Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

У 70-ті роки економічний стан Франції був відносно стабільним. Щорічні темпи зростання ВНП становили 1,9 %, продуктивності праці у промисловості - 4 %. її частка у світовому капіталістичному експорті на початку 80-х років становила 6,7 %, тоді як до війни - тільки 3,8 %. За 70-ті роки зовнішньоторговий оборот у цілому збільшився майже у 5 разів. Країна увійшла в п'ятірку найбільших капіталістичних країн і в економічному відношенні зайняла становище другої після ФРН західноєвропейської держави.

Економічна криза на початку 80-х років і загострення багатьох соціальних проблем привели до приходу до влади у Франції у 1981 р. блоку лівих сил. Основу економічної політики становив режим "короткої економії". У результаті націоналізації (1982 р.) державний сектор країни охоплював третину промислової продукції. Це дало змогу дещо стабілізувати економіку. Якщо в 1983 р. економічне зростання становило 0,7 %, то у 1984 - 1,75, 1985 - 2 %. Однак необхідного 3 %-го зростання економіки досягти не вдалося. На зміну "лівим" у березні 1986 р. до влади прийшли консерватори.

Здійснення ліберальних реформ, у тому числі денаціоналізації та дерегламентування різних сфер економічної діяльності, позитивно вплинуло на економічний стан країни. У 1986- 1989 рр. щорічне зростання ВНП становило близько 3 %, промислового виробництва - 4 %. Спостерігалось швидке розширення базових галузей промисловості.

Зовсім інші, ніж у капіталістичних країнах з ринковою економікою, наслідки перетворень і реформ в умовах НТР у колишньому СРСР і у його союзників, а також тих, що орієнтиром свого розвитку обрали соціалізм. У їх основі лежала модель державної централізованої економіки на базі загальнонародної (державної) власності й командно-адміністративних методів управління. & теоретичні витоки - у помилковій марксистській концепції економічної системи соціалізму, що заперечувала ринок. Соціалістичні країни виявилися неспроможними до ефективного використання новітніх досягнень НТР як головного важеля інтенсифікації виробництва і переходу до ринку. Економіка дедалі більше ставала заручницею політики, що прирекло економічні програми перетворень на провал. Як наслідок - уповільнення темпів економічного зростання, зниження ефективності виробництва, гіперінфляція, різке зниження рівня життя населення. У кінцевому рахунку це привело до розпаду СРСР і табору соціалізму, краху комуністичної перспективи.

Економічний розвиток СРСР у післявоєнний період пройшов З періоди.

• o Період 1945-1953 рр. характеризується швидкими темпами екстенсивного зростання в напрямку надіндустріалізації, особливо в галузі важкої промисловості. За цей час було відбудовано народне господарство країни.

• o Період 1954 - кінець 70-х років, коли розпочався процес уповільнення темпів економічного зростання, послаблення тоталітаризму, розвитку загальної кризи системи і її агонії. Реформа 1965 р. (удосконалення системи фінансування і кредитування виробництва, матеріального стимулювання і соціального розвитку) не дала відчутних результатів і поступово згасла.

• o 80-90-ті роки - період припинення економічного зростання, стагнації і розпаду соціалістичної системи, початок зворотної перебудови і переходу від командної до ринкової економіки. Нова економічна політика з 1985 р., так звана перебудова, при загальній спрямованості до регульованої ринкової економіки не мала під собою наукового теоретичного підґрунтя, і тому із самого початку була приречена на провал. Нерішучість, непослідовність реформаторів, а також опір перетворенням з боку консервативних сил ввергли країну в стан глибокої перманентної кризи й призвели в результаті гострої політичної боротьби до розпаду СРСР.

Темпи економічного зростання СРСР неухильно уповільнювалися. Якщо у 1950-1960 рр. середньорічне збільшення національного прибутку становило 10,2 % (найвищий показник), то у 1970-1975 рр. - 5,7,1985-1987 рр. - 3%.ВВП на душу населення за цей період збільшився лише в 1,3 раза, а щодо рівня США зменшився з 19,8 до 12 %. Водночас виробництво світового ВВП на душу населення зросло у 2,5 раза. Частка СРСР у світовому ВВП зменшилася з 7,3 % у 1950 р. до 2,7 % у 1996 р.

Економічний розвиток країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), колишніх союзниць СРСР, у післявоєнний період (до кінця 80-х років) пройшов 3 етапи.

І етап - 50-60-ті роки етап індустріалізації більшості (крім Чехословаччини і НДР) країн регіону. Він характеризується високими темпами економічного зростання, створенням централізованої дефіцитної планової економіки.

П етап - з кінця 60-х до кінця 70-х років - пов'язаний з вичерпанням факторів швидкого екстенсивного економічного зростання. Темпи розвитку країн ЦСЄ істотно уповільнилися. Середньорічний приріст національного доходу по всій групі країн знизився майже вдвічі: з 6,5 % у 1966-1970 рр. до 3,7 % у 1976- 1980 рр. З 1968 р. Угорщина розпочала реформування економіки в напрямку "ринкового соціалізму".

Ш етап - з кінця 70-х до кінця 80-х років характеризується спочатку стагнацією економічного зростання, а потім агонією і крахом соціалізму як суспільної системи. Середньорічні темпи зростання національного прибутку країн ЦСЄ в першій половині 80-х років скоротились до 2,2 %, промислового виробництва - до 2,8 %. З другої половини 80-х років тенденція до падіння темпів зростання посилилась і перейшла в глибоку економічну кризу.

Винятком з усіх колишніх соціалістичних країн є Китай, який завдяки енергійному і послідовному застосуванню під суворим контролем держави ринкових механізмів господарювання досяг в останні десятиліття вражаючих економічних результатів. Після Другої світової війни в Китаї було проведено декілька економічних реформ, що відрізнялися за своїм завданням і методами здійснення. У ході перших перетворень (1949-1956 рр.) було націоналізовано власність буржуазії, соціалістичний (тобто державний) сектор став домінувати в народному господарстві. З 1956 до 1958 рр. проводилась помилкова політика "великого стрибка" - різкого підйому рівня усуспільнення засобів виробництва і власності з опорою на революційний ентузіазм мас як головний фактор економічного зростання. З 1960 р. почався відхід від неї, зроблено спроби виправити офіційно визнані "лівацькі помилки". В цей час зросло виробництво основних видів промислової продукції (сталі, вугілля, нафти, електроенергії, пряжі та ін.), з'явились нові галузі промисловості - електроніка та нафтохімія. Однак "культурна революція" 1966-1976 рр. знову загальмувала економічне зростання. За цей час країна зазнала найбільших втрат після 1949 р. (500 млрд юанів).

Економічна система Китаю поступово склалася до кінця 70-х років. її основними рисами були: надцентралізація, військово-адміністративні методи впливу на економіку, заперечення ринку і товарної економіки, "зрівнялівка". Як наслідок, з другої половини 70-х років спостерігаються значні економічні труднощі, пов'язані зі скороченням обсягів промислової та сільськогосподарської продукції, надзвичайно низьким життєвим рівнем населення.

У грудні 1978 р. партійно-державне керівництво Китаю було вимушене взяти курс на реформи. Нова політика передбачала перебудову системи управління господарством, забезпечення балансу між її галузями, зміцнення й удосконалення основ соціалістичної економіки. Основною одиницею на селі стало селянське подвір'я з опорою на колективні господарства ("родинний підряд"). Земля залишалась власністю держави. Вводилася "система відповідальності" за результати праці, на яку до 1984 р. перейшли 99 % всіх виробничих сільгоспбригад. Було підвищено закупівельні ціни, замість зрівнялівки пропагувався принцип "кожному за його працею", на державному рівні проголошувалась необхідність виховання у населення поваги до права власності.

Другий етап реформ в Китаї розпочався з прийняттям в

1984 р. постанови ЦК КПК "Про реформу господарської системи", в якій конкретизувалося завдання будівництва соціалістичної економіки з китайською специфікою. Передбачалося створення планової системи з опорою на закон вартості й метою розвитку соціалістичної товарної економіки. Ставилося завдання посилити ринкові елементи, забезпечити свободу дій економічних важелів у народному господарстві, пожвавити зовнішньоекономічну діяльність..

Водночас було проведено міські реформи, їх мета - посилення господарської самостійності підприємств, врахування потреб ринку, створення умов для матеріальної зацікавленості працівників. Було дозволено діяльність невеликих приватних і колективних підприємств, кустарних майстерень, взято курс на залучення іноземного капіталу.

Водночас виникли нові сучасні галузі промисловості, у тому числі авіаційна, автомобільна, ядерна і космічна енергетика, виробництво інтегральних схем і ЕОМ. Частка промисловості в національному продукті зросла з 25,2 % у 1949 р. до 53,7 % у

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств
  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова