Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

На цьому фоні нерівномірність розвитку в межах Югославії з надзвичайно великою різницею у прибутку на душу населення ще більше посилювалася тим, що ця диференціація мала тенденцію до збігу з етнічними кордонами (найбільші прибутки мало населення Словенії, Хорватії, Воєводини, Сербії, найменші - Косово, Македонії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії).

Загострення національних і економічних проблем, смерть Йосипа Броз-Тіто дали драматичний ефект. Напруженість між конкуруючими націоналізмами, між "унітарним націоналізмом", заснованим на ідеї "великої Сербії", та автономними націоналізмами, які ставили вимогу більшої автономії Словенії та Хорватії і контролю над прибутками, досягли свого апогею за влади С. Мілошевича (став президентом у вересні 1987 р.), який скасував у вересні 1990 р. автономний статус Косова та Воєводини і збільшив вагу Сербії у федерації, що призвело, зрештою, Югославію до розпаду і великої війни.

У Чехословаччині в 1968 р. було здійснено спробу політичного повороту до розуміння соціалізму як дійсно демократичного устрою.

Наступ реформаторів почався з обрання в січні 1968 р. першим секретарем ЦК КПЧ О. Дубчека. На короткий час значно зросли політична активність населення, роль засобів масової інформації в боротьбі за демократичні засади існування суспільства.

Із січня по серпень 1968 р. реформаторським силам КПЧ вдалося усунути з партійних і державних посад тих, хто ніс найбільшу відповідальність за порушення законності та норм партійного життя. Багато надій покладали комуністи на XIV з'їзд КПЧ і з'їзд Компартії Словаччини, на яких мали бути закріплена лінія на демократизацію, піддані аналізу причини кризи в суспільстві, прийнято новий Статут і обрано новий склад керівних органів.

Але розвиток "празької весни" було перервано введенням 20 серпня 1968 р. у Чехословаччину військ Організації Варшавського договору у складі військових контингентів СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі. Приводом до цього було звернення "групи комуністів ЧССР" про наступ "контрреволюційних сил і загрозу завоюванням соціалізму". Того ж дня Президія ЦК КПЧ звернулася до народу із заявою, в якій зазначалося, що війська ОВД введені до країни без відома президента, Президії Національних зборів, Президії уряду і першого секретаря ЦК КПЧ. Підкреслювалося, що Президія ЦК КПЧ розглядає це як акт, що суперечить основним принципам відносин між соціалістичними державами і зневажає елементарні норми міжнародного права.

За цих умов XIV з'їзд КПЧ був проведений на одному з підприємств і дістав назву Височанського. Комуністи засудили введення військ, підтвердили свій намір дотримуватися обраного курсу політичних реформ, закликали населення до годинного загального страйку. 23 серпня 1968 р. всі трудящі республіки взяли в ньому участь. Проте вистояти реформаторам у цей період не вдалося. Під тиском брежнєвського керівництва делегація ЧССР на переговорах у Москві вимушена була підписати радянсько-чехословацьке комюніке (пізніше назване "15 пунктів"). Цей документ став юридичною основою для систематичного втручання у внутрішні справи Чехословаччини. Подальший розвиток подій призвів до падіння Дубчекового керівництва і припинення процесу демократизації. У квітні 1969 р. на Пленумі ЦК КПЧ було сформовано керівництво на чолі з Г. Гусаком, який здійснив поворот до централізованих форм управління. У 1970 р. було проведено широку чистку прибічників реформ і "празької весни". Близько 0,5 млн комуністів було виключено з партії.

У 60-70-х роках складні суспільно-політичні процеси мали місце в Китаї. Доповідь М.С. Хрущова на XX з'їзді КПРС про культ особи китайське керівництво на чолі з Мао Цзедуном сприйняло як виклик. Під час "великого стрибка" китайська модель соціалізму зазнала подальшої канонізації. Висловлювалися претензії на одноосібне лідерство у комуністичному світі. В економіці було ліквідовано приватний сектор, одноосібні господарства, абсолютизувалася теза про загострення класової боротьби. Кульмінацією цього став період "культурної революції" (1966- 1976 рр.) своєрідного державного перевороту у вигляді серії масових політичних кампаній. Його жертвами стали близько 100 млн осіб.

Початок ліберального реформаційного процесу в Китаї пов'язаний з Ден Сяопіном. Особливість ситуації полягала в тому, що значне економічне піднесення у 80-90-х роках відбувалося за рахунок політичної свободи, шляхом керованого недемократичного впровадження ринкових перетворень. Вони відбувалися під гаслами зміцнення керівної ролі компартії, відданості марксизму-ленінізму та ідеям Мао, подальшого просування на шляху соціалізму.

Потяг китайського суспільства, особливо молоді, до демократизації суспільно-політичного життя, вимоги свободи слова і створення багатопартійності було придушено танками на площі Тяньаньминь 4 червня 1989 р.

"Соціалізм з китайською специфікою" демонстрував високі показники економічного і соціального розвитку. Темпи економічного розвитку у 80-х роках становили 12-18 %. У 1982- 1990 рр. реальні доходи на душу населення зросли на 40 %; рівень бідності у 1990-1992 рр. скоротився на 35; рівень дитячої смертності за 1978-1989 впав на 25; кількість учнів шкіл збільшилася на 29 % (у 1982-1990 рр,). Китай, таким чином, прямує шляхом ринкової лібералізації з урахуванням цивілізаційних особливостей і національних традицій.

Досвід соціально-політичного розвитку соціалістичних країн другої половини XX ст. показав, що найбільшим консерватизмом та ідеологічною негнучкістю характеризувалася діяльність КПРС.

Завершення Другої світової війни для багатьох громадян СРСР стало початком нових репресій та ідеологічного тиску. Під гаслом "боротьби з ворожим тиском Заходу" відбулися процеси проти творчої інтелігенції, від фахівців у галузі мистецтва і літератури до генетиків і кібернетиків. У жовтні 1945 р. 126 тис. радянських офіцерів, які потрапили в німецький полон, було позбавлено своїх звань і переправлено до радянських концтаборів.

У Прибалтиці й Західній Україні точилася боротьба "зелених братів", Української повстанської армії та Організації українських націоналістів з радянським режимом. Лише з лютого 1944 р. по 1 січня 1946 р. в Західній Україні було проведено 39 773 чекістсько-військових операцій, жертвами яких стали близько 450 тис. осіб. У 1946-1949 pp. було депортовано 400 тис. литовців, 150 тис. латишів, 50 тис. естонців, кількасот тисяч західних українців. У 1946 р. в Західній Україні було заборонено діяльність грек о-католицької церкви. Під тиском цих обставин у деяких регіонах (у Західній Україні зокрема) збройна боротьба продовжувалася до середини 50-х років.

Після смерті Сталіна радянське керівництво спромоглося лише на поверхове пояснення причин існування репресивної системи. Критика культу особи мала пасивний, абстрактний і однобічний характер. На противагу йому висувалася теза про необхідність зміцнення колективного керівництва. Розпочався перегляд справ з метою реабілітації комуністів, що зазнали репресій у 30-х - на початку 50-х років. За сучасними даними, в ці роки за звинуваченнями в контрреволюційній та антидержавній діяльності було засуджено З 778 234 осіб, з них 786 098 розстріляно. На січень 1953 р. у таборах знаходилося 465 тис. і у виправно-трудових колоніях - близько 80 тис. осіб, засуджених за політичними мотивами. Комітет партійного контролю при ЦК КПРС до 1956 р. реабілітував 5456 осіб, виключених з партії за політичними звинуваченнями. Реабілітації підлягали репресовані народи: відновлено автономії калмиків, балкарців, чеченців та інгушів, карачаївців.

Лише після XX з'їзду КПРС і доповіді М.С. Хрущова "Про культ особи та його наслідки" лінія на обмежену критику репресивного режиму набула офіційного політичного статусу" У 1954-1961 pp. було реабілітовано 737 182 особи. З 1962 р. реабілітацію жертв репресій поступово було згорнуто. Акцентування на культі особи Сталіна подовжило стагнацію радянської політичної системи, не дало змогу провести серйозні реформи в суспільному житті та економіці. Діяльність М. Хрущова дещо послабила тоталітарну систему, адже хоч і в зародковому стані, але було піддано критиці діяльність найвпливовішого лідера в партії і державі, припинилися "чистки", розпочалося певне переосмислення реалій.

Проте наукове підґрунтя соціально-політичної реформації існувало в межах моделювання "комуністичної перспективи", про що свідчило прийняття чергової програми КПРС у 1961 р. Радянське суспільство пережило ще одну ейфорію у вигляді програми "догнати і перегнати Америку", "комунізувати увесь світ", що була влучно підтримана здобутками радянської космонавтики на рубежі 50-60-х років. Останнє розцінювалось як переконливий факт домінування соціалізму над капіталізмом. На XXII з'їзді КПРС радянське керівництво змоделювало початок "періоду розгорнутого будівництва комунізму". Запропонована ідеологічна конструкція передбачала: в економічній галузі - побудову матеріально-технічної бази комунізму: догнати і перегнати в економічному відношенні найбільш розвинені капіталістичні країни Європи, Сполучені Штати Америки; знищити різницю між містом і селом, розумовою і фізичною працею та ін. У сфері політичних відносин - зміцнити соціалістичний устрій, радянську демократію, розширити функції суспільних організацій та ін. В ідеології - повна й остаточна перемога соціалізму в межах світової соціалістичної системи. Розв'язати ці питання потрібно було "протягом найближчого періоду часу" (до початку 80-х років).

Подальший розвиток СРСР довів, що програмові засади КПРС не відповідали стану суспільства, а відсутність реалізму в постановці стратегічних цілей розвитку держави перетворилася на компрометуючий фактор ідеології І політики партії.

"Відлига" Хрущова завершилася новими ідеологічними репресіями і каральними акціями. Внаслідок ускладнення соціально-економічної ситуації розпочалися виступи робітників індустріальних міст (Кривий Ріг, Олександрівськ). У червні 1962 р. було застосовано зброю проти робітників Новочеркаська.

У жовтні 1964 р. до влади прийшло консервативне керівництво на чолі з Л.І. Брежнєвим. Саме роки "застою" стали довершеною картиною бюрократичного соціалізму. Домінувати стали формалізм, ієрархічність відносин, закостенілість і особиста обмеженість. Ідеологічний контроль став панівним. Політичною опозицією до влади були дисидентський рух (справа А. Синявського і Ю. Даніеля), діяльність правозахисників, згодом - Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. У листопаді 1976 р. таку групу було створено в Україні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років
  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова