Інституційний механізм СЗППБ Європейського союзу, який розвивався і удосконалювався упродовж тривалого часу, на сьогодні сформований досить чітко.
Функціями у сфері СЗППБ більшою чи меншою мірою наділені як головні інститути ЄС, так і створено цілу систему спеціальних органів для реалізації відповідної політики Європейського союзу.
Як уже згадувалося, в ст. 24 Договору про ЄС визначено, що правила і процедури спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС визначаються і імплементуються Європейською Радою і Радою ЄС, які приймають постанови одноголосно, якщо інше не встановлено Договорами.
Європейська Рада, яка Лісабонськими договорами введена в систему головних інститутів Європейського союзу, згідно зі ст. 26 Договору про ЄС, виявляє стратегічні інтереси Союзу, фіксує цілі і визначає загальні напрями спільної зовнішньої політики і політики безпеки, включаючи питання, що мають наслідки у сфері оборони. І для цього вона ухвалює необхідні рішення. Рішення Європейської Ради щодо стратегічних інтересів і цілей Союзу стосуються СЗППБ та інших сфер зовнішньополітичної діяльності Союзу. При цьому такі рішення можуть стосуватись відносин Союзу з окремою країною чи регіоном, або передбачати тематичний підхід. Вони визначають термін дії і засоби, які мають надаватись Союзом і державами-членами.
Європейська Рада діє одноголосно за рекомендацією Ради ЄС, ухваленою відповідно до умов, передбачених для кожної сфери (ст. 22 Договору про ЄС).
Якщо цього вимагає міждержавна ситуація, Голова Європейської Ради скликає її позачергове засідання з метою визначення стратегічних напрямів політики Союзу у світлі такого розвитку.
Держави консультуються одна з одною в рамках Європейської Ради і Ради ЄС з будь-якого питання зовнішньої політики і політики безпеки, що становить взаємний інтерес, з метою визначення спільного підходу. Тобто, перед тим як здійснити будь-які дії на міжнародній арені чи взяти на себе будь-яке зобов'язання, яке б могло стосуватися інтересів Союзу, кожна держава-член повинна провести консультацію з іншими державами-членами в рамках Європейської Ради або Ради ЄС (ст. 32 Договору про ЄС). Тобто йдеться не про право, а про обов'язок проведення таких консультацій. І саме, таким чином, як зазначено у цій статті Договору, шляхом зближення своїх дій держави-члени забезпечують здатність Союзу обстоювати свої інтереси і цінності на міжнародній арені, демонструючи при цьому взаємну солідарність.
Голова Європейської Ради теж відіграє певну роль у сфері СЗППБ Європейського союзу. Зокрема, згідно із ч. 6 ст. 15 Договору про ЄС, голова Європейської Ради на своєму рівні і у своєму статусі представляє Союз у зовнішніх зносинах з питань СЗППБ без шкоди для повноважень Високого представника із зовнішніх справ та політики безпеки.
Рада Європейського союзу (в складі міністрів закордонних справ держав-членів) спільно з Європейською Радою визначають і реалізують діяльність ЄС у сфері СЗППБ.
Так, згідно із ч. З ст. 26 Договору про ЄС Рада ЄС розробляє спільну зовнішню політику і політику безпеки і ухвалює рішення, необхідні для її визначення і здійснення на основі загальних напрямів і стратегічних постанов, установлених Європейською Радою.
Так, коли міжнародна ситуація вимагає оперативних дій з боку Союзу, Рада ЄС ухвалює відповідні рішення. Вони визначають їхні цілі, межі, засоби, що мають бути надані у розпорядження Союзу, а за необхідності, то їхню тривалість і умови реалізації. Рада ухвалює свої рішення, які визначають позицію Союзу з окремих питань географічного чи тематичного характеру, а держави-члени, в свою чергу, мають забезпечити узгодженість своєї національної політики із позиціями Союзу (статті 28 і 29 Договору про ЄС). (Про особливість правових актів у сфері СЗППБ, зокрема тих, що приймаються Європейською Радою і Радою ЄС йтиметься нижче).
У свою чергу, в ст. ЗО Договору про ЄС передбачено, що на розгляд Ради ЄС можуть вносити будь-які питання, ініціативи чи пропозиції, що стосуються СЗППБ, як кожна держава-член, так і Високий представник Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки, як самостійно, так і за підтримки з боку Комісії ЄС.
При цьому, у випадках, що вимагають швидкого вирішення, Високий представник за власною ініціативою чи за запитом держави-члена скликає позачергове засідання Ради упродовж 48 годин, або у разі абсолютної необхідності, протягом більш короткого терміну.
І у важливих випадках, на пропозицію Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки Рада ЄС може призначити спеціального представника, якого вона наділяє мандатом стосовно окремих політичних питань (ст. 33 Договору про ЄС).
Крім того, Рада ЄС може укладати міжнародні угоди у сфері СЗППБ з іншими державами чи міжнародними організаціями відповідно до загальних правил укладення таких угод у сфері зовнішніх зносин ЄС.
Рада ЄС повинна ухвалювати рішення також щодо встановлення правил щодо захисту фізичних осіб стосовно обробки персональних даних державами-членами під час здійснення ними діяльності у сфері СЗППБ (ст. 39 Договору про ЄС).
Амстердамським договором було запроваджено пост Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки, функції якого виконував Генеральний секретар Ради ЄС, і який був наділений ширшими повноваженнями після набуття чинності Лісабонськими договорами.
Посаду Високого представника у 1999 р. уперше обіймав X. Солана, який завдяки особистим якостям і досвіду на посту керівника НАТО (що відповідно позначилось на інтенсифікації військової складової ЄС), зумів надати СЗППБ особливого статусу, співмірного з іншими опорами Європейського союзу.
Згідно зі ст. 18 Договору про Європейський союз, Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки призначає Європейська Рада, діючи на основі кваліфікованої більшості, за погодженням із Головою Комісії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС“ на сторінці 1. Приємного читання.
