Розділ 16. У пошуках свободи

Але до берегів Америки постійно прибували люди, наміри і цілі котрих не мали нічого спільного з намірами перших пілігримів. Сильний перетворюючий вплив первозданної віри та її чистоти ставав дедалі слабшим у міру того, як зростала кількість людей, котрі шукали тільки земної вигоди.

Прийняті першими колоністами постанови, за якими тільки члени церкви мають право голосувати і обіймати державні посади, призвели до згубних наслідків. Цей захід був прийнятий для збереження чистоти держави, але він призвів до морального занепаду церкви. Оскільки віровизнання надавало виборче і посадове право, то багато людей, бажаючи посісти певне становище в державі, ставало членами церкви тільки формально, залишаючись невідродженими. Таким чином церкви складалися в основному зі світських, нерозкаяних людей, і навіть серед духовних служителів були такі, що не тільки не мали уявлення про істину, а й нічого не знали про перетворюючу силу Святого Духа. Отже, знову виявилися згубні наслідки, як це вже не раз траплялося в історії церкви з днів імператора Костянтина і досі — коли церкву намагались будувати за допомогою держави і зверталися до світської влади для підтримки Євангелія Того, Який сказав: “Моє Царство не зі світу цього” (Івана 18:36). Об'єднання церкви з державою, навіть незначне, наближає не світ до церкви, а церкву — до світу.

Великий принцип, який так благородно відстоювали Робінсон і Роджер Уїльямс, а саме: істина прогресує, і християни повинні бути готові прийняти все світло, котре відкривається їм зі святого Слова Божого, — цей принцип був забутий нащадками реформаторів. Протестантські церкви Америки і Європи, отримавши такі великі благословення від Реформації, не пішли далі її шляхом. Хоч час від часу повставали вірні мужі, котрі звіщали нову істину і викривали давні заблудження, більшість, так само, як юдеї за днів Христа чи папісти в часи Лютера, задовольнялася вірою батьків і не бажала змінювати свого способу життя. Тому релігія знову перетворилася на формалізм; зберігалися й плекалися заблудження і забобони, які були б відкинуті, коли б церква продовжувала йти в світлі Божого Слова. Дух Реформації поступово погас, доки не виникла така сама велика потреба в реформі протестантських церков, як це було в римсько-католицькій церкві за днів Лютера. Тут також панували той же світський дух, те саме духовне засліплення, таке ж благоговіння перед людськими думками і авторитетами. Вчення Слова Божого підмінювалося людськими теоріями.

Широке розповсюдження Біблії в першій половині XIX ст. і велике світло, що зливалося на світ з її сторінок, не супроводжувались відповідним прогресом в пізнанні відкритої істини або в практичній релігії, що засновується на досвідах. Сатана вже не міг, як в минулі віки, приховувати від народу Слово Боже; воно стало доступним для всіх, але щоб досягти своєї мети, він спонукав людей легковажно ставитися до Біблії. Люди нехтували дослідженням Писання і тому продовжували приймати фальшиві тлумачення і трималися вчень, які не мали ніякої основи в Біблії.

Побачивши даремність своїх зусиль знищити істину шляхом переслідування, сатана знову вдався до компромісу, який призвів свого часу до великого відступництва й утворення римської церкви. Він спокусив християн об'єднатися вже не з язичниками, а з тими, хто внаслідок своєї відданості земному став таким самим ідолопоклонником, як і ті, що поклонялися людському витвору та зображенням. І наслідки цього союзу були не менш згубні, ніж у минулому; гордість і розкіш ховалися під маскою релігії, а церкви ставали розтлінними. Сатана продовжував спотворювати біблійні істини; традиції, котрі погубили мільйони людей, пустили глибоке коріння. І церква, замість того, щоб боротися “за віру, раз дану святим”, прийняла ці традиції і підтримувала їх. Так були зневажені принципи, заради яких реформатори боролися і страждали.