Співпраця національних судів у кримінальних справах
Реформування Лісабонським договором третьої опори ЄС, на основі методу "комунітаризації", включає зміни, внесені щодо принципів, змісту та меж спільної діяльності органів юстиції у кримінальних справах.
Організаційно-правовими формами співробітництва судів у кримінальних справах є створенням спільних слідчих команд, обмін інформацією щодо національних кримінальних записів (вилучених з національного реєстру кримінальних записів) та співробітництво на основі принципу взаємного визнання.
Правовою основою надання взаємної допомоги між судовими органами держав-членів у кримінальних справах є згадувана Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах між державами-членами ЄС, запроваджена Актом Ради від 29 травня 2000 р. Розглянуті (у контексті поліцейського співробітництва) положення Конвенції щодо запитів про надання взаємної допомоги, створення спільних слідчих команд та захисту особистих даних повністю поширюються і на сферу судового співробітництва у кримінальних справах.
Важливе значення у процесі судового співробітництва у кримінальних справах має обмін інформацією щодо національних кримінальних записів (вилучену з національного реєстру вироків у кримінальних справах), який здійснюється на основі Рішення Ради 2005/876 від 21 листопада 2005 р. Відповідно до зазначеного Регламенту кожна держава-член зобов'язана призначити один чи кілька центральних органів щодо отримання чи надання інформації про вироки у кримінальних справах.
На практиці, процес обміну інформацією, вилученою з національних реєстрів кримінальних вироків є складним, оскільки національні бази даних, що містять зазначену інформацію, відрізняються як за змістом, так і процедурними правилами. Тому Єврокомісія запропонувала створити інформаційну систему Європейських реєстрів кримінальних вироків (Пропозиція до Рішення Ради від 27 травня 2008 р.).
Важливим напрямом судового співробітництва у кримінальних справах є екстрадиція. Інститут видачі злочинців (екстрадиції) є одним з найдавніших у міжнародному праві. У зв'язку з цим визначальною стала заміна складної політичної та адміністративної процедури екстрадиції єдиним судовим механізмом відповідно до Рамкового Рішення Ради 2002/584 від 13 червня 2002 р.
"Про Європейський ордер на арешт та процедури передачі між державами-членами". Рамкове Рішення замінило у відносинах між державами-членами цілу низку міжнародно-правових документів.
У зазначеному документі передбачено скасування екстрадиції між державами-членами та його заміну на систему передачі між судовими органами. Класичний термін "екстрадиція" (з англ. "extradition") замінено терміном "передача" (або "видача", з англ. "surrender").
Рамкове Рішення 2002/584 закріплює пряму та швидку передачу ордерів на арешт між компетентними судовими органами держав-членів, замінюючи складну та тривалу процедуру запитів через дипломатичні канали чи міністерства юстиції з обмеженою роллю органів правосуддя. Система передачі ордеру на арешт (далі – ЄОА) базується на принципі свободи руху судових рішень у кримінальних справах у рамках ПСБЮ.
ЄОА – це судове рішення, прийняте органами правосуд дя держави-члена в цілях арешту та передачі іншою державою-членом запитуваної особи для здійснення кримінального переслідування чи виконання вироку про позбавлення волі, або ордеру на арешт. ЄОА застосовується у таких випадках: коли вирок про позбавлення волі чи ордер на арешт встановлюють не менш ніж чотирьохмісячний термін ув'язнення чи взяття під варту; за злочини, які караються позбавленням волі чи арештом на період не менше ніж дванадцять місяців. Процедура передачі ЄОА є простою – безпосередньо між судовими органами видачі та виконання ордеру.
ЄОА є одним з перших важливих кроків щодо гармонізації національних кримінально-правових систем.
Успішність ЄОА зумовила застосування його основних принципів у зовнішньому вимірі судового співробітництва ЄС у кримінальних справах. Так, 11 грудня 2005 р. Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція уклали Конвенцію про кримінальну передачу між Північними державами (так званий Північний ордер на арешт). Відповідно до Конвенції ЄОА, виданий однією з трьох Північних держав-членів ЄС (Фінляндією, Німеччиною чи Швецією), має розглядатися Північним ордером на арешт, який запозичив як термінологію, так і процедуру ЄОА.
Окрім цього Рамкове Рішення, яким запроваджено ЄОА є першим законодавчим актом ЄС, який, враховуючи його ефективність, став основою прийняття низки інших законодавчих інструментів у сфері взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах.
Принцип взаємного визнання застосовується на різних стадіях кримінального процесу: порушення та розслідування кримінальної справи, її розгляду і вирішення у суді, а також виконання прийнятих процесуальних рішень.
Збирання доказів, яке має місце на досудовій стадії кримінального процесу, дозволяє ідентифікувати особу, що скоїла злочин, чи навпаки підтвердити її невинуватість. Тому важливе значення у зв'язку з цим має прийняття Рамкового Рішення 2008/978 від 18 грудня 2008 р. про Європейський ордер на докази (далі – ЄОД), який замінив систему взаємного надання допомоги у кримінальних справах між державами-членами (передбачену Конвенцією про взаємну допомогу в кримінальних справах між державами-членами ЄС 2000 р.), а саме в частині, що стосується отримання предметів, документів та даних для їх використання у кримінальному процесі. ЄОД має бути визнаний та виконаний компетентним органом держави-члена без будь-яких подальших формальностей.
Іншими важливими процесуальними заходами, що застосовуються до розгляду кримінальної справи у суді є наглядові заходи. Часті випадки досудового взяття під варту є однією з причин переповнення місць позбавлення волі у державах-членах ЄС. Вирішенням цієї проблеми є ухвалення Рамкового Рішення 2009/829 "Про застосування між державами-членами ЄС принципу взаємного визнання щодо наглядових заходів, як альтернатива затриманню".
Зазначене Рамкове Рішення має на меті спростити нагляд за підсудною особою у країні іншій, ніж та, в якій розглядається справа. Сторонами реалізації принципу визнання в зазначеній сфері є компетентні органи прийняття рішення та компетентні органи виконання рішення. Такими можуть виступати суд, суддя чи прокурор, наділені державами-членами відповідною юрисдикцією, а також підозрювана особа, яка не є резидентом держави- члена, суд якої розглядає справу. Держави-члени ЄС зобов'язані визнавати та контролювати наглядові заходи, які покладають певні обов'язки на особу щодо якої вони застосовуються (наприклад, інформувати відповідні державні органи щодо зміни місця проживання).
У 2003 р. за ініціативою Бельгії, Франції та Швеції Рада прийняла Рамкове Рішення 2003/577 "Про виконання в ЄС ордерів, що заморожують власність чи докази", відповідно до якого держава-член зобов'язана визнати та виконати на своїй території зазначений ордер, виданий судовими органами іншої держави- члена в рамках кримінального процесу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
