Франції – у 1789-му. Тоді як право українського народу на свою самовизначеність Пилип Орлик проголосив у своїй Конституції ще 1710 р.; б) негативний досвід формування державної влади не можна абсолютно відкидати. Він дає можливість уникати помилок минулого, тобто це вже є певного ціннісною характеристикою для розвитку та вдосконалення правової системи сучасної України.
Третім елементом впливу на державну владу можна вважати національну свідомість особистості. Національне або природне в правосвідомості визначаємо як систему найістотніших правових поглядів, ідей, уявлень, відчуттів, емоцій, ціннісних орієнтацій, настроїв, що склались упродовж тривалого часу, виражають ідейно-світоглядне та нормативне парадигмальне ставлення народів, етносів, націй до чинного права, правових інститутів та регламентують сферу національних відносин як найголовніших серед усіх інших за будь-яких часів. Правосвідомість розвивається через взаємодію з іншими етносами, через взаємовплив, взаємопроникнення правових культур, форм правових свідомостей, які, зрештою, ведуть до деякого ототожнення, вирівнювання національних правових культур, кожна з яких запозичує з іншої духовно-правової спадщини все істинне народне, гуманне, благородне та справедливе. Етнічне ж стає виразом національно-особливого, виробленого в процесі природно-історичного розвитку. Під час тривалого еволюційного розвитку загальносоціальне з необхідністю вбирає національне і навпаки. Становлення української правової свідомості з усіма її національними особливостями і властивостями – це правовий процес, що формується, поза сумнівом, не на порожньому місці, не штучно, а знаходить сприятливий Грунт, що готувався під час тривалого попереднього для української нації суспільно-історичного та правового розвитку як створення якісної правової цінності, де переважають національні орієнтири з формуванням пріоритетних відповідних інтересів та перспектив.
Ментальна правова енергія правосвідомості не дає останній "закиснути", трансформувати позитивне право в самодостатню, відірвану від людського буття безжиттєву юридичну догму.
Звичайно, що це тільки в тому випадку, якщо така енергія в духовно-культурному контексті буде позитивною. Істинна сила правової ментальності – у духовно-моральній зумовленості, у постійному вдосконалюванні своїх правокультурних ресурсів. Правова ментальність виступає порівняльною субстанцією, тобто правові і політичні реалії сучасного існування та змінні детермінанти суспільного буття порівнюють із ментальними нормами того чи іншого суспільства. Неприйнятною є форма державної влади, яка суперечить духу та свідомості, ментальним атрибутам народу, що її формує.
Свідомість окремої особистості формує погляди, уявлення, почуття щодо чинного або бажаного права, держави, соціальних та державотворчих процесів. Тому, враховуючи зазначений вище принцип "людиноцентризму", у державно-владній діяльності національна свідомість окремої особистості впливає не тільки на індивідуальному рівні, але й формує комплексні масові національні інтенції.
Сучасне суспільство розвивається під впливом деяких інтеграційних, глобалізаційних та модернізаційних процесів, що впливають і на державну владу також. Характеризуючи зміни в суспільстві, виокремлюють два типи соціокультурних трансформацій. Перший тип – це виникнення й інституалізація традицій та інших елементів культури і соціальної структури, які забезпечують пріоритет запропонованих норм і правил поведінки суб'єктів (традиційних дій) порівняно з можливостями їхніх інноваційних дій, що називають традиціоналізацією. Другий тип – як розширення свободи вибору і відповідальності суб'єктів, збільшення можливостей для інновацій через ускладнення структури суспільства, залучення нових елементів, розвитку особистості та піднесення її потреб, іменують лібералізацією (модернізацією).
Футурологи називають парадоксом глобалістики взаємовідносини міжнародного і внутрішньодержавного права в умовах глобалізації, зазначаючи, що "універсальність – унікальність" лежить у площині проблеми співвідношення міжнародного і національного права. Парадокс полягає в тому, що, з погляду глобалістики, міжнародні правові документи є більш універсальними, відкритими, спрямованими в майбутнє, а національні – радше унікальні, закриті, обмежені минулим, традиціями. Як "відкрита" система міжнародне право є більше життєздатним, аніж "закрита" система національного права. З огляду на те, що міжнародне співтовариство не може мирно співіснувати і розвиватися без міжнародного і без національного законодавства, то й доля глобальних політичних, економічних, екологічних, соціокультурних процесів залежить від рівня узгодженості міжнародного і національного законодавства.
Утім, і народ, і нація чи держава також не можуть існувати самостійно, без міжнародної співпраці та взаємодії. Впливати на національну субстанцію можна двома шляхами: через нівелювання міжнародного чи закордонного правового державотворчого досвіду або його ідеалізацію. Перший шлях веде до шовіністичної держави. Другий – спричиняє правовий космополітизм, тобто феномен, який сповідує принцип "злиття націй", відмови від національної самобутності, творення загальносвітової культури внаслідок змішування національних культур. На сьогодні нам відома низка проблем щодо адаптації законодавства України до права Європейського союзу. Провадячи гармонізацію, Україна має враховувати здебільшого односторонність цього процесу, оскільки не йдеться про взаємні кроки з обох сторін з узгодження своїх правових норм, а тільки про зміни в українському законодавстві задля його гармонізації з нормами права Євросоюзу. Україна, фактично, ніяк не може впливати на процес нормоутворення в системі Євросоюзу, а тільки виступає як дестинатор його правових приписів.
І. Вдовичин вдало розставляє акценти в суперечностях національного і глобального. "Застережним є не глобалізована економіка (вона тією чи іншою мірою завжди була такою), а прагнення ліквідувати національні особливості, запропонувати наднаціональні органи влади. Особа опиняється в ситуації тотальної уніфікації, протистояти якій окремий індивід нездатний. Максимально уніфікована особа – не людина, не суб'єкт. Їй вже не потрібна свобода. Для неї існують чіткі критерії її буття – безперервне зростання матеріального добробуту. Ціну за набуті речі – відмова від свободи вибору, власного "Я" – не розглядають як завищену".
Британський науковець Е. Орюкю, досліджуючи транспозицію права, вважає її процесом перенесення права, точніше, так званих правових "трансплантів", наслідком якого є кардинальна зміна чи перегляд національного права відповідно до правової моделі, що транспонується в національну правову систему. Водночас він акцентує на тому, що навіть кардинальна зміна правових конструкцій має відбуватися з урахуванням національної правової культури та спадщини. В. Литвин, аналізуючи сучасні реалії державотворчого розвитку України, зазначає, що "важливим завданням для інтелектуальної еліти на сучасному етапі розвитку України має стати осмислення минулого. Лише через осмислення минулого відкривається можливість для конструювання концепту майбутнього. Саме історичний аналіз повинен стати інструментом перетворень, що мають на меті формування і реалізацію концепції національного розвитку".
Гіперболізація національного історичного спадку може набувати і деформованої форми. Національна субстанція у праві має бути вагомою, однак не домінатною. X. Ортега-і-Гассет стверджує: "Нації і народності, як свідчить світовий досвід, направду не можуть вповні розкрити свій потенціал доти, доки не пройдуть фазу національної державності. І цього не треба боятися, лише б національна державність не стала націоналістичною, коли наростає авторитет влади, проводиться політика національної чистки, придушення національних меншин". Глобалізаційні чинники змін призводять до того, що державна влада перебуває в точці біфуркації. Ці процеси виникають в особливих точках траєкторії руху правової та державно-владної системи. Вони є точками розділення, або "розпорошення", траєкторії на "гілки" – на потенційні напрями подальшого руху: створення власного вакууму, що передбачає суто національний компонент; встановлення запозиченої матриці державно-власних відносин або інші модуси розвитку людства і держави.
У процесі становлення громадянського суспільства виникає потреба змін у правовому світогляді влади, орієнтації її на пошук оптимальних гуманістичних основ організації, пошук шляхів зняття суперечності між морально необхідним та соціально вимушеним у її діяльності. Актуальними, зокрема, є проблеми співвідношення національних і загальнолюдських гуманістичних цінностей, гуманізму і права, гуманізації державної влади і відповідальності та вимогливості.
Як вказує І. Франко, "глибока і сильна віра в західноєвропейські ідеали соціальної рівності і політичної волі заслонювала ідеал національної самостійності, ідеал, що не тільки вмішує в собі обидва попередні, але один тільки може дати їм поле до повного розвою".
У сучасних умовах досконалим можна вважати лише те суспільство, державна влада якого орієнтується на утвердження морально- етичних цінностей, подолання ситуації, за якої відбувається приниження індивідуальності, виховання поневоленої людини, яка не здатна проявити всі свої творчі здібності. Права та свободи людини становлять основу взаємодії суб'єкта соціуму та інститутів влади. Роль державної влади між різними суспільними групами можна прирівняти до ролі "арбітра", вона пом'якшує їх протиборство, виконує суспільні справи та забезпечує консенсус інтересів.
У правовій та державно-владній парадигмі запропоновано ідею національного центризму. Йдеться про розвиток національно-територіальної, національно-персональної та національно- культурної субстанції із урахуванням позитивного демократичного досвіду державотворчих процесів інших держав через імплементування міжнародних норм в аспекті можливості поєднання їх з національним елементом у механізмі державної влади.
Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Самоврядування“ на сторінці 5. Приємного читання.
