Історичні витоки міжнародного співробітництва у сферах СБЮ тісно пов'язані, насамперед, з функціонуванням таких міжнародних міжурядових організацій, як ООН, Рада Європи та ОБСЄ, а також Інтерпол та Гаазька конференція з міжнародного приватного права.
Найбільш тісна взаємодія у сферах СБЮ відбувається між ЄС та Радою Європи. СБЮ, з моменту заснування Ради Європи, є важливою місією Страсбурзьких інституцій та недавньою сферою творення політики ЄС. Таким чином, у Європі функціонує дві різні структури, що наділені компетенцією у сфері СБЮ.
Відповідно до Стокгольмської програми 2009 р. "Рада Європи є центром європейських цінностей демократії, прав людини та верховенства права", а також "ефективною структурою багатостороннього співробітництва, яке доповнює двостороннє і регіональне партнерство з третіми країнами та регіонами". У Копенгагенських критеріях 1993 р., які містять умови вступу нових держав-членів у ЄС, Рада ЄС чітко посилається на стандарти Ради Європи щодо розбудови стабільних інституцій, які гарантуватимуть повагу до демократії, верховенства права та прав людини.
На сьогодні понад двісті конвенцій та сотні рекомендацій складають правовий доробок Ради Європи, серед яких кілька десятків конвенцій тісно пов'язані з acquis ЄС у сфері ПСБЮ.
Виконання державами-членами ЄС своїх міжнародних зобов'язань, що випливають з ратифікованих державами-членами конвенцій, які були укладені в рамках Ради Європи, не перешкоджає запровадженню більш сприятливого правового режиму чи вищого рівня захисту в рамках ЄС.
Водночас держави-члени ЄС між собою не можуть прямо застосовувати положення конвенцій Ради Європи, сфера регулювання яких відноситься до сфери компетенції ЄС та регламентується законодавством Союзу. Тому, ймовірність "подвійних стандартів" усувається шляхом проведення дискусій, які передують будь-якій законодавчій ініціативі в рамках ЄС та взаємному залученні експертів обох сторін у процесі підготовки проектів законодавчих актів. Наділення Лісабонським договором 2007 р. ЄС міжнародною правосуб'єктністю зробило можливим приєднання Союзу, зокрема до Європейської конвенції з прав людини, що є найкращою гарантією застосування обома міжнародними організаціями одноманітного підходу щодо імплементації прав людини та їх ефективного захисту. Адже, в такому випадку, ЄС зможе виступати стороною у спорах, які стосуються права Союзу, у Європейському суді з прав людини. Додаткові можливості у досягненні зазначених цілей створює і Агенція ЄС з фундаментальних прав, до роботи якої залучатимуться експерти Ради Європи.
Окрім цього, Рада Європи є місцем поширення загальноєвропейських стандартів за межі держав-членів ЄС, що створює сприятливий клімат співробітництва ЄС з третіми країнами (членами Ради Європи) у сферах СБЮ. Більше того, ратифікація та імплементація конвенцій Ради Європи у зазначених сферах є обов'язковими пунктами порядку денного співробітництва ЄС з третіми державами.
Співробітництво між ЄС та Радою Європи базується на Меморандумі порозуміння, підписаного між Сторонами у травні 2007 р. (далі – Меморандум), який закликає до розвитку їх посиленого партнерства та взаємного доповнення з урахуванням компетенції обох організацій. Відповідно до Меморандуму ЄС та Рада Європи консультуються на регулярній основі на найвищому політичному (чотирьохсторонні зустрічі – Рада ЄС, Єврокомісія, Комітет Міністрів та Генеральний секретар Ради Європи) та технічному рівнях (зустрічі експертів різноманітних служб) у пріоритетних сферах, до яких відносяться і СБЮ, співпрацюють через спеціалізовані структури Ради Європи та відповідні інституції ЄС.
Відповідно до Стокгольмської програми 2009 р. "найбільш важливою міжнародною організацією для ЄС залишається Організація Об'єднаних Націй". Стокгольмська програма наголошує на важливості: по-перше, більш послідовної та ефективної участі ЄС у роботі ООН; по-друге, продовження поширення Союзом міжнародних стандартів та ратифікації міжнародних конвенцій ООН.
ЄС та ООН об'єднані навколо спільних цінностей, визначених у Статуті ООН 1945 р. та Загальній декларації прав людини 1948 р. їх партнерство базується на Декларації тисячоліття ООН 2000 р. У 2003 р. Повідомлення Комісії до Ради та Європейського парламенту "Європейський союз та ООН: вибір на користь багатосторонності", закликало до зміцнення відносин ЄС–ООН, яке відбувалося через систематичний діалог та посилення співпраці у сфері кращого врегулювання кризових ситуацій та їх попередження, а також стратегічне партнерство Єврокомісії з організаціями ООН.
На сьогодні діалог між двома міжнародними організаціями посилився на усіх рівнях: на найвищому політичному рівні (регулярний діалог у форматі Трійка ЄС – Генеральний секретар ООН, інші регулярні діалоги між високими представниками ООН, Ради ЄС, Єврокомісії та Європарламенту, зокрема огляди (кожних півроку) спільно департаментами ООН з питань політичних відносин, а також Радою та Комісією ЄС специфічних ситуацій, які мають місце в тій чи іншій країні, з метою зміцнення співробітництва) ; продовження політичного діалогу та співробітництва інституцій ЄС з низкою агенцій ООН; регулярне співробітництво на рівні робочих груп, а також обмін проектами документів між Комісією ЄС та командою ООН в Брюсселі в цілях взаємного доповнення до політичних формулювань.
Правові, фінансові та адміністративні межі співробітництва ЄС – ООН визначаються Фінансовим та адміністративним рамковим договором (далі – ФАРД), підписаним 29 квітня 2003 р. між ООН та Європейським співтовариством, представленим Єврокомісією.
Як у випадку співробітництва ЄС – Рада Європи, невід'ємною частиною співробітництва ЄС – ООН є поширення Союзом міжнародних стандартів та ратифікація міжнародних конвенцій ООН, зокрема у сфері СБЮ.
Відповідно до ст. 24(1) Статуту ООН 1945 р. Рада Безпеки ООН наділена повноваженнями приймати обмежувальні заходи щодо збереження чи відновлення міжнародного миру та безпеки. Держави-члени ООН зобов'язані запроваджувати ці заходи. Більше того, у випадку конфлікту з іншими міжнародними зобов'язаннями, зобов'язання відповідно до Статуту ООН переважають.
Окрім цього 3 травня 2011 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Резолюція "Участь ЄС в роботі ООН", згідно з якою ЄС отримує новий статус в ООН як регіональна організація.
Співробітництво ЄС з Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ), започатковане з часів підписання Гельсінського заключного акту 1975 р., базується на спільності інтересів та цілей, а також на суттєвому співпадінні порядку денного обох організацій у сфері безпеки, що визначено у Стратегії безпеки ЄС "Безпечна Європа у кращому світі" та Стратегії ОБСЄ "Щодо загроз безпеці і стабільності у 21-му столітті".
Розвиток співробітництва ЄС – ОБСЄ знайшов своє вираження у прийнятті Висновку Ради ЄС "Про співробітництво ЄС – ОБСЄ у попередженні конфліктів, врегулюванні кризових ситуацій та пост-конфліктній реабілітації", 2003 р. та оціночного звіту Ради ЄС "Про роль ЄС у відносинах з ОБСЄ", 2004 р.
Взаємодія між ЄС та ОБСЄ здійснюється через регулярні зустрічі, як на рівні ЄС – ОБСЄ міністерська трійка, так і на рівні персоналу організацій. Галузеві зустрічі відбуваються з залученням відповідної галузевої місії ОБСЄ та представників ЄС та дер- жав-членів, включаючи делегації Комісії ЄС чи спеціальних представників ЄС.
На практиці присутність ЄС в ОБСЄ виражена у одноманітному підході усіх держав-членів ЄС у прийнятті рішень в рамках ОБСЄ. ЄС тісно співпрацює з ОБСЄ щодо розвитку програм сприяння укріпленню прав людини та меншин, верховенства права та ефективності правозастосування у боротьбі з організованою злочинністю, торгівлею людьми та тероризмом. ЄС надає значну фінансову підтримку проектів у сфері юстиції та внутрішніх справ, що імплементуються відповідними галузевими місіями ОБСЄ, з залученням ЄС, зокрема у Західних Балканах, Східній Європі, Південному Кавказі та Центральній Азії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції“ на сторінці 1. Приємного читання.
