У рамках Європейського союзу основним документом, що регламентує питання, пов'язані із поняттям візи, категоріями віз, процедурою видачі віз та ухваленням рішень із візових питань є Кодекс ЄС про візи (далі – Візовий Кодекс ЄС), встановлений Регламентом Ради ЄС № 810/2009 ЄС від 13 липня 2009 р. і набув чинності 5 квітня 2010 р. Цей Регламент базується на дотриманні основних прав та принципів, зокрема, визнаних Конвенцією Ради Європи про захист прав людини та основних свобод 1950 р. та Хартією фундаментальних прав Європейського союзу 2000 р. Відповідно із ухваленням Візового Кодексу ЄС всі попередні норми візового законодавства ЄС втратили чинність (йдеться про підрозділ 3 "Візи" Розділу II "Скасування перевірок на внутрішніх кордонах і пересування осіб" Конвенції 1990 р. та положення Спільної консульської інструкції від 28 квітня 1999 р.)• Тобто, Візовий Кодекс ЄС гармонізував правила та основні процедурні аспекти для країн Шенгенського простору, що впроваджують спільну візову політику. Так, Візовий Кодекс ЄС має юридичну силу для 25 країн Шенгенського простору, три з яких (Норвегія, Ісландія та Швейцарія) не є членами Євросоюзу, при цьому Данія зберегла за собою право на автономію у питаннях візової політики, тому запровадження Візового Кодексу для цієї країни відбудеться пізніше, після відповідних внутрішніх рішень. Візовий Кодекс ЄС діє також для Румунії та Болгарії, які не входять поки до Шенгенського простору, але імплементували Шенгенське acquis. В той же час дія Візового Кодексу ЄС не поширюється на Велику Британію та Ірландію, членів ЄС, що не є учасниками Шенгенського права.
Відповідно до ст. 2 Візового Кодексу ЄС під "візою" розуміється дозвіл, виданий державою-членом ЄС, з метою: а) транзиту або запланованого перебування на території держав-членів ЄС тривалістю не довше трьох місяців протягом будь-якого піврічного терміну з дня першого в'їзду на територію держав-членів ЄС або b) транзиту через міжнародні транзитні зони аеропортів держав-членів ЄС. Окрім визначення поняття візи, згідно із документом визначено категорії віз, а саме: 1) єдина віза (uniform visa); 2) віза з територіально обмеженою дією (visa with limited territorial validity); 3) транзитна аеропортова віза (airport transit visa). Так, під єдиною візою розуміється віза, яка є дійсною на всій території держав-членів ЄС; під візою з територіально обмеженою дією – віза, яка є дійсною на території однієї або декількох держав-членів ЄС, проте не всіх членів ЄС; під транзитною аеропортовою візою – віза, яка є дійсною для транзиту через міжнародні транзитні зони аеропортів однієї чи більше держав-членів ЄС.
У порівнянні з попередніми нормами візового законодавства ЄС Візовим Кодексом вилучено поняття "транзитної візи" (категорія В), замінивши її звичайною Шенгенською візою – єдиною візою. Така новація надасть змогу, наприклад, багатьом туристам, при стиковці рейсів залишити будівлю аеропорту, декілька днів провести у так званому "транзитному місці", а надалі продовжити подорож власним маршрутом. Відповідно при пересадці в аеропорту без "виходу до міста" віза взагалі не вимагатиметься. Відтепер для транзитного проїзду необхідно звертатися за видачею єдиної візи (С), але метою поїздки вказувати транзит. Розглядати таку заяву буде консульство тієї країни, через яку турист планує в'їзд до Шенгену. А віза дасть можливість пересуватися по всьому Шенгену.
Для отримання кожної із зазначеної візи існують свої правила, процедури та особливості.
Зокрема, відповідно до ст. 24 Візового Кодексу ЄС термін дії єдиної візи та тривалість дозволеного перебування повинні базуватись на розгляді, виходячи з перевірки, проведеної згідно із законом. Віза може бути видана для одного, двох чи багатьох в'їздів. Термін дії не повинен перевищувати п'яти років. У випадку транзиту тривалість дозволеного перебування повинна співпадати із часом, необхідним для транзиту. Термін тривалості дії візи має включати додатковий "пільговий термін" – 15 днів. Це положення передбачає розширення "вікна", тобто терміну дії візи, але не терміну перебування. Держава-член ЄС може вирішити не надавати "пільговий термін" з міркувань державної політики чи у зв'язку із міжнародними відносинами будь-яких держав-членів ЄС.
Термін дії візи для багаторазового в'їзду складає від 6 місяців до 5 років при виконанні таких умов:
• (a) заявник доведе потребу або обґрунтує намір регулярних подорожей, зокрема через власний професійний чи сімейний статус, наприклад, бізнесмени, цивільні службовці, задіяні до здійснення регулярних офіційних контактів із інституціями держав- членів ЄС та інституціями Європейського союзу, представники неурядових організацій, які подорожують із метою освітньої практики, участі в семінарах, конференціях, члени сімей громадян ЄС, члени сімей громадян третіх країни, які законно проживають на території держав-членів ЄС, моряки;
• (b) заявник доведе власну чесність та надійність, зокрема правомірне використання попередніх єдиних віз чи віз з територіально обмеженою дією, власне економічне становище у своїй країні та дійсні наміри залишити територію держав-членів ЄС до завершення терміну дії візи, на яку подається заява.
Що стосується візи із територіально обмеженою дією, то видача таких віз є рідкісним явищем і становить не більше 1 % від загальної кількості віз категорії С (Шенгенських віз). Згідно зі ст. 25 Візового Кодексу ЄС віза із територіально обмеженою дією видається як виняток у таких випадках:
a) коли держава-член ЄС вважає це необхідністю з міркувань гуманності, задля захисту національних інтересів чи через певні міжнародні зобов'язання;
b) коли з причин, які консульство вважає обґрунтованими, нова віза, видана для перебування протягом аналогічного піврічного терміну заявнику, який протягом вказаного піврічного терміну вже використав єдину або візу із територіально обмеженою дією, дозволяє перебування протягом трьох місяців.
Віза з територіально обмеженою дією є дійсною на території держави-члена ЄС, що її видає. Як виняток, вона може бути дійсною на території декількох держав-членів ЄС, за умови згоди кожної з держав-членів ЄС.
Наприклад, якщо заявник володіє проїзним документом, який не визнає одна або декілька, але не всі держави-члени ЄС, то потрібно видати візу, дійсну на території держави-члена ЄС, що визнає проїзний документ. Якщо держава-член ЄС, що видає візу, не визнає проїзний документ заявника, видана віза повинна бути дійсною тільки на території цієї держави-члена ЄС.
Згідно зі ст. 26 Візового Кодексу ЄС транзитна аеропортова віза є дійсною для транзиту через міжнародні транзитні зони аеропортів, розташованих на території держав-членів ЄС. Термін дії візи включає додатковий "пільговий період" тривалістю 15 днів. Однак держава-член ЄС може прийняти рішення про відмову надати такий пільговий період з причин державної політики чи через міжнародні зобов'язання будь-якої держав-членів ЄС.
Термін дії багаторазової візи для транзиту через аеропорт складає не більше 6 місяців. Рішення про видачу багаторазової візи для транзиту через аеропорт повинне грунтуватися, зокрема, на таких критеріях: а) потреба заявника часто та/або регулярно здійснювати транзити; та b) чесність та надійність заявника, зокрема правомірне використання попередніх єдиних віз, віз з територіально обмеженою дією чи транзитних віз через аеропорт, економічне становище заявника в його країні та його дійсні наміри продовжувати подальшу подорож.
Якщо особа повинна мати візу для транзиту через аеропорт, то ця віза є дійсною тільки для транзиту через міжнародні транзитні аеропортові зони, розташовані на території зацікавленої держави-члена. Проте громадяни не всіх третіх країн повинні мати візу для транзиту через аеропорт. Такий обов'язок лежить лише на громадянах третіх країн, перелічених у додатку IV Візового Кодексу ЄС, які повинні мати візу для транзиту через аеропорт при переміщенні через міжнародну транзитну зону аеропортів, розташованих на території держав-членів. Йдеться насамперед про громадян третіх країн, таких як Афганістан, Бангладеш, Демократична Республіка Конго, Еритрея, Ефіопія, Гана, Ірак, Іран та ін. При цьому від передбаченого обов'язку мати візу для транзиту через аеропорт звільняються такі категорії осіб:
• 1) володарі дійсної єдиної візи, національної візи для довгострокового перебування або посвідки на проживання, виданих однією з держав-членів;
• 2) громадяни третіх країн, що володіють дійсними посвідками на проживання, перелік яких міститься в додатку V Кодексу, виданими Андоррою, Канадою, Японією, Сан-Марино або США, що гарантують їх володарям безумовне право повторного допуску;
• 3) громадяни третіх країн, що володіють візою, дійсною для держави-члена або держави-учасниці Угоди від 2 травня 1992 р. про Європейський економічний простір, для Канади, Японії або США, або громадяни, що повертаються з цих країн після використання згаданої візи;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Візова політика Європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
