Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

Європейське право: право Європейського союзу

Проголошена Євросоюзом політика східного партнерства передбачає встановлення привілейованих відносин з Україною та іншими країнами-партнерами, а також поглиблення співпраці у сферах політики, безпеки, економіки та культури. До укладеної у 2014 р. угоди про асоціацію додаються нові правові інструменти, які визначають правову основу для регулювання відносин сторін. Інтеграція України в Євросоюз вимагає створення у внутрішньому правопорядку відповідних приписів для її здійснення.

Правові передумови для застосування положень права Євросоюзу у правопорядку України створює Конституція країни, а також інші законодавчі акти.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, які були схвалені Верховною Радою, є частиною внутрішнього законодавства країни. Це положення Основного Закону надає нормам схвалених Верховною Радою міжнародних договорів статус норм національних законів. Це означає, що ст. 9 Конституції України створює засади для безпосереднього застосування норм міжнародних договорів у національному правопорядку України.

При цьому треба звернути особливу увагу на те, що положення ст. 9 Конституції України не надають нормам міжнародних договорів безумовного пріоритету щодо норм національного права.

Виникає також питання, чи стосуються положення ст. 9 Конституції України міжнародних угод, які були ратифіковані до набрання чинності Основним Законом.

Положення ст. 18 Конституції України, в яких підкреслюється, що у своїй зовнішньополітичній діяльності Україна керується загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, теж не вирішують проблеми стосовно примату міжнародно-правових норм, оскільки тут немає чіткого посилання на пріоритет міжнародно-правових приписів, з одного боку, а з іншого – вони не стосуються міжнародних звичаєвих норм. На відміну від ст. 9 Конституції України, ст. 18 Основного Закону нічого не говорить про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України.

Крім того, ані Конституція України, ані інші законодавчі акти взагалі не згадують акти міжнародних організацій, хоча їх значення у правовому регулюванні міжнародного співробітництва постійно зростає.

Треба зауважити, що надання певним міжнародним договорам (схваленим Верховною Радою України) статусу національних законів за відсутності посилання на пріоритет перших щодо других створює низку проблем, пов'язаних із застосуванням норм цих договорів у внутрішньому правопорядку України. Зокрема, одним із наслідків надання такого статусу нормам міжнародних договорів може стати призупинення дії таких норм після ухвалення національного закону, положення якого суперечать цим нормам міжнародної угоди, що створює загрозу порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань. З такою проблемою стикаються всі країни, які дотримуються дуалістичного підходу до співвідношення міжнародного та внутрішнього права, включаючи держав-членів Євросоюзу. Для вирішення питання забезпечення дії норм права Євросоюзу у внутрішніх правопорядках, як цього вимагає право європейських інтеграційних об'єднань, більшість цих країн вимушена була внести до своїх конституцій відповідні доповнення, насамперед такі, що закріплюють пріоритет права Євросоюзу щодо норм внутрішнього права. Це саме роблять і країни-претенденти на вступ до європейських інтеграційних об'єднань.

З іншого боку, надання положенням міжнародних договорів статусу національних законів створює передумови для безпосереднього застосування положень міжнародних договорів у внутрішньому правопорядку України. Це можна було б розглядати як фактичний монізм, але за умов існування традиції прямого застосування положень міжнародних угод у внутрішньому правопорядку з наданням цим положенням пріоритету навіть щодо норм національних законів, які ухвалюються пізніше. Про існування такої традиції в Україні важко говорити, оскільки до розпаду СРСР панівна доктрина та практика виключали безпосередню дію норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку на основі декларування пріоритету міжнародного права щодо внутрішнього права, незважаючи на включення до законодавчих актів положення про те, що якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в якій бере участь СРСР або союзна республіка, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в радянському законодавстві або законодавстві республіки, які регулюють певну сферу відносин, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Вважалося, що положення про пріоритет міжнародно-правових норм у випадках колізії з нормами внутрішнього права мають силу тільки в межах внутрішнього правопорядку держав, тобто є способом забезпечення виконання державою своїх міжнародних зобов'язань у певній галузі на основі визнання права держави на регулювання всіх відносин на її території як складової визнання державного суверенітету, а не визнання примату міжнародного права щодо внутрішнього права взагалі.

Проте, як свідчить практика застосування норм міжнародного права, декларація пріоритету міжнародно-правових приписів щодо норм внутрішнього права не гарантує того, що міжнародно-правові приписи будуть застосовуватися поряд з національно-правовими. За такого підходу залишається невирішеним питання стосовно юридичного характеру правил міжнародного договору, і, зокрема, чи стають ці правила внутрішнім правом з усіма правовими наслідками, які з цього випливають, або вони діють у ньому ad hoc, зберігаючи юридичне значення норми міжнародного права. Тобто декларація примату міжнародного права сама по собі не забезпечує ефективного виконання міжнародно-правових зобов'язань.

Уже в процесі набуття своєї незалежності Україна зробила певні кроки, які змінили традиційний радянський підхід до міжнародного права як інструменту для регулювання відносин між державами, для застосування якого потрібне санкціонування з боку держави. Були ухвалені фундаментальні правові акти, спрямовані на затвердження пріоритету міжнародного права і створення правових засад для застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку. Передусім це стосувалося принципів міжнародного права. Зокрема, у Декларації про державний суверенітет України, схваленій 16 липня 1990 р., визнавалася перевага загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права. Тобто тут насамперед ідеться про спробу, але дуже вже непевну, хоча б окреслити примат основних принципів міжнародного права. Дещо чіткіше питання пріоритету загальновизнаних принципів і норм міжнародного права урегульовані у ст. 18 Конституції України. Але, на відміну від положень багатьох конституцій європейських держав, які стосуються загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 24 Основного закону ФРН, ст. 11 Конституції Італії тощо), у законодавстві України не йдеться про включення цих принципів і норм до внутрішнього права.

Положення про перевагу норм міжнародного права були розвинуті в ухваленому у 1992 р. Законі України "Про дію міжнародних договорів на території України". У вступній частині цього документа було закріплено загальний принцип примату міжнародного права над внутрішнім законодавством, який викладений таким чином: "Виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, Верховна Рада України постановляє:

Встановити, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства".

Такий статус міжнародних договорів у внутрішньому законодавстві був підтверджений у Законі України "Про міжнародні договори України" 2004 р. Але в цьому законодавчому акті більш чітко викладені положення щодо примату міжнародного права. З цією метою застосовується таке формулювання: "1. Укладені та належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. 2. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України". Такого роду формулювання містяться в більшості конституцій європейських держав. Положення про визнання примату міжнародних норм над національним законодавством належать до основоположних і не повинні обмежуватись регламентацією на рівні звичайного закону і мати при цьому юридичну силу звичайного закону. Чіткіше питання про пріоритетність норм міжнародного права були викладені у проектах Конституції України від 1992 р. (ст. 8); 1993 р. (ст. 11) та 1995 р. (ст. 9). Однак в остаточному її тексті ці положення були вилучені.

Отже, Конституцією України закріплено лише положення цих актів про включення частини міжнародних угод до національного законодавства, але нічого не встановлено про примат міжнародних норм щодо норм внутрішнього права, а також про порядок застосування положень міжнародного права у внутрішньому правопорядку України.

І все ж, незважаючи на відсутність у Конституції України положень про пріоритет міжнародного права щодо норм внутрішнього права, вона разом із Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України", іншими законодавчими актами закладає такі засади для дії положень міжнародних звичаєвих та договірних норм у внутрішньому правопорядку країни, які фактично означають відхід від радянського підходу до співвідношення міжнародного та внутрішнього права і наближають Україну до інших європейських демократій.

Проте запропоноване в актах внутрішнього права України формулювання теж не вирішує достатньою мірою проблему забезпечення виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, оскільки залишається невирішеним питання, на якій підставі віддаватиметься перевага одній із двох норм внутрішнього права у випадках, коли вони суперечать одна одній.

У державах-членах Євросоюзу, які дотримуються дуалістичного підходу до співвідношення міжнародного і внутрішнього права, доктрина посилається на загальний принцип права lex posterior.

Проте в Україні, як ми вже зауважували, теж практично існує дуалістичний підхід до співвідношення міжнародного і внутрішнього права, але поки що не має якихось документів або судових рішень, чи вже визнаної доктрини, які б вказували на те, що колізії між нормами міжнародних угод, які стали частиною внутрішнього законодавства, та нормами національних законів будуть вирішуватися шляхом застосування правила lex posterior.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України
  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень