Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

Європейське право: право Європейського союзу


Спільна зовнішня політика і політика безпеки



Становлення спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС


Питання політичної інтеграції держав Європи залишаються ключовими із самих початків євроінтеграційних процесів. Хоча під час створення Європейських співтовариств (із урахуванням конкретних історичних обставин) формально переважали економічні аспекти, проте ідею політичного об'єднання, зокрема, у сфері безпеки і оборони розглядали у післявоєнній Європі, як одну з головних європейських ідей.

Вже у відомій офіційній Декларації 9 травня 1950 р. міністр закордонних справ Франції Робер Шуман не обмежував об'єднання Європи лише економічною інтеграцією, бо цього видавалося недостатнім для досягнення реальної солідарності в Європі, а вважав, що в довгостроковій перспективі не можливо економічну інтеграцію будувати без політичної інтеграції. І власне, в цьому контексті, історичне значення цієї Декларації полягало в тому, що вона стала кроком на шляху досягнення взаєморозуміння між Францією та Німеччиною і припинення віковічної ворожнечі між ними, що сприятиме реальному об'єднанню Європи і реалізації подальших форм інтеграції європейських держав у сфері безпеки і оборони.

Саме з метою реалізації цих проектів у 1950 р. прем'єр-міністр Франції Рене Плевен запропонував створити "європейську армію", як складову європейського інтеграційного процесу, і ця пропозиція (план Плевена) ініціювала потік переговорів, щодо створення Європейського оборонного співтовариства (далі – ЄОС). Договір про ЄОС було підписано 27 травня 1952 р. у м. Парижі державами- членами Європейського об'єднання вугілля і сталі (далі – ЄОВС).

У Договорі про ЄОС передбачалось поступове розширення функціональної інтеграції країн-учасниць на нові сектори, за прикладом і на засадах ЄОВС, уведення в дію органів та інститутів наддержавного типу, зокрема, Раду міністрів, з представників урядів з відповідними повноваженнями у військовій сфері, Комісаріат, як технічний орган, Парламентську асамблею та Суд. Крім того, договором обумовлювалась розбудова організації європейських збройних сил на засадах створення спільного бюджету, єдиної системи військової освіти та уніфікованого озброєння і уніфікованої уніформи.

Однак створити політичну організацію на базі спільних збройних сил не вдалося. Після тривалих дискусій проект Європейського оборонного співтовариства був відхилений Національними зборами Франції ЗО серпня 1954 р.

Не знайшла підтримки також спроба створити окрему міждержавну організацію – Європейське політичне співтовариство з наддержавними органами, що мали б широкі повноваження у політичній сфері, яка і б охоплювала спільний ринок, оборону, європейську армію та інші питання. Проект Договору про Європейське політичне співтовариство, який складався із 117 статей, був представлений державам-членам ЄПС 10 травня 1953 р. у м. Страсбурзі (Франція) П. А. Спааком, і він залишився лише проектом інтеграції європейських держав у сфері оборони та зовнішньої політики.

Таким чином, на тривалий період часу європейські держави відмовилися від створення структур спільної безпеки і оборони, власне, через те, що ці сфери є визначальними і чутливими елементами державного суверенітету.

Варто також згадати два інтеграційні проекти французького урядовця Крістіана Фуше 1961 р., спрямовані на створення в рамках європейських співтовариств політичного союзу в таких сферах, як зовнішня політика, оборона та захист прав людини. Згадані документи передбачали формалізацію сфер співпраці в рамках Співтовариств шляхом створення відповідних організаційно – правових форм, що виходили із засад традиційного міждержавного співробітництва. Постійним органом повинен був стати Секретаріат Союзу європейських народів. Проте на перешкоді прийняття цього проекту став Президент Франції Шарль де Голль.

Одним із реалізованих інтеграційних проектів європейських держав у військовій сфері став створений у жовтні 1954 р. Західноєвропейський союз (далі – ЗЄС). Його організаційно-правові засади були закладені ще в Брюссельському договорі 1948 р., який вперше створив військово-політичну організацію під назвою Західний союз.

Фактично, з моменту заснування у 1954 р. і до 1994 р. ЗЄС, як вважають більшість дослідників, перебував у летаргічному стані, що було зумовлено низкою політичних і економічних причин, зокрема, значною конкуренцією за лідируюче становище з боку НАТО.

У лютому 1984 р. Франція прийняла меморандум, в якому наполягала на активізації діяльності ЗЄС. Документ підтримали Бельгія та Німеччина, які взяли до уваги те, що ЗЄС є фактично єдиною суто європейською організацією, компетентною в питаннях оборони, і розвиток ЗЄС повинен сприяти європейській інтеграції в цілому.

Для реалізації згаданого меморандуму Рада ЗЄС ухвалила "Платформу про інтереси європейської безпеки" (м. Гаага 26 жовтня 1987 р.), підтриману НАТО. У цьому документі визначалась європейська ідентичність у сфері безпеки і оборони на засадах солідарності, передбачених Брюссельським договором про створення ЗЄС та Північноатлантичним договором про створення НАТО.

На початку 90-х років держави-члени європейських співтовариств прийняли рішення про створення системи спільної зовнішньої політики, яку офіційно запроваджено Маастрихтським договором разом зі створенням Європейського союзу.

У цьому договорі, а саме – в окремій Декларації до нього, розширений ЗЄС, членами якого з 1990 р. стали Іспанія та Португалія, а з 1995 р. – Греція, був визначений як "оборонний компонент Європейського союзу" та "невід'ємна частина розвитку ЄС" (ч. 1 ст. 17). Цією ж статтею було передбачено розвиток ЗЄС у тому напрямі, що "Союз може налагодити тісніші відносини із ЗЄС за умови ухвалення Європейською Радою рішення про інтеграцію ЗЄС у Союз". Процес поступового поглинання Європейським союзом ЗЄС набув чіткіших і етапних рис у 1997 р. на Міжурядовій конференції з питань перегляду Маастрихтського договору, де Бельгія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Франція та ФРН запропонували так званий "Проект шести", в якому визначено три етапи інтеграції ЗЄС у Європейський союз. Упродовж першого етапу було запропоновано гармонізацію структур і механізмів обох організацій, але зі збереженням інституційної самостійності ЗЄС. На другому етапі злиття за ЗЄС залишалась відповідальність за вжиття військових антикризових заходів, але функції з ухвалення рішень з цих питань передано Раді ЄС, а Секретаріат ЗЄС включено до складу секретаріату Ради ЄС, а між іншими структурами цих організацій налагоджено такі взаємозв'язки, які, дозволяли ЄС використовувати для відповідних завдань такі органи ЗЄС, як Центр оборонного планування, Ситуаційний та Супутниковий центри. І, нарешті, на завершальному етапі було запропоновано повне завершення інтеграції ЗЄС у ЄС та імплементацію положень ст. V Брюссельського договору, яка стосувалась забезпечення взаємних військових гарантій, у Договір про Європейський союз.

У свій час, за нових умов завершення холодної війни, ЗЄС змушений був певним чином змінювати свої пріоритети та переглядати військову доктрину, яка вже не могла бути зорієнтована лише на широкомасштабні військові дії. З цією метою у Петерсберзькій декларації від 19 червня 1992 р. ЗЄС передбачив необхідність концентрації зусиль на вирішенні трьох головних завдань, які в подальшому отримали назву "Петерсберзьких місій": гуманітарної допомоги і рятувальних завдань; підтримання миру та залучення військових формувань до подолання кризових ситуацій.

Набуваючи певного авторитету, ЗЄС розширив коло своїх учасників. Зокрема, з 1992 р. статус асоційованих членів ЗЄС отримали Ісландія, Норвегія та Туреччина, а з 1995 р. статус спостерігачів – Австрія, Фінляндія та Швеція. З 1994 р. – Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Естонія стали асоційованими партнерами ЗЄС. Такий же статус 1996 р. отримала Словенія.

Одним із важливих завдань країн ЄС/ЗЄС було визначено наявність власного, відмінного від НАТО, оперативного потенціалу для проведення різноманітних операцій. Оскільки ЄС не мав на той час відповідних повноважень для цього, то відповідні завдання були закріплені за ЗЄС.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу
  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень