Договір про Євратом 1957 р. передбачив поширення спільної торговельної політики також і на торгівлю ядерними матеріалами, для торгівлі якими (Додаток до Договору) запроваджувався спільний митний тариф.
ЄЄА 1986 р. розширив компетенцію Ради щодо автономної зміни чи призупинення дії мит у рамках єдиного митного тарифу (ст. 16 ЄЄА). Замість принципу одностайного голосування закріплено принцип кваліфікованої більшості для прийняття рішень щодо спільного митного тарифу. Договір передбачив створення економічного та валютного союзу, а також поширення на них компетенції Ради. Договір закріпив поняття внутрішнього ринку як простір без внутрішніх кордонів, в якому забезпечено вільне пересування товарів, людей, послуг та капіталу. Договором встановлювався кінцевий строк створення спільного ринку – 31 грудня 1992 р. У доповнення до цього Комісією було розроблено Білу книгу "завершення створення спільного ринку", яка містила 279 заходів. З метою усунення перешкод у торгівлі у Книзі було присвячено 3 частини: "Усунення фізичних бар'єрів", "Усунення технічних бар'єрів" та "Усунення фіскальних бар'єрів", Маастрихтський договір про заснування Європейського союзу 1992 р. зобов'язав Союз забезпечити узгодженість зовнішньополітичних дій, зокрема у сфері економіки та сприяння розвитку. Договір звузив повноваження держав-членів щодо самостійного застосування захисних торговельних заходів. Важливе значення для розвитку торговельної політики, мали статті 105–111 Договору щодо створення валютного та економічного союзу. Статтею 133 Договору спільну торговельну політику було визнано сферою виключної компетенції Європейського союзу. Договір про Європейське Економічне співтовариство було перейменовано в Договір про Європейське співтовариство.
Амстердамський договір поширив сферу дії ст. 113 (директиви про асоціацію між ЄС та заморськими країнами) на торгівлю послугами та на торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Договір закріпив положення про спільну торгову політику в Розділі IX (статті 131–134).
Ніццький договір створив основу для розширення ЄС та оптимізував інституційний механізм і структуру прийняття рішень. Ніццький договір остаточно завершив перехід компетенції в сфері зовнішньої торгівлі до Співтовариства, а також поширив спільну торговельну політику на торгівлю послугами та пов'язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності. Разом з тим, було чітко розмежовано сфери виключної компетенції Співтовариства і спільної компетенції Співтовариства і держав-членів щодо укладання угод та ведення переговорів у сфері дії ГАТС та ТРІПС. Окремі науковці після набуття чинності цим договором почали використовувати термін "нова торговельна політика".
У Лісабонському договорі (статті 206–207) акцент робиться на сприянні гармонійному розвитку світової торгівлі, залученні іноземних інвестицій, а також скасуванні митних та інших бар'єрів для торгівлі. Окрім торгівлі товарами та послугами окремо виділяються торгові аспекти прав інтелектуальної власності та прямі іноземні інвестиції. Лісабонський договір посилив роль Європейського парламенту у сфері спільної торговельної політики. Це стосується передусім повноважень щодо визначення рамок спільної торговельної політики шляхом прийняття регламентів у рамках звичайної законодавчої процедури. До договору було включено положення про те, що здійснення повноважень у сфері СТП не впливає на розмежування компетенції та не призводить до гармонізації законодавчих та регуляторних положень держав-членів тією мірою, якою договори виключають подібну гармонізацію (ст. 207.6). Таким чином, було забезпечено певні гарантії державам, що сфера економічних відносин та, наприклад, право на застосування захисних заходів чи обмежень для зовнішньої торгівлі не будуть цілковито передані до виключної компетенції ЄС.
Також Лісабонський договір зобов'язав Європейську Комісію регулярно звітувати Парламенту у випадку проведення переговорів щодо укладення торговельних угод з третіми країнами.
Договором визначено випадки, в яких Рада зобов'язана діяти одностайно щодо проведення переговорів та укладення угод:
• У сфері торгівлі послугами, торговельних аспектів прав інтелектуальної власності та прямих іноземних інвестицій;
• У сфері торгівлі культурними та аудіовізуальними послугами, якщо ці угоди можуть зашкодити культурному та лінгвістичному розмаїттю Союзу;
• У сфері торгівлі соціальними, освітніми послугами та послугами у сфері охорони здоров'я, якщо ці угоди можуть істотно зашкодити організації надання таких послуг на національному рівні, а також зашкодити відповідальності держави-члена щодо їх надання.
У випадку укладення інших торговельних договорів Рада діє кваліфікованою більшістю. Окрема процедура передбачена для укладання угод у сфері транспорту (розділ VI).
Принципи торгового права ЄС
Під принципами торгового права ЄС варто розуміти основоположні норми, на яких базується правове регулювання торгівлі в ЄС.
До таких принципів передусім належать принципи спільного ринку ЄС (свобода руху товарів, послуг, осіб та капіталів), на яких базується внутрішня торгівля ЄС. Необхідно мати на увазі, що ці принципи можуть поширюватись і на торгівлю ЄС з третіми країнами. Так, товари з третіх країн, які пройшли процедуру митного оформлення в ЄС, можуть користуватись свободою руху товарів на усій території ЄС.
Принцип національного режиму та принцип найбільшого сприяння були запозичені торговим правом ЄС з права СОТ. Так, товари з третіх країн, які перебувають у вільному обігу на території ЄС повинні користуватись тим самим режимом, що й товари походженням з ЄС, тобто вони не підлягають кількісним та еквівалентним їм обмеженням, застосуванню мит, чи інших зборів еквівалентної дії або застосуванню дискримінаційного законодавства.
Режим найбільшого сприяння застосовується до імпортних та експортних мит і зборів, міжнародних платежів за імпортно-експортні операції, методів стягнення мита та зборів, транзиту, перевантаження, зберігання на складі, внутрішніх податків та зборів, порядку митного оформлення, законів, правил та вимог, які впливають на купівлю, транспортування, розповсюдження або використання на внутрішньому ринку.
Окрім загальних принципів, існує ряд спеціальних принципів СТП: принцип захисту національної промисловості, принцип сприяння справедливій конкуренції (принцип відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією), принцип дій у надзвичайних ситуаціях, принцип регіональних торговельних домовленостей, а також принцип автоматичного поширення засад торгової політики на нових держав-членів. Інколи виділяють також принципи реалізації торговельної політики ЄС з іншими країнами, зокрема: у разі торгівлі на території ЄС товарами з інших країн – принцип асиміляції товарів з третіх країн, що пройшли всі необхідні митні формальності та випущені у вільний обіг на території однієї держави-члена ЄС; у разі торгівлі ЄС на території інших країн – протекціоністське відношення до власного товару та товаровиробників, впровадження засад та принципів, аналогічних тим, що містяться в установчому договорі або актах інститутів ЄС.
В окрему групу треба віднести принципи договірного європейського права, які узагальнили міжнародні торговельні звичаї lex mercatoria і вливають на формування як торгового права ЄС, так і на ряд інших галузей зокрема договірного права та приватного права ЄС, хоча не є безпосередніми джерелами СТП ЄС.
Міжнародні торговельні угоди
Статтею 216 Лісабонського договору передбачено, що Європейський союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами або міжнародними організаціями у трьох випадках: а) якщо укладення угоди необхідне для досягнення в рамках політики Союзу однієї з цілей, зазначеної в договорах, б) якщо укладення угоди передбачено юридично обов'язковим актом Союзу в) якщо це може вплинути на спільні правила або змінити сферу їх застосування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спільна торговельна політика Євросоюзу“ на сторінці 3. Приємного читання.
