Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

Європейське право: право Європейського союзу

Як і в імміграційній сфері, так і у сфері притулку важливі реформи було здійснено Амстердамським договором 1997 р., який підпорядкував ці сфери компетенції ЄС.

Початком становлення та формування спільної Європейської системи притулку стали Висновки за результатами Саміту в Тампере 1999 р. У Висновках було визначено елементи спільної Європейської системи притулку.

На відміну від Амстердамського договору, який обмежується необхідністю визначення мінімальних стандартів у сфері притулку та щодо біженців, у ч. 2 ст. 78 Лісабонського договору про функціонування ЄС мова йде про створення спільної політики і не тільки щодо притулку, але й щодо додаткового та тимчасового захисту. Зазначена політика, відповідно до ч. 1 ст. 78 Договору, має розвиватися з урахуванням забезпечення відповідного статусу громадянам третіх країн, які потребують міжнародного захисту та згідно з принципом non-refoulement (фр. – "невидворення", один із засадничих принципів міжнародного гуманітарного права, що забороняє примусове повернення біженців до країни, з якої вони прибули та де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека). Як і Амстердамський договір, Лісабонський договір про функціонування ЄС містить посилання на необхідність дотримання положень Женевської конвенцією від 28 липня 1951 р. та Протоколу від 31 січня 1967 р. про статус біженців, а також інших дотичних договорів.

Лісабонський договір про функціонування ЄС, беручи за основу Висновки Саміту у Тампере, розширює перелік заходів, необхідних для створення спільної Європейської системи притулку, серед яких: одноманітний статус притулку для громадян третіх країн, чинний у всіх державах-членах ЄС; одноманітний статус додаткового захисту для громадян третіх країн, які без отримання притулку в ЄС потребують міжнародного захисту; спільна система тимчасового захисту для переміщених осіб у випадку масового напливу; спільні процедури надання й позбавлення одноманітного статусу притулку чи додаткового захисту; критерії та механізми визначення держави-члена, відповідальної за розгляд звернень про притулок чи додатковий захист; стандарти умов приймання осіб, що звернулися з проханням надати притулок чи додатковий захист; партнерство та співпраця з третіми країнами з метою контролю припливів осіб, що звертаються з проханням надати притулок, допоміжний чи тимчасовий захист.

Водночас, відповідно до ч. З ст. 78 Лісабонського договору про функціонування ЄС, якщо в одній чи кількох державах-членах виникає надзвичайна ситуація, пов'язана з раптовим припливом громадян третіх країн, Рада на пропозицію Комісії та, діючи після консультації з Європарламентом, може прийняти тимчасові заходи на користь зацікавлених держав-членів.

У такий спосіб, Лісабонський договір про функціонування ЄС розширює сферу спільної політики ЄС щодо притулку (включивши заходи щодо додаткового та тимчасового захисту), охоплює зовнішній вимір цієї політики (співробітництво з третіми країнами) розширює та удосконалює (виходить за рамки мінімальних стандартів) перелік заходів, необхідних для створення спільної Європейської системи притулку.

Дорожню карту заснування спільної Європейської системи притулку розроблено у Політичному плані щодо Притулку, запропонованому в Повідомленні Комісії від 17 червня 2008 р. Стратегія, запропонована Повідомленням 2008 р., повністю відображена у Стокгольмській програмі 2009 р., яка визначає конкретні заходи та терміни створення в рамках ЄС спільної Європейської системи притулку.

Варто зазначити, що протягом 2011 р. було прийнято низку законодавчих актів ЄС (які внесли зміни чи замінили існуючі правові інструменти), що наблизили процес формування Європейської системи притулку.

Так Директива Ради 2004/83 від 29 квітня 2004 р. про мінімальні стандарти для кваліфікації та статусу громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, які в інший спосіб потребують міжнародного захисту, а також зміст гарантованого захисту була замінена Директивою 2011/95, яка сприяла усуненню нечіткості мінімальних стандартів та розбіжності положень національного законодавства держав-членів у цій сфері.

Відповідно до Директиви будь-який громадянин третьої країни, який знаходиться за межами країни походження та особа без громадянства, яка перебуває за межами країни постійного проживання, що не має наміру повертатися до цієї країни через страх бути переслідуваною з причин раси, релігії, національності, політичних поглядів чи членства у певних соціальних групах, може звернутися за статусом біженця.

Біженець може втратити свій статус у певних випадках (набуття громадянства іншої країни, добровільне повернення до країни походження і ін.). У будь-якому випадку обов'язок доказування щодо втрати підстави отримання міжнародного захисту лежить на приймаючій державі-членові.

Окрім цього положення Директиви Ради 2011/95 визначають статус "допоміжного захисту". Цей статус гарантується особам, які звертаються за міжнародним захистом, у зв'язку з тим, що не можуть повернутися до країни походження через обгрунтований страх отримати серйозну та невиправдану шкоду (тортури, інші загрози житло).

Статус біженця чи особи, якій надається додатковий захист, базується на режимі найбільшого сприяння і включає комплекс прав: право невидворення; отримання інформації зрозумілою мовою; дозвіл на проживання; подорожувати в межах та за межами країни, яка надала захист; працевлаштовуватися, професійно навчатися; доступ до безплатної медичної та психологічної допомоги; доступ до належного житла; доступ до програм спрощення інтегрування у суспільство та програм, що спрощують добровільне повернення до країни походження.

Правовим інструментом визначення поняття "тимчасового захисту" є Директива Ради 2001/55 від 20 липня 2001 р. про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту переміщеним особам у випадку масового напливу, а також про заходи забезпечення балансу зусиль між державами-членами у прийнятті цих осіб та подоланні наслідків прийняття.

Визначальною рисою "тимчасового захисту" є масовий рух біженців. Зважаючи на це, тимчасовий захист має обмежену тривалість (до одного року, з можливістю продовження).

Що стосується статусу осіб, які знаходяться під тимчасовим захистом, окрім права на проживання держави-члени мають гарантувати доступ до ринку праці, проте на основі принципу пріоритетності громадян ЄС, громадян держав-членів Європейського Економічного Простору, а також громадян третіх країн, які законно проживають на території держави-члена. Право на об'єднання сім'ї може бути реалізоване лише у випадку вже існуючих шлюбів у країні походження.

Оскільки захист є тимчасовим, він передбачає принципи та заходи щодо повернення до країни походження. Перевага надається добровільному поверненню, але у випадку неможливості його забезпечення застосовується примусове повернення.

Ще одним ключовим поняттям, яке необхідно проаналізувати – є поняття "шукачі притулку". Відповідно до законодавства ЄС, "шукачі притулку" не є окремою категорією осіб, які звертаються за міжнародним захистом, а радше – проміжна ланка між статусом громадянина третьої країни чи особи без громадянства та набуттям статусу біженця чи особи, яка перебуває під додатковим захистом.

Тим не менше право ЄС чітко розмежовує статус "біженця" чи "особи, яка перебуває під додатковим захистом", від статусу "шукача притулку". Більше того, права, надані статусом шукача притулку, більш обмежені у порівнянні з правами та свободами двох вищезазначених категорій осіб, які перебувають під міжнародним захистом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку
  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування

  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень