Штучна глобалізація – це спроба нав'язати силою або іншими методами: обманом, переконанням, підкупом, ті чи інші уявлення про світ. Оскільки штучна глобалізація пов'язана з насильницьким впровадженням економічних, політичних, ціннісно-світоглядних уявлень, то це революційний процес. Насильство не може тривати вічно, воно перемагає тимчасово, частково або зазнає поразки. Тому штучна глобалізація в державно-владній сфері виступає деаксіологічним процесом і не може створити умови, за яких глобалізаційні явища стануть універсальною, загальною, абсолютною цінністю.
Корінна нація, як соціальний субстрат державотворення, втрачає первинну роль. Під впливом процесу глобалізації поняття "нація" в класичному його розумінні розмивається, розділяється на етноси, де об'єднуючим чинником є не належність до держави, території, а загальні культурні та антропологічні риси. Державна влада не може опиратися на націю як основу соціальної реальності, оскільки межі національного розмиваються та отримують новітні соціальні атрибути. Демонтаж національних держав позбавляє народи Великої вітчизни. Еліти оволодівають світом, звільняючись від національної прив'язки і дотичних до неї зобов'язань. Вони роблять це, послідовно руйнуючи національні простори і суверенітети. Загалом паразитує глобалізм, здатний
викликати демодернізацію сучасного суспільства, примітивізацію життя більшості. У цьому полягає головний виклик XXI ст. Варто остерігатись втратити власну ментальну сутність держави і бути свідомо поглинутими державами ідеології глобалізму.
"Культура завжди виконує ідеологічну функцію в ім'я консюмеризму в капіталістичній глобальній системі. Тому всі культурні транснаціональні практики в цій сфері одночасно є ідеологічними практиками і, отже, – культурно-ідеологічними. Глобальний капіталізм не допускає культурного нейтралітету. Ті культурні практики, що не можуть бути інкорпоровані в культуру-ідеологію консюмеризму, стають опозиційними контргегемоністичними силами, які необхідно приборкати або марґіналізувати, а якщо цього не вдається зробити – знищити фізично" – наголошує Л. Склейр.
Сьогодні відбуваються активні трансформаційні процеси в суспільствах більшості країн світу, що пов'язані з геополітичними змінами, спробами побудови багатополярного світу, розбудовами нових систем міждержавної взаємодії і появи новітнього державно-політичного об'єднання – Євросоюзу. Ці процеси докорінно змінили уявлення про природу і перспективи розвитку культур суспільств, що втягнені в глобальні трансформаційні рухи, спричинили кризу і політики мультикультуралізму, і політики збереження культурної гомогенності й культурного ізоляціонізму.
Виживання людства, його подальший прогрес за умови взаємозалежного і цілісного світу, формування єдиної цивілізації на Землі потребують не тільки визнання таких основоположних гуманістичних принципів, як свобода вибору власного майбутнього, дедалі більша багатоваріантність соціального прогресу тощо, але і їх практичної реалізації. У будь-якій сфері соціального простору знищення устоїв та традицій є болісним процесом, а коли це відбувається у владно-правовій сфері, цей ще й має небезпечні наслідки.
Важливим і цікавим для науковців є процес правової інфільтрації, що здійснюється для того, щоб мінімізувати негативні наслідки глобалізації і зберегти самобутність національних правових систем, по змозі уникнути або, принаймні, вирішити наявні суперечності та сприяти адаптації норм міжнародного і регіонального права в національному праві. Із цією метою в процесі правової інфільтрації максимально враховують особливості формування і функціонування відповідних національних правових систем. Зауважимо, що завдяки правовій інфільтрації запозичують саме ті положення, які не є чужими для відповідних національних правових систем. Ефективне використання Україною механізму правової інфільтрації сприятиме безболісній та більш ефективній трансплантації правових положень, які містяться в міжнародних нормативно-правових актах або в законодавствах зарубіжних країн, у національну правову систему.
Постає запитання: чи можливий процес інфільтрації в державно-владній сфері? Інфільтрація – проникнення чогось у невластиве йому середовище. Дослідниця Є. Лук'янова цілком обгрунтовано визначає гуманізацію та демократизацію як одну з основних тенденцій розвитку права в умовах глобалізації. Демократизація й гуманізація владного державного механізму – це якраз той процес, що прийнятний і вкрай потрібний сучасному українському суспільству. Але нав'язування чужорідної політики в державно-владній діяльності, руйнування устрою держави класичних політичних цінностей не підпадають під процес інфільтрації і будуть відкинуті як антиціннісні інтенції.
Ефективність дій сучасної української державної влади залежить насамперед від того, наскільки вона відповідає сучасним потребам суспільства, розвивається за законами соціуму та може бути скоригована відповідно до потреб суспільства. Тому дуже важливо в кожному випадку виявити сутність правової та державно-владної глобалізації, визначити ступінь її впливу на національні чинники задля раціонального використання переваг, що їх можна отримати від процесів глобалізації, та максимально запобігти деформаційним казусам, яких вони можуть завдати. Окрема людина формується на основі національно-ментального чинника, і згодом на цій же основі формує навколо себе соціальні явища.
Визначальними серед сучасних тенденцій світового розвитку є процеси глобалізації та універсалізації, з одного боку, і посилення відцентрових процесів та збільшення кількості й характеру дійових осіб на світовій арені, – з іншого. Дж. Розенау навіть запропонував спеціальний термін, який відображає сутність обох процесів – "фрагмегративність" як одночасну дію фрагментації та інтеграції.
По-третє, деформування механізму державно-владних відносин. Державно-владний механізм змінює свою онтологічну основу і під впливом внутрішніх трансформаційних, інноваційних процесів. Тобто треба говорити не тільки про зовнішні чинники глобалізації, але й виділяти внутрішні інтенції змінної величини.
Змінюється сама особистість як об'єкт у механізмі державно- владних відносин, її соціальна природа та її вияви. Е. Тоффлер стверджує, що "влада змінюється не тільки на верхівці корпорацій. І офіс-менеджер, і черговий у заводському цеху, обидва з'ясовують, що робітники вже більше не виконують наказів сліпо, як то було колись. Вони ставлять запитання й вимагають на них відповідей. Військові офіцери спостерігають те саме у своїх рядових, начальники поліції – у своїх підлеглих, а вчителі, дедалі частіше, – у школярів. Цей розкол старої влади в бізнесовому світі й буденному житті збільшується щомиті, тоді як водночас розпадається також глобальна структура влади". Особистість як суб'єкт державно-владних і правових відносин перестає відчувати тиск тоталітарної неконтрольованої владної еліти. Демократичні процеси поступово охоплюють усі країни світу. Якщо навіть держави не визнають правових демократичних ідеалів, вони візуально намагаються "прикритися" ними (наявність виборчого права, процедури легалізації влади, референдуми, багатопартійність тощо). Утопічно і гіперболізовано, з часткою іронії та раціоналізму, такий процес зобразив англієць Е. Берджес у книзі "1985". Міфічна держава "Тред-юніонія", про яку пише письменник, зберегла традиційні політичні структури: виборний парламент, уряд, монарха. Але ці структури жодної державницької роботи не ведуть, вони є лише "парадним фасадом" країни. Уся повнота влади у "Тред-юніонії" належить профспілкам. Але й у них її відсуджують араби, які стали власниками "банків, промислових та страхових компаній, контролюють видобуток нафти у Північному морі, підкуповують штрейкбрехерів, підривають ефективність страйків – головної зброї профспілок, формують власну армію із так званих вільних британців". Так девальвовано зображено прогностичний напрям розвитку глобалістичного соціуму. Існування демократичних процедур автоматично ще не призводить до ефективності державної влади. Ці процедури повинні мати реальні механізми дії, бути ефективними для суспільства і держави.
Сучасна особистість отримала правову потенцію здійснювати державно-владну діяльність через низку демократичних інститутів, і їх перелік весь час зростає. Загальна Декларація прав людини ООН (ч. З ст. 21) проголошує, що воля народу повинна бути основою влади. Вона має реалізовуватися шляхом виборів або ж в інших рівнозначних формах, що забезпечують свободу голосування. На сьогодні це не тільки вибори і референдуми, але й засоби участі громадськості у міжвиборчий період: законодавча ініціатива, громадські слухання, громадський контроль, зокрема й через громадські ради, участь у виробленні державної політики шляхом права членства в політичних партіях та громадських організаціях. Розвиток інформаційної сфери уможливлює отримати ширший доступ до публічної інформації, зокрема щодо діяльності інституційних органів державної влади та окремого державного службовця. Тобто народ та окрема особистість усвідомлюють можливість паритетного ставлення в конгломераті стосунків "державна влада – громадянське суспільство".
У механізмі влади народ виступає єдиним джерелом влади (суб'єкт) та, здійснюючи свою владу особисто, тобто "сам стосовно себе", або через представницькі органи, володіє ще й ознаками об'єкта влади. Внаслідок цього демократичне суспільство також розуміє підвладного учасника як вольового суб'єкта влади і навпаки. Кожен громадянин, як елементарна частка цілого (народу), є джерелом влади і підлеглим цієї влади. Глобалізація державної сфери сприяє зближенню суб'єкта й об'єкта механізму владних відносин.
У механізмі владних відносин змінюється також прерогатива у виборі ресурсів влади. Класик футурології глобалізаційних змін Е. Тоффлер у праці "Метаморфози влади" досліджував проблему влади і її перетворення під впливом змін, що насуваються. Науковець аналізував тріаду влади: насильство, багатство і знання. "Наче конвеєр (спроможний виробити ще більше устаткування), сила, багатство і знання, використані в належний спосіб, спільно орудують над багатьма додатковими, розмаїтими джерелами влади. Отже, хай би які інші знаряддя влади застосовувала панівна еліта або пересічні громадяни у своїх приватних відносинах, а остаточними важелями все-таки залишаються сила, гроші та знання. Вони утворюють таку собі тріаду влади".
Головним недоліком насильства є його негнучкість. Насильство можна використовувати лише для покарання, тому воно характеризує низькоякісну владу. Багатство – зручніший інструмент влади, його сила більше багатобічна. Його можна використовувати і в позитивному, і в негативному плані, тобто воно набагато гнучкіше за силу. Багатство Е. Тоффлер зараховує до влади середньої якості. Найбільш високоякісну владу, за Е. Тоффлером, дає застосування знань. Саме знання є найбагатобічнішим із трьох основних джерел управління в суспільстві. Знання також може примножувати багатство і силу. Знання самі собою виявляються не лише джерелом найбільш високоякісної влади, а й найважливішим компонентом сили і багатства. Водночас "знання є найдемократичнішим джерелом влади".
Знання перестало бути додатком до влади грошей і влади сили – юно стало їхньою суттю. Як вважає Е. Тоффлер, це їхній граничний підсилювач, що є ключем до розуміння прийдешніх метаморфоз влади, і це пояснює, чому битва за контроль над знаннями і засобами комунікації розгорається на всьому світовому просторі.
Отже, можна констатувати зміну механізму державно-владних відносин шляхом розмитості впливу між об'єктом і суб'єктом влади та застосування новітніх ресурсів державної влади.
По-четверте, інтенсифікація процесів універсалізації призводить до зменшення ролі націоналістичної ідеології для функціонування державно-владних інституцій. Класично державна влада як один із ресурсних перманентів влади вибирала ідеологічний компонент, використовуючи його як плацдарм формування і функціонування державних органів та як напрям розвитку всієї держави. Глобалізаційні зміни, насамперед розвиток торговельно-економічних зв'язків, посилення міграційних процесів, відкритість кордонів та активний розвиток туристичної і культурної співпраці, інформаційна відкритість через удосконалення технічних засобів, наприклад, всесвітня мережа Інтернет, – усе це призводить до сприйняття людиною себе не тільки як представника нації, але й "громадянина Всесвіту". Державна влада втрачає підгрунтя суто націоналістичної ідеології, формує новий світогляд на основі оновленого методологічного інструментарію.
По-п'яте, процес правової глобалізації призводить до демократизації державної влади та імплементації солідарних засад розвитку суспільства. Правову глобалізацію в наукових колах розглядають як неперервний, об'єктивно існуючий, загальносвітовий процес, що поширюється на правовідносини в усіх сферах суспільного життя, які мають світове значення, зумовлює виникнення взаємозв'язків і взаємозалежності між суб'єктами таких правовідносин, сприяє уніфікації, стандартизації норм прав. Сутність стандартизації полягає в тому, що глобалізація, змінюючи національне право держави, крім іншого, адаптує його до міжнародно-правових стандартів, тобто міжнародно-правових норм і принципів, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права в тих чи інших сферах міждержавної співпраці. Вони встановлюють певні нормативні вимоги, дотримуватись яких повинні всі держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Самоврядування“ на сторінці 3. Приємного читання.
