Уряд Франції, фактично не організувавши оборони Парижа, 10 червня 1940 р. утік зі столиці в м. Бордо. В той же день фашистська Італія оголосила війну Франції. 16 червня пост прем'єр-міністра Франції зайняв глава капітулянтів маршал Петен, який звернувся до Німеччини із пропозицією про негайне перемир'я. 22 червня 1940 р. в Комп'єнському лісі відбулося підписання франко-німецького, а 25 червня в Римі - франко-італійського перемир'я. Німеччина окупувала 2/3 території Франції, включаючи Париж. Південна частина Франції і французькі колонії не підлягали окупації. Резиденцією уряду Петена стало невелике місто Віші. Французька армія роззброювалась і розпускалась. Фактично умови перемир'я робили Францію повністю залежною від фашистської Німеччини.
Майже всі визначні буржуазні діячі Франції підтримали Петена. І лише колишній заступник військового міністра - генерал Шарль де Голль емігрував до Великобританії і закликав французів продовжити боротьбу. Під його керівництвом було створено патріотичний рух "Вільна Франція" і сформовано невеликі військові частини. Декілька французьких володінь в Екваторіальній Африці й у Тихому океані приєдналися до "Вільної Франції".
Водночас уряд Віші дозволив Японії ввести війська до свого протекторату - Індокитаю (В'єтнам, Лаос, Камбоджа) і розірвав дипломатичні зв'язки з Великобританією після того, як уряд Черчілля вирішив знищити французький флот, щоб той не потрапив до рук Німеччини. Отже, поразка Франції призвела до розпаду англо-французької коаліції.
Нова воєнно-політична обстановка в Європі поставила перед Німеччиною дилему: продовжувати наступ на Заході чи напасти на Радянський Союз? 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план "Морський лев", що передбачав захоплення Великобританії. Німецькі повітряні сили почали жорстоке бомбардування англійських міст, а підводні човни - блокаду Британських островів. Зіткнувшися зі стійким опором Великобританії і переконавшись, що в 1940 р. німецький флот не зможе забезпечити вторгнення на Британські острови, Гітлер вирішив розпочати війну проти СРСР, виходячи з того, що "коли Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію". Про це він заявив на нараді керівників фашистської Німеччини 31 липня 1940 р. і додав: "Росія повинна бути ліквідована. Термін - весна 1941 р."
Поки йшла підготовка до нападу на СРСР, воєнні дії Німеччини обмежувались морськими й повітряними операціями проти Великобританії. Японія вела воєнні дії в Китаї. У Східній і Північній Африці перейшли в наступ італійські війська. Головна їх мета - захоплення Британського Сомалі і Єгипту. Далі жертвами фашистської агресії стали Греція і Югославія (капітулювали у квітні 1941 р.). У травні 1941 р. німецькі повітрянодесантні частини захопили острів Крит - важливу базу, що прикривала Балкани з півдня. Оволодівши Балканами, фашистська Німеччина спробувала проникнути і на Близький Схід, намагалась надати допомогу антианглійському перевороту в Іраці і т. д. Проте, зайнята підготовкою до нападу на СРСР, вона не змогла виділити належних сил для проведення операцій на близькосхідних театрах воєнних дій.
Зловіщу роль у подальшій ескалації війни відіграло остаточне оформлення воєнного блоку агресорів.
27 вересня 1940 р. до "Сталевого пакту" між Німеччиною й Італією (травень 1939 р.) приєдналася мілітаристська Японія. Так склався військовий союз під назвою "Пакт трьох держав". За ним Японія визнавала керівну роль Німеччини й Італії у встановленні "нового порядку" в Європі. Німеччина й Італія, у свою чергу, визнавали керівну роль Японії у встановленні "нового порядку" у Великій Східній Азії. Оцінюючи Пакт трьох держав, статс-секретар німецького МЗС Вайцзекер наступного дня після його прийняття записав у своєму щоденнику: "Будь я на місці Сталіна і Молотова, то не радів би, що знову без проведення передбачених у німецько-російській угоді консультацій виник десятирічний німецько-японський союз".
Щоб приспати пильність радянського керівництва, Ріббентроп ще напередодні повідомив його, що Пакт спрямований не проти СРСР, із яким Німеччина підтримує "сердечні відносини", а "виключно проти американських паліїв війни", і 17 жовтня 1940 р. навіть запросив Молотова для переговорів у Берлін. Радянському урядові пропонувалось підписати з державами Пакту угоду про політичне й економічне співробітництво і секретні протоколи про поділ світу, згідно з якими Радянському Союзу, зокрема, пропонувалось розширити свою "сферу інтересів" у південному напрямку в бік Індійського океану.
Насправді ж фашистська Німеччина турбувалась лише про те, щоб зміцнити й розширити свої позиції перед "походом на Росію". 20 листопада 1940 р. протокол про приєднання до Пакту трьох держав підписала Угорщина, 23 листопада - Румунія, 24 листопада - Словаччина, 1 березня 1941 р. - Болгарія, 16 червня 1941 р. - так звана Незалежна держава Хорватія. Отже, формування агресивного воєнного блоку не було одночасним актом. Розпочавшись у середині 30-х років, воно завершилось в основному влітку 1941 р. Жодна з держав - фундаторів Пакту не ставила оборонної мети, а навпаки, вони самі собі присвоїли право перекроїти карту світу.
Отже, виникає питання про причини Другої світової війни. Хто ж винен у її розв'язанні?
Вивчення та аналіз міждержавних і соціально-класових відносин напередодні війни переконують, що вона виникла невипадково. Причини її - у глибоких суперечностях, які були між державами імперіалістичної системи, а також системою, яка щойно народилася.
Із суперечностей випливають і цілі війни:
• o політичні - прагнення керівних кіл великих держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи;
• o економічні - розширити сфери впливу застосування капіталу, отримати дешеві джерела сировини і робочої сили.
Безперечно, відповідальність за виникнення війни лежить на совісті урядів усіх великих країн, і перш за все фашистської Німеччини і мілітаристської Японії. Саме фашизм кинув виклик прогресу всього людства, його політичним і соціальним завоюванням, самому існуванню багатьох країн і народів. Але не можна замовчувати і те, що війна лежить також на совісті сталінського керівництва, його помилках, прорахунках у зовнішній політиці й великодержавних амбіціях та ін.
Який же характер мала Друга світова війна?
З боку країн фашистського блоку - Німеччини, Італії, Японії та її сателітів вона була несправедливою, загарбницькою. Щодо Великобританії, Франції, США та інших держав, то війна із самого початку набула об'єктивно справедливого, визвольного характеру. Уряди Великобританії і Франції оголосили війну Німеччині, тобто так чи інакше стали на бік Польщі, народ якої вів справедливу визвольну війну. І навпаки, СРСР у той час став фактично союзником Німеччини, дав "добро" на агресію проти Польщі й сам значно розширив свою територію, про що згадувалось вище.
Постає запитання: чи можна було запобігти війні? Так, якби вдалося створити систему колективної безпеки. Але цього не сталося. Основні причини: стратегічна недооцінка фашизму, неприязнь західних країн до СРСР, їх політика "умиротворення агресора"; відсутність єдиного антифашистського фронту, чому сприяли і помилки Сталіна; масові репресії й деформації соціалізму, що підірвало довір'я до Радянського Союзу з боку прогресивної громадськості західних країн та ін.
У результаті такої політики та ходу воєнних дій у перший період Другої світової війни до літа 1941 р. фашисти поширили своє панування майже на всю територію Західної й Центральної Європи. Перестала діяти Ліга Націй, розпалися Соціалістичний Інтернаціонал і Амстердамське об'єднання профспілок.
Частина європейських країн - Румунія, Угорщина, Болгарія, Фінляндія - стали сателітами фашистської Німеччини і потрапили в залежність від неї. Фактично лише три західноєвропейські держави - Швеція, Швейцарія й Ірландія зберегли повний нейтралітет.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)“ на сторінці 2. Приємного читання.
