Самоврядування

Європейське право: право Європейського союзу

• по-п'яте, до протидії неконтрольованому іноземному економічному проникненню; всебічного захисту економічного суверенітету, недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності; до блокування поточних спроб односторонньої іноземної соціально-культурної та інформаційної експансії й домінування; цілеспрямованого формування в масовії свідомості універсальних європейських і євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій; боротьби з міжнародним тероризмом.

Отже, суттєвих розбіжностей між інтересами Західної Європи та України немає, хоча, безумовно, окремі проблеми були, є і залишатимуться в майбутньому. Потрібно постійно відшукувати спільні інтереси та використовувати їх в ім'я всіх учасників європейського інтеграційного процесу.

Важливим аспектом процесу інтеграції України в Європу є розширення співробітництва з європейським міждержавним утворенням – Європейським союзом. Закладено правові основи дальшого співробітництва між Україною та Євросоюзом, сформульовано основні положення стратегії інтеграції України до Європейського союзу.

Водночас необхідно окремо акцентувати увагу на тому, що у сучасному трансформаційному суспільстві відбуваються радикальні зміни, не помічати яких неможливо. Державна влада від феномену легального примусового "арбітра" переходить у ранг другорядної ланки у відносинах "суспільство – суб'єкт управління". Домінують міжнародні глобалізовані суб'єкти влади, але говорити про втрату державною владою абсолютних позицій, на нашу думку, передчасно. Змінні характеристики державно-владного феномену мають подвійну природу: зумовлені зовнішніми процесами (трансформація ролі держави, політична, правова, економічна та мультикультурна глобалізація) та внутрішніми трансформаціями самого механізму реалізації державної влади.

Разом з цим, ми категорично заперечуємо абсолютну можливість існування єдиного світового співтовариства, тобто такої спільності соціальних відносин, які не могли б бути інтегровані в національно-державну політику чи визначатися нею. Етнонаціональні, історичні, ментальні особливості створюють той конгломерат, який не дає нівелювати ані внутрішнє законодавство, ані глобалізаційні процеси, тому, на нашу думку, зникнення державної влади – це проблема наукових дискусій, а не практичних реалій сучасності. Тим актуальніше це для сучасних державотворчих процесів в Україні в умовах російської зовнішньої військової агресії, що обумовлює формування й зміцнення національної державності та інтеграцію з європейським співтовариством.

Глобалізаційні зміни сучасного світу зумовлюють трансформацію всіх соціальних сфер: від економіки до права, від культури до політики. Не оминув процес глобалізації й трансформацію такого феномену, як державна влада. Державна влада все більше втрачає свої головні позиції в політичній системі суспільства. "Світова спільнота, яка утворилась в процесі глобалізації в багатьох сферах, ставить під сумнів могутність національної держави, пронизуючи її територіальні межі безліччю різноманітних, не пов'язаних з певного територією соціальних залежностей, ринкових відносин, мережею комунікацій, різноманітними правами та звичаями населення. Це проявляється у всіх найважливіших сферах, на яких ґрунтується національно-державний авторитет: у податковій політиці, у повноваженнях правоохоронного апарату, у зовнішній політиці, в галузі військової безпеки" – наголошує У. Бек.

Державна влада у сучасному світі постійно трансформується, що у свою чергу створює низку специфічних особливостей, які необхідно брати до уваги вітчизняним фахівцям з державного будівництва.

По-перше, у світовому просторі виникли проблеми, які не може розв'язувати одна держава чи група держав, що спричиняють домінування ролі наднаціонального утворення владного характеру. Зростання геополітичної напруженості та поглиблення соціальних проблем свідчать про те, що сьогодні і державна влада, і громадськість у різних країнах не здатні впоратися з глобальними викликами. Серед них виокремимо такі глобальні проблеми: запобігання ядерній війні, екологічна, сировинна, енергетична, продовольча, демографічна кризи, подолання смертельних хвороб, мирне освоєння космосу і надр Світового океану, подолання економічного відставання країн, які розвиваються, статус людини в сучасному світі і їхнє майбутнє, тероризм, поширення діяльності міжнародних протиправних угруповань тощо. Отже, глобальні проблеми сучасності – це комплекс життєво важливих загальнолюдських проблем, наявність яких становить загрозу для всього людства і які потребують для свого вирішення міжнародної співпраці.

Виділяють чотири критерії віднесення проблем до глобальних:

• а) глобальними є проблеми, що зачіпають інтереси всього людства та основи існування цивілізації. У цьому аспекті можна стверджувати, що вони мають загальнолюдський характер;

• б) глобальними є проблеми, не вирішення яких створює загрозу для майбутнього людства. Ці проблеми обов'язково потрібно вирішити задля забезпечення подальшого прогресу суспільства;

• в) глобальними є проблеми, які виявляються як об'єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу;

• г) глобальними є проблеми, які вимагають для свого розв'язання співпраці в загальносвітовому масштабі.

Варто взяти до уваги те, що окремій державній владі навіть найсильнішої держави не під силу вирішити такі складні виклики сучасності. Зрештою, треба зауважити, що й міжнародна співпраця в цих сферах не завжди дає бажані результати. Глобальні проблеми впливають і на все людство, і на окремого громадянина певної держави. Вирішувати окреслені питання потрібно перманентно. Утім, держава та її інституційні механізми не наділені такою силою. Визначений процес призводить до втрати державною владою провідного місця в політичній системі як механізму вирішення загальносоціальних справ легальними методами.

Однак постає ще одне запитання: чи зберігає державна влада свій потенціал до вирішення внутрішньодержавних завдань та функцій? Внутрішня сутність державної влади також підлягає зміні. Інтеграційні процеси відбуваються у вузьких сферах і поступово поширюються на всі сфери. Зокрема, трансформуються під впливом глобалізації взаємозв'язки між правом та політикою: 1) на сьогодні досить часто пріоритетні напрями державної політики визначені відповідно до взятих державою на себе міжнародних зобов'язань; 2) держава, яка є учасником наддержавної організації, частіше делегує певну частину своїх повноважень, частину суверенітету відповідному наднаціональному утворенню, що формує, передуєш, законодавство цієї країни; 3) під впливом світових демократизаційних процесів державна політика модернізується так, щоб якнайбільше відповідати загальновизнаним стандартам, насамперед це позначається на праві; 4) через поширення єдиних правових стандартів, поступового зближення правових систем у світі, формування єдиного правового простору підвищується рівень взаємодії, зміцнюються взаємозв'язки між чинними політичними системами, зокрема європейськими. Правова глобалізація змінює акценти державної влади. У двочленну структуру політичного устрою, що класично існувала за схемою: "громадяни – державна влада", все наполегливіше й чіткіше формується новий суб'єкт, що перебирає від державної влади частину функцій і ставить її в залежність від міжнародного мегавладного суб'єкта. Тобто теперішню глобалізаційну структуру зв'язків можна відтворити за схемою: "особистість – державна влада – світовий суб'єкт владного впливу".

Своєю чергою, основні загальнопланетарні владні структури не можуть вирішувати питань, що стосуються окремого співіснування громадян у межах держави, серед яких основними функціями державної влади й досі є такі: 1) забезпечення правопорядку та національної безпеки; 2) надання соціальних послуг; 3) економіко-господарське регулювання державного товарообороту; 4) контроль над територією та видобутком природних ресурсів; 5) впорядкування процесу перетину державного контролю та міграційна політика; 6) розв'язання релігійних та міжетнічних проблем тощо.

Водночас державна влада виконує функції забезпечення прав і свобод людини та правопорядку в межах державних кордонів. Не можна стверджувати про можливість абсолютного нівелювання онтологічного правового інституту, яким є державна влада. За словами українського науковця В. Сіренка, людина живе в світі різноманіття потреб, і щоб їх задовольнити, вона змушена шукати можливості і засоби їх задоволення. А ці можливості, або більшість із них, перебувають у розпорядженні влади, тобто осіб, які наділені владними повноваженнями, що реалізують їх у різних сферах життєдіяльності. Тож скільки б тлумачень влади ми б не здійснювали, всіх їх об'єднує спільне начало – влада як володар можливостей задоволення особистих, колективних, громадських потреб. Від влади залежить можливість задоволення потреб – це і є тим спільним, на чому ґрунтується життєдіяльність суспільств.

Окремо треба наголосити, що у сфері захисту прав і свобод громадян розроблено міжнародні стандарти, імплементовані в законодавство всіх держав, хоч це й не применшує ролі саме державної влади у врегулюванні цих проблем. Зокрема Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод у ст. 1 вказує механізм контролю, де права та свободи, гарантовані Конвенцією, мають захищатися та застосовуватися передусім на національному рівні. Про актуальність цитованої міжнародної норми акцентовано в подальшій Рекомендації REC (2004) 4 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про роль Європейської конвенції з прав людини в університетській освіті та професійній підготовці, що ухвалена на 114-й сесії Комітету Міністрів Ради Європи 12 травня 2004 р. Отже, у сфері гарантування прав людини все ще домінує державна влада. Це зумовлено такими чинниками: 1) наявністю в держави реального механізму забезпечення виконання правових норм, апарату примусу; 2) чітко визначеною сферою дії правових норм – діють, як правило, у межах території держави, а також поза нею стосовно власних громадян та юридичних осіб-резидентів; 3) зорієнтованістю сучасної соціальної держави насамперед на реальне забезпечення та захист прав і свобод власних громадян. Також і Голова Європейського суду з прав людини Ж.-П. Коста стверджує, що "національні органи влади відіграють вирішальну роль у майбутньому захисті прав людини у Європі".

По-друге, відбувається процес денаціоналізації держав, що трансформує онтологічну основу правової природи державної влади. Вона втрачає елемент самобутності. Цей феномен охарактеризовано як істотний і постійний вияв тих компонентів культурного надбання будь-якого суспільства, які виявляються функціонально необхідними для подальшого його існування, забезпечуючи його самозбереження та ідентичність при всіх змінах у нормативно-ціннісній сфері. Самобутність є основою для збереження властивих кожному суспільству принципів соціокультурної регуляції. "Глобалізація – неминучий процес, але її форми залежать від тих суб'єктів, які беруть на себе відповідальність за її здійснення. При цьому потрібно усвідомлювати, що багато можливих моделей глобалізації несуть у собі очевидні неповноцінні риси, що загрожує незворотними негативними наслідками" – слушно стверджує В. Нечаєв.

Виокремлюють два шляхи глобалізації – природний і штучний. Природну глобалізацію визначено як еволюційний процес переважно добровільного сприйняття з боку різних соціокультурних традицій досягнень інших культурних традицій. Відповідно, таке сприйняття залежить від рівня розвитку тієї чи іншої традиції, її бажання й готовності засвоїти та застосовувати досягнення інших культур.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Самоврядування“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Право зовнішніх зносин Європейського союзу

  • Договірна практика Євросоюзу

  • Поняття та зміст acquis Євросоюзу

  • Розділ 2. Спільні політики і напрямки діяльності Європейського союзу

  • Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Інституційний механізм спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

  • Правові акти ЄС у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки

  • Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

  • Спільна торговельна політика Євросоюзу

  • Правове регулювання імпорту та експорту в ЄС

  • Захисні торговельні заходи ЄС

  • Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

  • Правове регулювання секторальної торгівлі між Україною та ЄС

  • Розділ 3. Простір свободи, безпеки та юстиції в рамках Європейського союзу

  • Поняття простору свободи, безпеки та юстиції у праві ЄС

  • Правове регулювання простору свободи Європейського союзу

  • Заходи, закріплені у праві ЄС, щодо функціонування спільної Європейської системи притулку

  • Правові основи політики ЄС у сфері прикордонного контролю

  • Правові засади простору безпеки Європейського союзу

  • Регламентація правом ЄС співпраці поліцейських, митних та інших компетентних органів держав-членів

  • Правові механізми співробітництва в рамках Європейського поліцейського офісу

  • Заснування та розвиток простору юстиції в рамках Європейського союзу

  • Заснування, функціонування та взаємодія Європейського бюро судової співпраці, Європейської судової мережі у кримінальних справах та Європейської прокуратури

  • Міжнародно-правові основи зовнішнього виміру простору свободи, безпеки та юстиції

  • Імплементація компонентів свободи, безпеки та юстиції відповідно до Європейської політики сусідства

  • Стратегічне партнерство та інші форми співробітництва ЄС з третіми державами у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Співробітництво ЄС з міжнародними організаціями у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Розділ 4. Шенгенське право

  • Поняття Шенгенського acquis Європейського союзу

  • Співробітництво держав-членів шенгенського простору у сфері прикордонного співробітництва

  • Візова політика Європейського союзу

  • Співпраця держав-членів шенгенського простору в рамках Шенгенської та візової інформаційних систем

  • Розділ 5. Правове регулювання відносин України з Європейським союзом

  • Пріоритет прав особи

  • Самоврядування
  • Правопорядок Євросоюзу та правопорядок України

  • Правові інструменти співпраці України з Євросоюзом

  • Політика східного партнерства Євросоюзу

  • Порядок денний асоціації між Україною та ЄС

  • План дій у сфері свободи, безпеки та юстиції

  • Правові засади асоціації України з Євросоюзом

  • Гармонізація законодавства України з правом Євросоюзу

  • Список скорочень