Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

В Азії Японія не лише утримувала Корею і захоплені території Китаю, а й контролювала французькі володіння в Індокитаї.

Юридичний статус країн, окупованих фашистами, теж був різний. Австрію гітлерівці включили до складу Німеччини як одну із "земель", Чехословаччину розчленували (Судетські землі, "протекторат" Богемія й Моравія, "незалежна" Словаччина), західну частину Польщі приєднали до Німеччини, східну перетворили в "генерал-губернаторство". Югославію теж було розчленовано, Грецію поділено на три зони окупації (німецьку, італійську, болгарську). В західноєвропейських країнах - Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах - окупанти посадили маріонеткові уряди. Люксембург було включено до складу Німеччини.

В особливому становищі була Франція - найбільша з окупованих Німеччиною країн. Щоб не допустити переходу французьких колоніальних володінь і залишків флоту на бік Великобританії, окупанти, як ми вже згадували, зберегли уряд Віші, який перебував у "вільній зоні". Уряд Віші проводив політику співробітництва з окупантами: він ліквідував демократичні свободи, заборонив політичні партії, розпустив профспілки і встановив у Франції фашистські порядки.

Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Гітлерівці йменували встановлений лад "новим порядком", який означав встановлення фашистського режиму пригнічення й пограбування окупованих країн. Підготовлені секретні плани передбачали, що частину населення Східної Європи буде онімечено, іншу - перетворено в рабів. Планувалось виселити або знищити значну частину слов'ян, а також усіх євреїв і циган.

У боротьбі з фашистським "новим порядком" виник патріотичний антифашистський рух Опору.

Його мета - визволення від фашистських окупантів. У Західній Європі найбільш поширеними формами боротьби руху були такі: замахи на окупантів, страйки, критика агресорів на сторінках підпільних газет. Активними учасниками руху були компартії Бельгії, Люксембургу, Норвегії, Данії, Австрії, Чехословаччини та ін. Так, на заклик бельгійських комуністів спалахнули великий страйк у м. Льєж (восени 1940 р.), страйк шахтарів у вугільному басейні Борінаж (квітень - травень 1941 р.).

У країнах Східної та Південно-Східної Європи окупаційний режим був більш суворим. Тому рух Опору тут розвивався досить активно у формі партизанської боротьби. В Югославії, наприклад, 10 квітня 1941 р. на підпільному засіданні Центрального комітету компартії було прийнято рішення про підготовку до збройної боротьби і створено Військовий комітет на чолі з генеральним секретарем ЦК КПЮ Й. Броз-Тіто.

У русі Опору поруч із комуністами брали участь й інші політичні сили: соціал-демократи, соціалісти, члени профспілок, католики, деякі діячі буржуазних політичних партій та безпартійні. Внаслідок різноманітності політичних сил у русі Опору виділилися два напрямки: лівий, керований комуністами та лівими соціалістами, і правий, який відображав інтереси буржуазного населення.

Проти німецьких загарбників та їхніх сателітів вели також боротьбу уряди, які емігрували й діяли за межами своїх країн. Наприклад, до літа 1941 р. у Великобританії розмістились уряди Бельгії, Голландії, Данії, Греції, Люксембургу і Югославії. За підтримки уряду Великобританії вони (пізніше також уряди Польщі й Чехословаччини) формували свої збройні сили, шукали зв'язків із рухом Опору тощо.

Специфічний характер мав національно-визвольний рух у країнах Азії, окупованих Японією. Як правило, він спирався на селянські маси й іноді набував характеру партизанської війни. Особливого розмаху набула національно-визвольна війна в Китаї, де крім військ гомінданівського уряду Чан Кайші діяли сформовані під керівництвом компартії народно-визвольні армії. Активно діяли партизани в Кореї, Індокитаї. У травні 1941 р. учасники Опору в Індокитаї заснували Лігу боротьби за незалежність В'єтнаму.

У країнах фашистського блоку також діяв рух Опору в глибокому підпіллі, правда, в незначних масштабах. Учасники руху ставили своєю метою повалення фашистського режиму.

Масштаби руху Опору спочатку були обмеженими, але він поступово зростав і сприяв посиленню антифашистської тенденції Другої світової війни. Значних успіхів досягли учасники руху Опору в Югославії, Франції, Італії та інших країнах.

Отже, узагальнюючи викладене вище, можна зробити такі висновки.

• o У розв'язанні війни винні перш за все фашистські держави - Німеччина й Італія, а також мілітаристська Японія.

• o Друга світова війна з боку коаліції Німеччини, Італії і Японії була несправедливою і мала характер перерозподілу світу, боротьби за світове панування.

• o 3 боку Великобританії, Франції та інших держав війна була справедливою, визвольною боротьбою проти фашистських загарбників. Але західні демократії несуть свою частку відповідальності за політику "умиротворення", Мюнхен, що було прологом до війни.

• o Певну відповідальність за розв'язання Другої світової війни несе і Радянський Союз із його імперськими амбіціями і фактично змовою з агресором у початковий період війни. Сталін не бачив моральних та ідейних перешкод для змови з Гітлером, був готовий взяти участь навіть у поділі світу. Очевидно, поділ Польщі, приєднання Прибалтики, спроба реалізувати своє "право" на Фінляндію були лише першими кроками в цьому напрямі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)
  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова