Криза соціалістичних країн стала одним із проявів загальної кризи ідеології і практики лівих рухів, що охопила майже всі регіони світу.
Ідеологічний догматизм" нездатність адекватно реагувати на зміни в суспільно-політичному житті, боротьба "за чистоту" марксизму-ленінізму сприяли подальшій централізації, уніфікації й одержавленню системи. Соціалістична тоталітарна система, що склалася в СРСР, функціонувала завдяки майже повній економічній, політичній та ідеологічній автаркії - фактичній ізоляції більшості населення від процесів, що розгорталися у світі. З другої половини 70-х років у світі почала розгортатися інформаційно-телекомунікаційна революція, якій догматизований марксизм-ленінізм не зміг протистояти. Спочатку радянська система зазнала ідеологічної поразки, а згодом і державно-політичної.
У дусі тоталітаризму розпочалася й "перебудова" в межах СРСР.
Поразку цього курсу можна було передбачити хоча б з огляду на те, що за відсутності уявлень про сучасний стан суспільства, нехтуванні його реаліями, було знову використано авторитарно-тоталітарні методи керівництва. За законами соціальної інженери спрямування до демократії можливе лише при певному різні як економічного, так і соціально-політичного розвитку. До економічних показників належать: високий рівень індустріалізації, урбанізації, певний ступінь заможності населення, достатній розвиток засобів масової інформації. Політологи вважають, що чим нижчий рівень економічного розвитку, тим менші шанси демократизації.
До політичних передумов реформування тоталітарних систем у бік демократії належать активна участь громадян у політичному житті, визнання необхідності існування політичної опозиції, згода еліти та основної маси населення щодо головних принципів демократичного устрою. У СРСР на момент проголошення горбачовських ідей цих показників не було. Мета М.С. Горбачова полягала в тому, щоб перевести країну до "гуманістичного соціалізму", при цьому демократизація" мала торкнутися найнижчих ешелонів влади. Перехід від адміністративно-командної системи до правової держави вимагав чіткого розмежування партії і держави. Для цього треба було створити основи громадянського суспільства і перетворити партію на один з його елементів. Це - завдання не одного покоління. Проте на практиці почалося об'єднання партійних і державних посад, М.С. Горбачова було обрано головою Верховної ради СРСР. Демократизація КПРС здійснювалася на рівні кадрових питань. Про посилення авторитаризму свідчило також обрання М.С, Горбачова на безальтернативній основі на посаду президента СРСР, потім - генеральним секретарем партії (а не ЦК).
У часи "перебудови" (1986-1991 рр.) не вдалося здійснити системних реформ. Але певним здобутком цього часу можна вважати зміну акцентів в ідеології. "Нове мислення" підготувало ґрунт і створило певний ідейний клімат у суспільстві, який сприяв падінню комуністичної тотальної ідеології. Важливим постулатом того періоду був висновок про пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, відмова від розв'язання міжнародних конфліктів воєнними засобами, сприяння консенсусу в суспільстві. Важливим інструментом на шляху до демократизації стали дозована "гласність" і відкриття "білих плям" в історії суспільства.
Політичного характеру набуло оприлюднення трагічних і болючих сторінок забороненої історії України: про демографічні втрати населення під час голодомору 1931-1933 рр., зміст пакту Ріббентропа - Молотова, реалії входження Західної України до СРСР і розвиток національно-визвольного руху на цих землях та ін.
Могутнім детонатором демократизації в Україні стала аварія на Чорнобильській АЕС. Екологічна катастрофа на теренах країни продемонструвала більше, ніж будь-яка реформа, реальний зміст відносин між центром і республіками, ступінь самостійності та самодостатності компартійного керівництва, нехтування і зверхнє ставлення до долі народу з боку радянської і партійної номенклатури. З усією гостротою постало питання про суверенні права народу і держави на власній території.
Екологічна проблема, питання захисту української мови і культури були головними в діяльності Народного руху, який від часу свого заснування (вересень 1989 р.) став відкритим опозиційним центром до КПРС, а згодом всієї радянської системи. Швидкими темпами в СРСР і в Україні створювалися незалежні громадські організації ("Меморіал"). Почалося відродження багатопартійності, у 1991 р. вже діяло 13 політичних партій.
Демократично орієнтовані комуністи, відчуваючи наближення політичного краху, намагалися реформувати партійні структури, сформувавши "Демократичну платформу Компартії України", наголошували на необхідності реалізації курсу демократичних реформ. Проте ці плани реалізувати не вдалося. У вищих ешелонах влади з 1990 р. фактично розпочалася номенклатурна приватизація - розподіл нерухомості й партійних фінансів між комерційними партійними структурами і довіреними особами з членів КПРС. У країнах з пільговим оподаткуванням і в офшорних зонах створювалися акціонерні товариства, на які переводилися партійні фінанси і навіть гроші з бюджету СРСР. За короткий час виникло 1,5 тис. спільних підприємств та акціонерних товариств зі змішаним капіталом на суму 14 млрд крб і 5 млрд дол., США. На момент розпаду СРСР його борг становив 86 млрд дол., від золотого фонду країни залишилося лише 300 т.
Зрештою, "перебудова" М. Горбачова дала поштовх початку боротьби між старою партійною номенклатурою і новими, національними і периферійними угрупованнями. Непідготовлена економічна реформа викликала структурну кризу і соціальний розпад, набирав силу політичний екстремізм. Серпневий путч 1991 р. поклав початок розпаду СРСР, системи в цілому, відходу від влади правлячої еліти.
Крах СРСР, світової соціалістичної системи завершив одну з найдраматичніших сторінок історії.. Комуністичне правління супроводжувалося величезними втратами населення, нав'язуванням ортодоксальної доктрини, ізоляцією мільйонів людей від світового співтовариства. За висловом 3. Бжезінського, крах СРСР став заключним етапом поступового розпаду комуністичної імперії, яка на певних проміжках часу була більшою за імперію Чингісхана. 150 млн населення колишніх республік СРСР розпочали боротьбу за утвердження своїх прав на незалежність і суверенітет.
Країни "третього світу" в постколоніальну добу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років“ на сторінці 3. Приємного читання.
