Становлення та поняття простору свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу
Еволюція правового закріплення простору свободи, безпеки та юстиції
Розвиток та утвердження простору свободи, безпеки та юстиції (далі – ПСБЮ) є однією з найважливіших місій сучасного та майбутнього ЄС. На сьогодні європейські держави не спроможні подолати такі загрози, як нелегальна міграція, злочинність чи тероризм виключно за допомогою національних заходів. Для цього необхідні скоординовані дії як на національному рівні, так і на рівні ЄС.
Однак становлення ПСБЮ, зокрема запровадження єдиної інституційної основи його функціонування – це складний багато етапний процес, який все ще триває.
Точкою відліку у формуванні концепції "простору свободи" стало закріплення Римським договором про Європейське Економічне співтовариство 1957 р. принципу свободи руху людей. Інтенсифікація руху осіб сприяла паралельному збільшенню транскордонної злочинності та тероризму, що, у свою чергу, спонукало уряди держав-членів Співтовариства до неформального співробітництва між службами безпеки та службами охорони правопорядку у формі створення спеціальних груп. Однією з перших таких груп у 1975 р. була створена міжурядова група ТРЕВІ (міжнародний тероризм, радикалізм, екстремізм, насилля) у складі міністрів внутрішніх справ держав-членів ЄС. У 1986 р. створено (на міжурядовій основі) Спеціальну робочу групу з імміграції (Ad Hoc Immigration Group), до компетенції якої входило вивчення справ та координація дій щодо надання політичного притулку.
Із набранням чинності у 1987 р. Єдиним європейським актом (далі – ЄЄА), який проголосив однією з цілей побудову до 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, зросли обсяги транскордонних переміщень людей та, як наслідок, збільшення юрисдикційних проблем у сфері цивільного права (транскордонні шлюби, придбання нерухомості в інших країнах, працевлаштування та пенсії). За таких умов почали з'являтися ідеї щодо створення єдиного європейського простору юстиції. Вперше ця ідея була висунута Президентом Франції Жискар д'Естеном та іспанським прем'єр- міністром Філіпе Гонсалесом ще в 1970 pp. у межах структури Ради Європи. Але згадані ініціативи не зазнали широкої підтримки європейськими державами, оскільки торкалися питання національного суверенітету. Крім цього, як додаток до ЄЄА уряди держав-членів підписали Політичну декларацію про свободу руху осіб, яка містила положення про співпрацю у сфері боротьби з тероризмом, злочинністю, поширенням наркотиків тощо.
Завдяки Маастрихтському договору 1992 р. вперше відбулося міжнародно-правове оформлення співробітництва держав-членів ЄС у сфері свободи, безпеки та юстиції у формі третьої опори, поширено діяльність ЄС на співробітництво у галузі юстиції та внутрішніх справ.
У статті К1 Розділу VI Маастрихтського договору визначено сфери співробітництва в межах третьої опори. Відповідно до зазначеного Договору спільний інтерес держав-членів становили: "політика у сфері надання політичного притулку, правила та засоби контролю при перетині внутрішніх кордонів, імміграційна політика, боротьба з несанкціонованою імміграцією, боротьба зі зловживанням у міжнародних масштабах, співпраця у сфері судочинства в цивільних та кримінальних справах, митне співробітництво, співробітництво правоохоронних органів з метою запобігання тероризму та боротьби з ним, запобігання та боротьба з незаконною торгівлею наркотиками та іншими серйозними формами міжнародних злочинів". Таке співробітництво мало здійснюватися у формі вироблення спільних позицій та застосування спільних заходів, пропаганди співробітництва та проведення переговорів щодо конвенцій.
Оскільки третя опора охоплювала чутливі для державного суверенітету питання, на неї не міг автоматично поширюватися механізм прийняття та реалізації рішень, який застосовувався до Європейських співтовариств. У сфері юстиції' та внутрішніх справ рішення не могли прийматися автоматично більшістю голосів, набираючи форму обов'язкових нормативно-правових актів, виданих інститутами ЄС. Тому в Маастрихтському договорі було закришено, що в межах третьої опори рішення є обов'язковими для держав-членів (які їх ухвалили), але вони не мають прямої дії і не підлягають юрисдикційному контролю з боку Суду ЄС. Обов'язковий характер мали лише конвенції (ратифіковані урядами держав-членів).
У свою чергу Амстердамський договір помітно деталізує та уточнює співпрацю держав-членів у межах третьої опори. Якщо в Маастрихтському договорі йшлося про співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, то відповідний розділ Амстердамського договору названий "Співробітництво поліції та судів у кримінальних справах". Зміни у структурі третьої опори зумовлені перенесенням питань політики щодо віз, притулку, імміграції та інших політик, пов'язаних з вільним пересування осіб, а також питань співробітництва у судовій сфері з цивільних справ, що мають транскордонні наслідки в рамках першої опори. Окрім цього у преамбулу та постатейний текст Амстердамського договору внесено положення про створення в рамках ЄС простору свободи, безпеки та юстиції.
Окрім цього шенгенські acquis було інкорпоровано у норми Співтовариства та інструменти у межах третьої опори. Комунітаризація Шенгенських угод означала поширення на цю сферу юрисдикції Суду ЄС, а оскільки зазначені угоди регулювали,зокрема питання в сфері співробітництва поліції та судів у кримінальних справах, то на останню поширювалася преюдицій- на юрисдикція Суду ЄС.
Що стосується інституційного механізму вироблення візової політики, надання притулку, імміграційної політики та інших напрямів політики, пов'язаних зі свободою руху осіб, варто відзначити провідну роль Ради ЄС. Цей орган уповноважений ухвалювати правотворчі заходи у вищезазначеній сфері.
Значного реформування, у зв'язку з внесенням змін та доповнень Амстердамським договором до Договору про Європейський союз, зазнала третя опора ЄС.
У статті 29 Договору про Європейський союз зазначено, що метою Союзу є забезпечення громадянам високого рівня безпеки в рамках ПСБЮ через здійснення спільних дій держав-членів шляхом: більш тісної співпраці поліції, митних та інших компетентних органів держав-членів, як безпосередньо, так і в рамках Європолу; більш тісного співробітництва між судовими та іншими компетентними органами держав-членів; наближення, коли це необхідно, норм кримінального права держав-членів.
Відповідно до ст. 34 Амстердамського договору передбачалося, що держави-члени інформують та консультують одна одну в рамках Ради, яка, діючи одноголосно, за ініціативою будь-якої держави-члена чи Комісії, може: узгоджувати спільні позиції Союзу; приймати рамкові рішення з метою зближення законодавчих та регламентарних положень держав-членів; розробляти конвенції, які вона буде рекомендувати державам-членам для прийняття відповідно до їх конституційних процедур. Рішення з процедурних питань приймаються Радою простою більшістю голосів.
Запровадивши рамкові рішення, спрямовані на зближення законів і підзаконних актів держав-членів, Амстердамський договір розширив інструментарій співробітництва в межах третьої опори.
У жовтні 1999 р. Рада ЄС прийняла у Тампере першу робочу програму заснування ПСБЮ, що містила опис політики, практичні цілі, а також часові межі їх досягнення. Серед пріоритетних сфер діяльності у Програмі було визначено цілу низку заходів у сфері імміграційної політики та надання політичного притулку, створення європейського простору юстиції, боротьби з організованою злочинністю.
Із робочою програмою, прийнятою у Тампере було пов'язано прийняття 4 листопада 2004 р. Радою ЄС Гаазької програми, яка закріпила цілі, що мали бути досягнуті у період з 2005 по 2010 pp. щодо встановлення ПСБЮ.
У свою чергу Ніццький договір 2001 р. доповнив ст. 31 (спільні дії з метою розвитку співробітництва у сфері кримінального судочинства) Договору про Європейський союз ч. 2, відповідно до якої Рада має сприяти співробітництву в рамках Євроюсту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
