Нагнітання в цьому плані "образу агресора" об'єктивно було небезпідставним, проте це не був найбільш надійний метод досягти розумного компромісу, дістати союзника. До того ж залежно від політичної кон'юнктури сьогоднішні союзники завтра могли стати ворогами, і навпаки, щодо цього практика 30-х років дає немало прикладів. Та й внутріполітичні процеси, що відбувалися в СРСР, не сприяли збільшенню кредиту довіри до нього з боку провідних країн Заходу.
Не сприймалась ними і радянська концепція мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом. У ній Захід бачив вимушений для СРСР крок, на який останній ішов, розраховуючи, що в кінцевому підсумку соціалізм неминуче переможе капіталізм.
Проте цілком очевидним був й інший факт: у політичних розрахунках західних країн постійно спостерігалося намагання каналізувати гітлерівську агресію на Схід, розв'язавши в такий спосіб свої міжімперіалістичні суперечності. Переконливим свідченням тому стала Мюнхенська змова керівників урядів Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, а також події, що за нею настали.
У складній воєнно-політичній ситуації, що склалася на весну 1939 р., у Радянського Союзу було три найбільш очевидні альтернативи: досягти погодження з Великобританією і Францією щодо створення системи колективної безпеки в Європі; залишитися в дипломатично невизначеному стані, фактично один-на-один з агресором як на Заході, так і на Сході; укласти договір з Німеччиною, імпульси до якого почали надходити з німецької сторони. Найсприятливішим був перший варіант, і політичне керівництво СРСР вживало заходів щодо його реалізації. У березні 1939 р. Великобританія і Франція погодилися на переговори з Радянським Союзом. Щоправда, майже чотиримісячні переговори не дали позитивних результатів. Винними в цьому були обидві сторони. Радянському керівництву не вистачило витримки, політичної гнучкості, поступливості. Його партнерам по переговорах - серйозності намірів, далекоглядності щодо справжніх планів Німеччини. В їх підходах переважала ставка на "умиротворення" агресора, тому переговори в Москві розглядалися ними передусім як засіб тиску на Гітлера.
Після війни У Черчілль писав, що Захід утратив шанс запобігти війні, який давала ідея колективної безпеки в Європі. Союз Франції, Англії і Росії, на його думку, викликав би в серці Німеччини глибоку тривогу, і ніхто не зможе довести, що війна тоді не могла б бути попередженою.
До цього варто додати й те, що на початок 1939 р. країни Заходу за чисельністю населення в 3 рази перевищували блок агресорів, виробляли у 2 рази більше за нього сталі, в 14 разів - автомобілів, у 50 разів - рідкого палива тощо. Значною була і їх перевага в чисельності збройних сил всіх родів. До того ж, якби було досягнуто погодженості, названу перевагу значно підсилив би великий воєнно-економічний потенціал Радянського Союзу.
Схоже на те, що німецьке керівництво краще зрозуміло ситуацію, що складалась у світі, і намагалося, природно, не допустити англо-франко-радянського зближення. І коли переговори Німеччини з Великобританією і Францією зайшли в глухий кут, вона переорієнтувалась на СРСР.
Радянсько-німецькі переговори, що почалися в серпні 1939 р., проходили в стані обопільного цейтноту і завершилися прийняттям неоднозначних за оцінками і наслідками документів.
Укладений у ході переговорів договір сам по собі не суперечив нормам міжнародного права. На його підписання радянське керівництво йшло з метою не допустити безпосередньої воєнної загрози, що насувалась на СРСР. Проте воно приховало той факт, що одночасно з договором про ненапад було підписано "таємний додатковий протокол", який визначав "сфери інтересів" Німеччини і СРСР. Названий протокол, як і інші, пізніше підписані секретні документи, суперечили міжнародному праву, практиці договірних відносин, були прямим посяганням на суверенітет третіх держав. До того ж переговори щодо секретних протоколів велись особисто Сталіним і Молотовим таємно не тільки від радянської громадськості, а й від партійного і державного керівництва, а самі протоколи було виключено з процедури ратифікації.
У кінцевому підсумку основної мети радянсько-німецького зближення - запобігти воєнному нападові на СРСР не було досягнуто, проте ще більше загострилася суперечливість міжнародних відносин. Суттєво зміщувалися акценти в оцінці реальної ситуації, що складалася в Європі й у світі загалом. Розвінчання англо-французьких політиків як "головних паліїв" війни в радянських засобах масової інформації і в дипломатичних акціях сусідило з фактичним обіленням фашизму, що дезорієнтувало антифашистські сили у всьому світі, включно до компартій. Практично перекреслювалися оцінки Комінтерну, попередні установки радянського керівництва, в яких давалось визначення фашизму як найбільш агресивної імперіалістичної сили. Такі різкі зміни в ідеологічних установках вносили сум'яття у свідомість і поведінку як радянських людей, так і тих, хто висловлював їм свої симпатії за рубежем.
Необхідно зважати на те, що свої європейські проблеми Радянський Союз вирішував з врахуванням тієї воєнно-політичної ситуації, що складалася на Далекому Сході. Маються на увазі не тільки японсько-радянські воєнні конфлікти (Хасан, Халхін-Гол тощо), а й деякі кроки західної дипломатії в цьому регіоні, які мали явну антирадянську спрямованість. Йдеться, зокрема, про англо-японський "Мюнхен" - договір Аріата - Крейга (липень 1939 р.), яким британські правлячі кола офіційно визнавали "законність" японської агресії проти Китаю. У контексті цього договору проглядали наміри заохотити Японію до агресії проти Радянського Союзу.
Події кінця 30-х років повчальні для всього людства. Головний їх урок полягає в тому, що коли світові загрожує воєнний апокаліпсис, від політичних діячів вимагаються державна мудрість, воля і рішучість піднятися над вузькоегоїстичними інтересами, класовими вигодами чи національними амбіціями заради загальнолюдських пріоритетів, і головного з них - збереження життя шляхом відвернення воєнної катастрофи.
Таким чином, події, що їх вмістили в собі два десятиліття міжвоєнного періоду світової історії, засвідчують перманентну політичну І соціально-економічну нестабільність. Сподівання творців Версальсько-Вашингтонської системи щодо нового світовлаштування на засадах демократії і міжнародного права виявилися ілюзорними. Інші фактори стали визначальними у світовій історії міжвоєнного періоду:
• o посилення американського впливу в Європі. США хоча ще формально і не претендували на лідерство в післявоєнному світі, проте володіли необхідними для цього економічними і політичними важелями. Відтак реальне зростання американського впливу в Старому світі робило свою справу: Європа поступово переставала бути єдиним господарем своєї долі;
• o дестабілізуючим фактором у світовій історії міжвоєнного періоду було несприйняття Заходом самого факту існування Радянського Союзу з його непередбачуваною поведінкою. За таких умов політики країн західної демократії нерідко приймали алогічні рішення, наслідки яких були потенційно небезпечні не тільки для них самих, а й для справи миру в цілому;
• o найдинамічнішим наслідком суспільно-політичних трансформацій міжвоєнного періоду став антидемократичний, антиліберальний, антикомуністичний, антисемітський і відверто реваншистський монстр фашизму. На його виклик Європа, миролюбні сили не змогли дати належної і своєчасної відповіді.
Три основні політичні системи були визначальними в передвоєнному світі: буржуазно-демократична, комуністична {радянсько-соціалістична) і фашистсько-мілітаристська. Взаємодія чи, навпаки, неузгодженість дій між першими двома могли або забезпечити мир на планеті, або розв'язати руки мілітаристським силам у здійсненні їх агресивних планів. На жаль, розумного компромісу між політиками країн Заходу і Радянського Союзу не було досягнуто, у результаті чого світ опинився на порозі найстрашнішої в історії людства війни.
Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни“ на сторінці 2. Приємного читання.
