Розділ 19. Світло в темряві

Досвід учнів, що проповідували “Євангеліє Царства” під час Першого приходу Христа, співзвучний досвідові тих, хто проголошував Його Другий прихід. Подібно до того, як учні вийшли і проповідували: “Сповнився час, і Царство Боже наблизилось”, так і Міллер зі своїми однодумцями проповідували про те, що останній і найдовший пророчий період Біблії незабаром завершиться, а це означає, що наблизився час Суду і скоро буде встановлене вічне Царство. Проповідь учнів про кінець часу ґрунтувалася на 70 седмицях з 9-го розділу книги пророка Даниїла. А вістка, яку проповідували Міллер і його однодумці, проголошувала закінчення 2300 днів з книги Даниїла (8:14), частиною яких були 70 седмиць. Проповідь як одних, так і других ґрунтувалась на виконанні різних частин того ж самого великого пророчого періоду.

Як і перші учні, Уїльям Міллер і його співробітники не до кінця розуміли важливе значення вістки, яку проповідували. Заблудження, що давно закорінилися в церкві, заважали їм прийти до правильного розуміння одного важливого пункту пророцтва. Тому, хоча вони й звіщали світові вістку, доручену їм Богом, однак через неправильне розуміння її змісту зазнали розчарування.

При поясненні 14-го тексту 8-го розділу книги пророка Даниїла — “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та райків; тоді буде визнана очищеною святиня” — Міллер, як вже зазначалося, спирався на загальноприйняте поняття, що земля — це святиня, і вірив, що очищення святині символізує очищення землі вогнем під час приходу Господа. Тому, коли він побачив, що можна точно вирахувати дату закінчення 2300 днів, то дійшов висновку: це і є час Другого приходу Христа. Його заблудження було наслідком популярного на той час вчення, згідно з яким “святинею” була земля.

У символічній системі служіння, яка була тінню жертви і священства Христа, очищення святині пов'язувалось з останнім актом служіння, яке виконував первосвященик у річному циклі служіння. Це була заключна робота викуплення — усунення гріхів Ізраїлю. Вона символізувала заключну роботу в служінні нашого Первосвященика на небесах, коли Він викреслює гріхи Свого народу, записані в небесних книгах. Це служіння включає слідчу роботу і суд, після якого відразу ж відбудеться прихід Христа на хмарах небесних з великою силою і славою, бо справа кожного буде вирішена до Його приходу. Ісус говорить: “Відплата Моя зі Мною, щоб віддати коленому згідно з вчинками його” (Об'явлення 22:12). Саме про цей суд, який безпосередньо передує Другому приходу Христа, говориться у вістці першого ангела з книги Відкриття: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Об'явлення 14:7).

Ті, що звіщали цю вістку перестороги, проповідували належну істину для свого часу. Але як перші учні, котрі звіщали: “Сповнився час, і Царство Боже близько”, спираючись на пророцтво з 9-го розділу книги Даниїла, і в той же час не розуміючи, що в цьому ж розділі передречено смерть Месії, так і Міллер зі своїми однодумцями проголошував вістку з Даниїла 8:14 та Об'явлення 14:7, не розуміючи, що в 14-му розділі Відкриття містяться ще інші вістки, які також слід проголосити перед приходом Господа. Подібно до того, як учні не розуміли, яке Царство настане наприкінці 70 седмиць, так помилилися й адвентисти щодо події, яка мала статися наприкінці 2300 днів. В обох випадках дослідники дотримувались загальноприйнятих на свій час заблуджень, що затьмарили їхній розум. Як учні, так і Міллер виконували волю Божу, проголошуючи вістку, яку Він довірив їм, але як ті, так й інші через неправильне її розуміння зазнали розчарування.

Однак Бог досяг Своєї доброї цілі, дозволивши, щоб вістка перестороги про Суд проголошувалась саме таким чином. Великий день наближався, і в Своєму Провидінні Бог допустив, щоб проповідувався точний час Другого приходу. Це було допущено, щоб відкрити людям, чим були наповнені їхні серця. Ця вістка була призначена для випробування й очищення Церкви. Люди повинні були самі переконатися, до чого прив'язане їхнє серце: до цього світу чи до Христа і небесних цінностей. Вони говорили, що люблять Спасителя; тепер же мали змогу довести свою любов. Чи були вони готові зректися світських надій і прагнень та з радістю вітати прихід свого Господа? Ця вістка повинна була допомогти їм побачити свій справжній духовний стан; її послав милостивий Бог, щоб вони пробудилися та в розкаянні й покорі шукали Його.

Хоч пережите ними розчарування і було наслідком нерозуміння проголошуваної ними вістки, однак воно обернулося їм на добро. Воно випробувало серця тих, хто, здавалось, прийняв цю пересторогу. Чи відмовляться вони від своїх переконань, зустрівшись з випробовуванням? Чи перестануть довіряти Слову Божому? Або ж у молитві й покорі намагатимуться зрозуміти, в чому припустилися помилки, яка призвела їх до хибного розуміння пророцтв? Чи приєднуючись до цього руху, вони керувались почуттям страху, хвилинним поривом або загальним збудженням? Чи були серед них напівнавернені та невіруючі люди? Чимало віруючих запевняли, що вони полюбили прихід Господа. Але коли їм доведеться зносити насмішки і докори світу через те, що Христос забариться зі Своїм приходом і їх спіткає розчарування, чи не зречуться вони тоді своєї віри? Чи не відкинуть вони істини, підтвердженої ясним свідоцтвом Слова Божого, тільки через те, що не змогли одразу збагнути намірів Божих?

Це випробовування повинно було виявити міць впевненості тих, хто по-справжньому повірив у вчення Слова і Духа Божого. Це випробовування, як ніяке інше, повинно було навчити їх, як небезпечно приймати людські теорії і тлумачення замість того, щоб дозволити Біблії самій пояснювати себе. Для дітей віри збентеженість і скорбота, як наслідок їхнього заблудження, стали доброю наукою на виправлення. Це мало спонукати їх до глибшого вивчення пророчого слова, спрямувати до ретельного дослідження засад їхньої віри та зречення всього того, що, незважаючи на широке прийняття християнським світом, не має жодної підстави в Біблії.

Як це сталося з першими учнями, так і ці послідовники Господа пізніше повинні були зрозуміти те, що здавалося їм незбагненним і вкритим темрявою. І коли б вони правильно зрозуміли наміри Божі, то побачили б, що, незважаючи на пережиті випробовування, які були наслідком їхнього ж заблудження, неухильно виконувалися плани Божі, сповнені любові до них. На власному благословенному досвіді вони зрозуміють, що Він “вельми милосердний і співчутливий” (Якова 5:11) і що всі дороги Його — “милість і правда для тих, що бережуть завіт Його та свідоцтво” (Псалми 24:10).