Після смерті Єлизавети І на престол зійшов Яков І (1603- 1625), який започаткував нову династію Стюартів і змінив внутрішню політику, орієнтуючись на стару феодальну знать і католицьку церкву. Його політику продовжив король Карл І (1625- 1649). Він активно підтримував антиреформаторські сили на континенті, зокрема придушення гугенотського руху у Франції. У 1629 р. Карл І розпускає парламент і бере всю повноту влади у свої руки. Це призвело до згортання буржуазних свобод, посилення католицької церкви, колоніальної політики в Ірландії, Шотландії, до фізичного нищення реформаторів-пуритан.
Політика Карла І привела до посилення в країні опозиційного йому руху, який переріс у збройну боротьбу, і утворення Довгого парламенту (1640-1653 рр.). Новий парламент, відображаючи революційний настрій у країні, приймає документ під назвою "Велика демонстрація". Головний зміст цього документа зводився до обмеження влади абсолютизму і проголошення низки реформ на користь різних верств населення. На початку 1642 р. Карл І розігнав парламент і заарештував його лідерів. Але цей захід лише поглибив боротьбу, і політичні сили поділилися на два табори: роялістів, які захищали абсолютизм, і прибічників парламенту, які стояли на позиціях поглиблення буржуазних реформ в Англії. Це протистояння згодом вилилося в Англійську буржуазну революцію 1642-1649 рр.
Природно, що кожний політичний табір та партія, які почали утворюватися, напередодні та в ході революції прагнули ідейно-теоретично довести своє право на виконання головної ролі або лідерство у революційних перетвореннях, відстоюючи інтереси того чи іншого класу англійського суспільства.
Основу ідеології роялістів становили ідеї Якова І та Роберта Фільмера. У творах Якова І "Про дійсний закон вільних монархій", "Подарунок королю" проводиться ідея побудови держави виключно на основі монархи, тому що контроль влади, на його думку, та допущення демократії приводять суспільство до анархії. Відтак єдиною формою правління країною є монархія, а самодержець повинен бути творцем усіх законів і йому надається божественне право необмеженої влади. Звідси Яков І висуває лозунг: "Краще жити в державі де нічого не дозволено, ніж у державі, де все дозволено". Щодо ролі парламенту за абсолютизму, то він відводив йому лише функції органу, який реєструє рішення короля.
Р. Фільмер також захищав ідею абсолютизму, був прихильником патріархальної теорії походження держави, згідно з якою влада передається в спадок від часів первісного суспільства. У його працях "Патріарка", "Анархія змішаної монархії", "Необхідність абсолютної влади всіх королів і особливо короля Англії" та ін. обґрунтовується ідея необмеженої влади монарха, а свобода людини розглядається лише як велика загроза королівському абсолютизму, оскільки "вільна людина й рівність у суспільстві порушує законність, покору, дисципліну й приводить до анархії". Фільмер доводив, що свобода не дана людині від природи, бо вже народившись, дитина підпорядковується батькам, далі - жінка чоловіку, хазяїну, монарху. Адам був першим монархом, бо володів Євою, тому все людське суспільство створене так від Бога, що ним повинен правити монарх, і у природі ніякої форми влади, крім монархічної, бути не може.
Напередодні революції з'являються політичні ідеї прихильників парламентаризму: Е. Кок, У. Ралі, Дж. Елітон, Дж. Сел-ден. У своїх працях і публічних виступах вони розпочали боротьбу проти ідеології абсолютизму, відстоювали ідею побудови парламентської демократичної республіки, яка давала б свободу людині в рамках законів.
В 1642 р. у Довгому парламенті (понад 500 депутатів) формуються дві релігійно-політичні партії: пресвітеріани, що складалися переважно з військових, та індепенденти - радикальна меншість, за соціальним складом - нове дворянство та буржуазія.
Партія пресвітеріан, займаючись військовим питанням у парламенті, у зв'язку зі своїм напівфеодальним походженням боялась опертись на широкі повсталі антикоролівські народні маси у протистоянні проти короля й роялістів. У політичному плані пресвітеріани гальмували проведення радикальних реформ у суспільстві, а прагнули лише обмежити владу короля, розпустити його армію і реформувати католицьку церкву.
Партію індепендентів очолив Олівер Кромвель (1599-1658). Порівняно із пресвітеріанами індепенденти висували більш радикальну програму, а саме: повну ліквідацію абсолютизму як політичної форми правління; зміцнення політичних позицій буржуазії шляхом реформ армії та збільшення в ній представників від буржуазії і нових дворян; проведення конфіскації церковних і королівських земель (але передати їх тільки тим особам, які могли її купити); надання законодавчих функцій парламенту; створення національної церкви; збереження палати лордів і короля з мінімальними його правами. Таким чином, партія індепендентів виражала інтереси нових дворян і буржуазії, які прагнули провести реформи в суспільстві на свою користь.
Уже в ході революції в англійському суспільстві склалася четверта (після роялістів, пресвітеріан, індепендентів) велика політична партія - левелери (зрівнювачі), яка на 1647 р. налічувала понад 20 тис. осіб. Ідеологами цієї партії були Р. Обертон, Дж. Лільберн, Дж, Уінстенлі. Політична програма левелерів "Народна угода" базувалася на теорії природного права, яка проголошувала споконвічну свободу кожної людини й рівність всіх людей. Спираючись на ці принципи, левелери сформулювали теорію політичного устрою держави, який опирався б на народний суверенітет і суспільний договір. У цій політичній системі верховна влада належала не королю, дворянам чи буржуазії, а всьому англійському народу. Держава, на думку левелерів, мала бути республікою з однопалатним парламентом, у виборах якого брало б участь усе вільне населення країни, крім осіб, які отримували благодійну допомогу і залежали від подавців. Левелери пропонували демократизувати судочинство, цивільне право, відокремити церкву від держави, дотримуватися принципу віротерпимості. У галузі економіки вони стояли на позиціях надання приватної власності кожному громадянинові Англії без станового поділу.
Ідеї левелерів були надзвичайно прогресивні, на століття випереджали свій час і виражали соціально-політичні прагнення широких народних мас. Саме під тиском цієї партії парламент у січні 1649 р. прийняв рішення про страту короля Карла Стюарта як винуватця в розпалюванні громадянської війни в Англії.
Поглиблюючи політичну реформу суспільства, у березні 1649 р. парламент прийняв рішення про ліквідацію інституту королівської влади і палати лордів, проголосив Англію республікою, парламент - єдиною й вищою законодавчою владою в державі, ухвалив низку економічних законів, які декларували реалізацію деяких програмних положень партії левелерів.
Події березня 1649 р. ознаменувалися падінням монархії в Англії й установленням республіканського устрою, який проіснував з 1649 по 1653 рр.
Після повалення абсолютизму парламент Англії приймає конституцію республіки. За цим документом вищим законодавчим органом держави проголошувався однопалатний парламент, а вищим виконавчим органом стала Державна рада. Але з початком роботи цих структур, радикальні революційні перетворення поступово почали згортатися. Представники буржуазно-дворянської партії індепендентів фактично узурпували в них усі провідні посади й усунули звідти представників партії левелерів. Унаслідок цього продекларовані демократичні свободи суттєво обмежуються, припинилося проведення й економічних реформ.
На зміцнення англійської буржуазії та держави в цілому спрямовувалася і зовнішня політика. З цією метою парламент розробив систему протекціоністських законів, які забороняли ввозити в Англію товари іноземного виробництва. Ужиті заходи сприяли інтенсивному розвиткові свого виробництва. У 1651 р. законодавці схвалюють Навігаційний акт, згідно з яким уся морська торгівля мала обслуговуватися виключно англійськими кораблями. Ці заходи за короткий період значно зміцнили економіку Англії, збагатили місцевого товаровиробника, торгівлю, і водночас помітно порушили й загальмували економічний розвиток інших західноєвропейських країн.
Економічні успіхи Англії не тільки вимусили Францію, Іспанію, Португалію, Голландію та інші держави визнати Англійську республіку, а й стимулювали поступове їх втягування в економічні й політичні перетворення на зразок англійських.
Період економічного процвітання самої Англії тривав недовго, тому що названі реформи проводилися в інтересах дворянсько-буржуазного класу, а маси трудового населення (селяни, міщани, ремісники, торгівці та ін.) поступово залишалися без засобів до існування. Згідно з раніше прийнятою конституцією в Англії не відбулися вибори до парламенту, а його члени дедалі більше використовували парламентські мандати для особистого збагачення.
З метою зняття політичної напруженості в суспільстві у квітні 1653 р. Кромвель розпускає Довгий і скликає Малий парламент, до складу якого в основному було обрано представників від релігійних общин, які, за задумом Кромвеля, повинні були йому повністю підкорятися. Але Малий парламент не підкорився диктату Кромвеля і взяв курс на вирішення багатьох економічних питань на користь народних мас та на проведення демократичних реформ у суспільстві. Невдоволений Кромвель у грудні 1653 р. добився саморозпуску Малого парламенту й установлення протекторату (1653-1659 рр.). Лордом-протектором (тобто захисником, а фактично диктатором) було проголошено Кромвеля.
У чому ж полягав політико-правовий зміст протекторату?
Нова конституція, яка називалася "Знаряддя управління", зберігала республіканські інститути, парламент і Державну раду. Але вся повнота реальної законодавчо-виконавчої влади сконцентровувалася в руках однієї особи - військового диктатора Кромвеля, який називався констеблем (поліцаєм) усієї країни. Його найближчими помічниками стали генерали. Країна поділялася на округи, кожен з яких очолював генерал-майор. Військова диктатура вела боротьбу з усіма незадоволеними новим політичним керівництвом і ув'язнювала в тюрми навіть за дрібні провини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства“ на сторінці 2. Приємного читання.
