Питання щодо створення Європейського поліцейського органу виникло ще під час підготовки Маастрихтського договору. Однак держави-члени виступили проти наділення персоналу цього органу будь-якою виконавчою владою, а натомість привілеювала думка щодо створення свого роду міжурядового "Європейського інформаційного дому". На цих засадах було підписано у 1995 р. Конвенцію про заснування Європейського поліцейського офісу (Європолу).
Значним кроком щодо делегування державами-членами Союзові частини своїх повноважень у сфері боротьби з транскордонною злочинністю стали положення Лісабонського договору про функціонування ЄС.
По-перше, межами діяльності Європолу є підтримання й зміцнення діяльності поліцейських органів та інших правоохоронних органів держав-членів, їхньої взаємної співпраці щодо запобігання тяжкій злочинності, яка впливає на дві чи кілька держав-членів, тероризмові та формам злочинів, що впливають на спільні інтереси, охоплені політикою Союзу, та щодо боротьби проти них. У такий спосіб компетенція Європолу поширюється за межі організованої злочинності та передбачає усі форми серйозних транскордонних злочинів.
По-друге, Європарламент та Раду уповноважено (за допомогою регламентів, прийнятих відповідно до звичайної законодавчої процедури) визначати структуру Європолу, порядок його роботи, сферу діяльності та завдання.
По-третє, визначено два види завдань Європолу: збирати, зберігати, опрацьовувати, аналізувати інформацію, що її надають компетентні органи держав-членів чи треті держави, або їх органи, та обмінюватися нею; координувати, організовувати та виконувати слідчі та оперативні дії, проваджувані разом з компетентними органами держав-членів чи у складі спільних слідчих команд, а коли є така потреба, – підтримуючи зв'язок з Європолом (будь-які оперативні дії Європолу належить здійснювати у зв'язку та за погодженням з органами держав-членів, території яких вони стосуються, до того ж застосування примусових заходів входить до компетенції виключно національних органів).
По-четверте, Європейський парламент разом з національними парламентами держав-членів контролюють діяльність Європолу. В такий спосіб посилюється політичний контроль за діяльністю Європолу (як у сфері збирання, опрацювання та зберігання інформації, так і при виконанні слідчих та оперативних дій) на національному та, що особливо важливо, Європейському рівнях.
Саме Лісабонський договір став основою суттєвих реформ співробітництва держав-членів у рамках Європолу. Конвенцію про Європол 1995 р. було замінено Рішенням Ради 2009/371 від 6 квітня 2009 р. "Про заснування Європейського поліцейського офісу (Європолу)".
Рішення Ради 2009/371 визначає нову структуру та мандат Європолу, який отримав статус агенції ЄС. Набуття Європолом статусу агенції змінює джерело його фінансування. Якщо раніше Європол фінансувався безпосередньо державами-членами, то відповідно до Рішення Ради 2009/371 Офіс фінансується з бюджету ЄС. Це, у свою чергу, зумовлює посилення ролі Європарламенту через бюджетний контроль та блокування в останній інстанції частини бюджету Європолу.
Зазначену агенцію очолює директор, що призначається Радою (кваліфікованою більшістю голосів) на чотирьохрічний термін. При виконанні своїх завдань директор опирається на адміністрацію (у складі трьох його заступників), яка займається імплементацією бюджету та здійснює правове представництво Європолу, що наділений правоздатністю.
Управлінська Рада Європолу складається з однієї делегації від кожної держави-члена, яка має один голос. Посилюється роль Комісії ЄС, яка змінює статус спостерігача на участь у голосуванні трьома голосами (шістьма – при прийнятті бюджету чи робочої програми). Управлінська Рада засідає щонайменше двічі на рік, а її рішення приймаються більшістю у дві третіх голосів.
З трансформацією Європолу в агенцію ЄС його персонал стає персоналом ЄС, на який поширюються відповідні регламенти ЄС.
Європол має підтримувати зв'язок зі створеними в кожній державі-члені національними відділеннями, які виступають єдиним органом зв'язку між Європолом та компетентними органами держави-члена. Національні відділення уповноважені забезпечувати Європол інформацією, необхідною для здійснення його діяльності, робити запити на вимогу національних компетентних органів щодо надання Європолом консультацій, інформації чи здійснення того чи іншого аналізу.
Відповідно до ст. 6 Рішення Ради 2009/371 Європол може брати участь у спільних слідчих командах (далі – ССК). У цьому випадку Європол здійснює свою "підтримку" ССК. Під "підтримкою" мається на увазі надання доступної Європолу інформації, допомога у координації операційної діяльності ССК, а також консультування у технічних питаннях та допомога в аналізі кримінальних злочинів.
Європол має власну систему опрацювання даних, яка складається з Інформаційної системи Європолу (далі – ІСЄ) та аналізу робочих файлів. Окрім цього, Рішення Ради 2009/371 наділяє агенцію правом засновувати інші системи опрацювання персональних даних.
ІСЄ призначена для опрацювання виключно тих даних, які є необхідними для виконання Європолом своїх завдань. Дані, що містяться в ІСЄ мають стосуватися осіб, які відповідно до національного права держави-члена (на території чи громадянином якої скоєно злочин) скоїли чи підозрюються у скоєнні злочинів, або стосовно яких є переконливі підстави вважати, що вони скоїли злочин (що відноситься до компетенції Європолу).
Що стосується захисту та безпеки даних, то Рішення Ради 2009/371 передбачає створення посади Офіцера із захисту даних, який є незалежним при виконанні своїх функцій та має доступ до усіх даних, що опрацьовуються Європолом. Основним завданням Офіцера є забезпечення законності та дотримання положень Рішення Ради 2009/371 щодо роботи з персональними даними.
Європол має право, якщо це необхідно для виконання ним своїх завдань, співпрацювати з третіми державами, міжнародними організаціями (зокрема створених на основі міжнародних договорів між двома чи більше державами), а також з Організацією міжнародної кримінальної поліції (Інтерпол). Таке співробітництво здійснюється на основі двосторонніх договорів, укладених (після ухвалення Радою, яка попередньо консультується з Управлінською Радою Європолу) між Європолом та вказаними суб'єктами міжнародного права. Зазначені міжнародні договори здійснюють міжнародно-правове регулювання обміну оперативною, стратегічною чи технічною інформацією, включаючи персональні дані.
Європол також має право доступу до інших інформаційних систем ЄС, зокрема Візової інформаційної системи та Шенгенської інформаційної системи.
Можна відзначити чітку тенденцію до постійного розширення компетенції Європолу, який поступово перебирає на себе повноваження, якими традиційно наділені національні поліцейські органи, оскільки окрім збору, зберігання, опрацювання та обміну інформацією, перед ним ставиться завдання щодо координації, організації, вчинення слідчих та оперативних дій (разом з компетентними органами держави-члена чи у складі спільних слідчих команд) у цілях боротьби з серйозними транскордонними злочинами.
Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу“ на сторінці 1. Приємного читання.
