище, раз і назавжди придбавши вічне викуплення” (Євреям 6:19—20; 9:12).

Протягом 18 століть це служіння здійснювалося в першому відділенні святині. Кров Христа виконувала заступницьку місію за покаяних віруючих, забезпечуючи їм прощення та прихильність Отця; однак їхні гріхи і надалі залишалися записаними в небесних книгах.

Подібно до того, як у прообразному служінні в кінці року здійснювалося очищення святині, так і перед закінченням служіння Христа для викуплення людства має відбутися очищення небесної святині, тобто усунення з неї гріхів. Саме це служіння почалося після закінчення 2300 днів. Тоді, згідно з пророцтвом Даниїла, наш Первосвященик увійшов до Святого святих, щоб виконати останню частину Свого священницького служіння — очищення святині.

Як у давнину гріхи народу вірою покладалися на жертву за гріх і через її кров символічно вносилися до земної святині, так і в Новому Завіті гріхи людини, що кається, вірою покладаються на Христа і фактично переносяться до небесної святині. І як прообразне очищення земної святині здійснювалося через усунення з неї гріхів, якими вона була опоганена, так і фактичне очищення небесної святині має відбутися через видалення або викреслення гріхів, які там записані. Але перш ніж це відбудеться, повинні бути досліджені книги, щоб визначити, хто через розкаяння в гріхах і віру в Христа може отримати спасіння. Тому очищення святині передбачає і роботу слідчого суду. Слідчий суд завершиться перед приходом Христа, Який прийде спасти Свій народ; Він принесе відплату, “щоб віддати кожному згідно вчинків його” (Об'явлення 22:12).

Таким чином, люди, котрі прийняли світло пророчого слова, побачили, що Христос замість того, щоб прийти на землю у 1844 р. — після закінчення 2300 днів, — увійшов до Святого святих небесної святині, щоб завершити служіння відкуплення, або очищення перед Своїм Другим приходом. Вони також зрозуміли, що в той час, як жертва за гріх вказувала на Христа як на жертву, а первосвященик уособлював Христа як Посередника, козел відпущення (Азазель) символізував сатану, автора гріха, на котрого врешті-решт будуть покладені гріхи всіх щиро розкаяних людей. Коли первосвященик за допомогою крові жертви за гріх усував гріхи зі святині, він покладав їх на козла відпущення. Отож коли Христос наприкінці Свого служіння Своєю власною кров'ю усуне гріхи Божого народу з небесної святині, Він покладе їх на сатану, котрий за вироком небесного суду змушений буде прийняти остаточне покарання. Козла відпущення відводили до безлюдної пустелі, щоб він більше ніколи не повернувся до табору синів Ізраїлевих. Так само і сатана навіки буде вигнаний з присутності Божої та Його народу і перестане існувати після того, як гріх і грішники будуть знищені навіки.