Одним із трагічних наслідків післявоєнного влаштування Європи "по-версальськи" стали масові переселення й виселення народів - чи не найбільші на Європейському континенті з часів великих переселень І тисячоліття. Близько 500 тис. осіб, переважно мусульманського віросповідання, покинули Македонію і Добруджу. Сотні тисяч угорців вимушені були переселитися з територій, що відходили до інших держав, як і німців із Верхньої Сілезії, що відійшла до Польщі, і Судетської області з Чехословаччини. Тим самим не тільки ламалися долі мільйонів людей, а й закладалися міни уповільненої дії під хистку споруду Версальсько-Вашингтонської системи.
Паризька мирна конференція фактично здійснила новий поділ українських земель.
Ще наприкінці 1918 р. Румунія несанкціоновано приєднала (захопила) Північну Буковину, Хотинщину, Бессарабію, із чим пізніше офіційно погодилися учасники Паризької конференції, що й підтвердили відповідними документами. Щодо політичної правосуб'єктності, то українці, що проживали в названих землях, позбавлялися будь-якої національної самовизначеності. Якщо до 1924 р. їх ще вважали офіційно за національну меншину, то пізніше кваліфікували як "громадян румунської народності, що втратили свою рідну мову". На українські землі було поширено єдині правові норми і закони Румунії, що перетворювало їх усього-на-всього в національний регіон унітарної держави. Будь-яка автономна самоврядність скасовувалась.
За Філадельфійською (1918 р.) угодою представників української і чеської політичної еміграції, Закарпаття на правах широкої державно-адміністративної автономії - із власним сеймом і урядом - мало ввійти до складу Чехословаччини. Цю угоду в 1920 р. підтвердила Паризька мирна конференція. Щоправда, до кінця 30-х років закарпатцям так і не дозволили на практиці реалізувати обіцяну їм автономію.
У контексті нових геополітичних реалій перших повоєнних років вирішувалася доля й інших західноукраїнських земель. Після невдалого походу Червоної армії на Варшаву (1920 р.) більшовики змушені були розпочати мирні переговори з Польщею. На основі Ризького мирного договору (березень 1921 р.) між Польщею з одного боку та РСФРР, УСРР, БСРР з іншого до Польщі відійшли Північно-Західні землі - Волинська губернія за тогочасним адміністративним поділом.
Східну Галичину окупувала Польща ще в 1919 р. За Сен-Жерменським договором політичний суверенітет над нею залишався в руках Антанти, Польщі ж передавалося лише тимчасове право адміністративного управління східногалицькими землями. Фактично ж Польща, порушуючи міжнародні угоди, здійснила інкорпорацію цих земель. Намагання уряду ЗУНР (з 1920 р. в еміграції) поновити західноукраїнську державність не знайшли підтримки ні учасників Паризької конференції, ні Ліги Націй. Більше того, рішенням Ради послів (Великобританії, Франції, Італії, Японії) у березні 1923 р. Польщі передавався і політичний суверенітет над Східною Галичиною за умови, що вона забезпечить національним меншинам (а отже, і українцям) самоврядні автономні права. Польська влада, без будь-яких негативних наслідків для себе, це проігнорувала.
Названим рішенням Ради послів в основному завершився новий поділ України. Деякі рішення міжнародно-правового характеру щодо статусу Бессарабії було прийнято в 1926 р.
На середину 20-хроків у світі налічувалося 45-47 млн українців. З них у складі СРСР проживало близько 80 %, що становило 20 % всього населення тогочасного Радянського Союзу. В УСРР проживало 26-28 млн українців - майже 80 % всього населення республіки. У Польщі - близько 6 млн з майже 30-міль-йонного населення. У Румунії - близько 1 млн, у Чехословаччині - 0,6-0,7 млн осіб. Решта - в еміграції.
З метою врегулювання азіатсько-тихоокеанських проблем у листопаді 1921 р. розпочала роботу Вашингтонська конференція за участю 9 держав.
Прийнята нею система договорів закріпила територіальні й політичні реалії на Далекому Сході та в басейні Тихого океану.
Перш за все Великобританія, США, Франція і Японія домовилися про гарантії щодо безпеки своїх володінь у цьому регіоні, включно до взаємодопомоги на випадок загрози територіям їх інтересів. Це не виключало взаємних суперечок щодо сфер впливу між США і Великобританією, США і Японією. Вони зумовлювалися експансіоністськими устремліннями США на Далекому Сході. Американські домагання запровадити щодо Китаю політику "відкритих дверей" не влаштовували інші держави, яким було важко конкурувати з СПІД в "освоєнні" Китаю.
Після тривалої дипломатичної боротьби США, Великобританія, Франція, Італія і Японія домовилися про обмеження військово-морських флотів, зокрема їх головної ударної сили на той час - лінкорів. Співвідношення останніх визначалося у пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Тобто між Великобританією і США встановлювалася рівність у лінійних кораблях, що означало остаточну відмову британських політиків від традиційного принципу - мати флот, рівний об'єднаним флотам двох найсильніших морських держав.
Неважко зрозуміти, якими мали бути наслідки такого "перевлаштування" світу.
• o Рано чи пізно, принижена у своїх національних почуттях Німеччина стане домагатися реваншу. З тих же причин у той чи інший спосіб її підтримуватимуть прямо чи опосередковано спільники по колишньому Четверному союзу часів Першої світової війни. І не тільки вони.
• o Антирадянська спрямованість Версальсько-Вашингтонської системи, як і багато наступних зовнішньополітичних акцій провідних країн Заходу, у поєднанні з деструктивною більшовицькою стратегією експорту соціалістичної революції зумовлювали ще один вузол міжнародних суперечностей. Амплітуда їх коливань залежатиме від політичної кон'юнктури.
• o Підсумками Паризької конференції, за великим рахунком, залишилися незадоволені Сполучені Штати Америки. Зі зрозумілих причин: захоплення економічного лідерства, і відповідно, нарощення військової могутності, спонукали їх до більшої "відкритості світу", "свободи морів" тощо. А відтак і суттєвого коригування базових принципів Версальсько-Вашингтонської системи. Тож суперечності між заокеанським гігантом і провідними в політиці, але економічно послабленими європейськими державами будуть ще одним визначальним фактором у міжнародній політиці міжвоєнного періоду.
Отже, нове світовлаштування за Версальсько-Вашингтонськими рецептами не тільки не ліквідувало суперечностей щодо геополітичних інтересів провідних держав світу, а в певному розумінні ще більше їх загострило,
Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації“ на сторінці 2. Приємного читання.
