Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

З ліквідацією непу усувалася головна економічна перешкода на шляху глобального впровадження адміністративно-командних методів управління в усі структури радянського суспільства. Адже держава перетворювалася у верховного власника всіх засобів виробництва. В 30-ті роки державна виробнича монополія стала стрижнем всієї господарської системи. Як і централізований, здійснюваний "по вертикалі" позаекономічними методами перерозподіл доданої вартості.

Отже, якщо здійснювані на ліберал-реформістській чи соціал-реформістській основі трансформації західних суспільств наближали їх до громадянських стандартів - так званої "європейської" моделі суспільного розвитку, то сталінський поворот кінця 20-х років знаменував утвердження тоталітаризму - "азіатську" модель суспільного розвитку (див. схему).

"Європейська" модель суспільного розвитку (громадянське суспільство)"Азіатська" модель суспільного розвитку (тоталітарне суспільство)
Економічний плюралізм. Незалежні (господарські) від держави, її політичних інститутів суб'єкти власності. Ринкові відносини як регулятор економічного розвитку суспільстваОдержавлені засоби виробництва, уніфікація форм власності. Злиття відносин власності й відносин політики. Редистрибуція - позаекономічний примус і перерозподіл продукту "по вертикалі"
Соціально-класові структури суспільства визначаються відносинами власності, у процесі яких взаємодіють по горизонталіСуспільство ділиться на соціальні групи не за класотворчими ознаками, а за правами і обов'язками (фактично становий поділ)
Політичний та ідеологічний плюралізм. Багатопартійність як його адекватне відображенняОднопартійність. Партійно-державний та ідеологічний монополізм, політичний диктат
Правова захищеність громадянина в правовій державі. Людина, розкріпачена в багатогранності соціальної творчості, - її активний суб'єктПравова незахищеність особистості. Людина втрачає статус приватної особи, перетворюється в об'єкт політики тоталітарної держави, її політичних та ідеологічних інститутів
Соціальні інтереси виражаються через розвинуті структури громадських організаційГромадські організації або одержавлюються, або ліквідовуються як "політично шкідливі"
Вектор соціально-економічної політики спрямований на забезпечення громадянського миру в суспільствіНагнітання соціальних конфліктів, реалізація на практиці теорії "загострення класової боротьби"

Звичайно, названі критерії не варто абсолютизувати, діапазон їх практичного втілення не завжди збігається з теоретичними викладками. Щодо "азіатської" моделі, то, ясна річ, вона накладалась не тільки на радянську, а й на інші форми тоталітаризму.

Соціально-політичні трансформації капіталізму і радянського суспільства, незважаючи на їх докорінну відмінність, все ж відбувалися в рамках єдиного історичного процесу, отже, не виключали і певної взаємодії. Один із таких прикладів - розширення торгових зв'язків у період економічної кризи 1929- 1933 рр. Так, за цей період із загального промислового експорту США на частку Радянського Союзу припадало 65 % верстатів, 67 % сільськогосподарських машин, 74 % ливарного устаткування. У світовому імпорті машин частка СРСР у 1931 р. становила понад 30 %, у 1932 р. - 50 %.

Домінантою політики "соціалістичного штурму" з кінця 20-х років стала форсована індустріалізація.

Безумовно, прискорені темпи її здійснення були об'єктивно необхідні - як в аспекті внутрішніх, так і зовнішніх обставин. Інша річ, що в ім'я надіндустріалізації було знехтувано імперативами здорового глузду щодо оптимального співвідношення в пропорціях розвитку промисловості й сільського господарства, важкої і легкої галузей індустрії, усуспільненої й індивідуальної праці, прискорення економічного зростання і підвищення життєвого рівня трудящих. Засобами політичного й ідеологічного тиску суспільству було нав'язано догму, що паралельне розв'язання цих завдань неможливе, як і тривале існування багатоукладної економіки.

Ціною неймовірних зусиль у довоєнний період у СРСР було розв'язано основоположні завдання індустріалізації. Фактично заново було створено важку індустрію, включаючи галузі, яких не знала дореволюційна Росія. За всіма історичними мірками це був видатний результат. Інша річ - ціна, яку заплатив радянський народ за більшовицькі методи форсованої індустріалізації. Однією з трагічних сторінок індустріалізації було те, що здійснювалася вона переважно за рахунок селянства. Саме в цьому контексті необхідно розглядати основні аспекти колективізації сільського господарства і пов'язані з нею соціальні катаклізми кінця 20-30-х років.

Узагальнений висновок з усього викладеного зводиться до того, що ліворадикальна ідеологія більшовизму (до того жуй сталінській інтерпретації), втілена у відповідній політиці та суспільній практиці, не створила належних умов ні для стабільного розвитку економіки, ні для підтримання громадянського миру в радянському суспільстві.

Саме в міжвоєнний період суспільством прокотилися три хвилі масових політичних репресій: періоду "червоногвардійської атаки на капітал" і громадянської війни; у процесі колективізації (розкуркулювання, голодомор); політичні репресії кінця 30-х років. Якщо перші дві хвилі мали певну логіку ("класової боротьби") і були пов'язані з ліквідацією класу власників, мали запобігти "російській Вандеї", то третя хвиля масових політичних репресій була зумовлена вже логікою боротьби за владу безпосередньо в політичному керівництві, жертвою якої стали і широкі кола інтелігенції, всі ті, хто, на думку тоталітарної влади, становив для неї небезпеку.

Жорстка централізація всіх сфер суспільного життя, адміністративно-бюрократична система управління звели нанівець національний суверенітет республік, декларований Союзним договором 1922 р. Центр подбав про арсенал правових та інших засобів, які крок за кроком звужували сутність радянської федерації, у результаті чого вже в 30-ті роки від неї залишився фактично декоративний фасад. Чіткого визначення набула тенденція перетворення республік у національні регіони фактично унітарної держави.

Зазначене аж ніяк не заперечує того, що в питаннях національного розвитку, особливо в соціально-культурній сфері, як і міжнаціональних відносин, у радянський період відбулися значні позитивні зміни порівняно з дореволюційною Росією. Тому оцінювати радянську національну політику 20-30-х років лише зі знаком "мінус" було б історично несправедливо.

У цьому плані варто згадати хоча б феномен українського культурного відродження 20-х років. З різних причин (переважно політичного характеру) радянська влада стала на шлях національно-культурної лібералізації. За цих умов українська культура у 20-ті роки набула такого злету, який справедливо було названо українським культурним ренесансом.

Він тривав близько 10 років і був найбільш плідним у розвитку української культури за весь період існування радянської влади.

Доречно зауважити, що це стосувалося української культури не лише в її етнонаціональному (етнолінгвістичному) сприйнятті, а всієї системи культури в Україні, включно з культурою національних меншин.

Національно-культурне відродження в Україні не означало її "відрубності", "випадання" з контексту світової культури. Хоча з різних причин процес входження української культури в культуротворчі процеси тогочасного світу мав досить суперечливий характер. Це виявилося, зокрема, в ході культурної (літературної) дискусії 1925-1928 рр. Вона була природною реакцією на історичну ситуацію, в якій опинилася українська культура і мала дати відповідь на низку гостросоціальних питань. Зокрема, якими мають бути мистецтво, література - глибокої думки і складної образності чи примітивно-пропагандистськими, політизованими; як краще зберегти українську самобутність культури: через її "масовізм" чи "олімпійство", тобто творити для масового "споживача культурних благ" чи максимально піднімати інтелектуальну планку в суспільстві; зберігати самобутність національної культури в органічному поєднанні зі світовою чи перетворитися на культурну провінцію.

Далі питання ще більше загострювалися, набуваючи конкретики не тільки практичної" а й політичної: як має Україна приєднатися до загальноєвропейського культурного процесу; як відмежуватися від більшовицького культурного сепаратизму, який веде до ізоляції від світової культури; чому Москва, а не Україна безпосередньо репрезентує українську культуру в Європі.

Ваплітяни (М. Хвильовий, О. Досвітній, П. Тичина, Ю. Яновський та ін.), як і неокласики (М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович та ін.), відстоювали гасло орієнтації на "психологічну Європу", вважаючи європеїзм за шлях українського народу до національного відродження на основі високої європейської культури. "Освоюймо джерела європейської культури, щоб не залишитися назавжди провінціалами", - таким було їх кредо.

Українська національно-культурна еліта розглядала світову культуру як суму національних культур. Все істинно національне в культурі, якщо воно сягає світового рівня, стає надбанням культури всього людства. Найбільш знакові постаті українського культурного відродження були далекі від ідеалізації тогочасного культурного стану української нації, засуджували тенденції консервації традицій минулого в їх абсолютизованих формах. Так, відомий академік А. Кримський застерігав: спроби реставрувати національно-культурне будівництво в стилі старого козацького бароко є "культурним назадництвом" щодо сучасної світової культури. М. Хвильовий у своїх полемічних статтях висловлював різке несприйняття "провінціального просвітянства", яке "відгороджує нас від культурної Європи".

Які ж найбільш характерні тенденції розвитку виявила світова культура в міжвоєнний період?

Катастрофічні наслідки Першої світової війни, соціальні катаклізми, що настали за нею, докорінно вплинули не тільки на світогляд мільйонів людей на всіх континентах, а й на культуросприйняття. Відбувся перегляд попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності, переоцінювалися деякі світоглядні стереотипи, орієнтації, започатковані ще епохами просвітництва, романтизму. Серйозну кризу переживав раціоналізм як спосіб змінювати світ шляхом звернення до розуму людини. Не перекреслюючи культурні надбання минулого, в міжвоєнний період стверджувалася культура, орієнтована на глибини індивідуальної психології.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації
  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова