Друга світова війна остаточно зруйнувала недовговічну Версальську систему. При цьому Радянський Союз, незважаючи на колосальні людські й матеріальні втрати, вийшов із війни не тільки не ослабленим, а й зміцнілим - морально, стратегічно і геополітично. Ялтинсько-Потсдамська система договорів юридично оформила новий світовий баланс сил, що склався після розгрому гітлерівської Німеччини та її союзників, закріпила нові кордони, розподілила зони впливу основних центрів сили. Світ із багатополюсного перетворився в біполярний. Закінченої форми ця система набула після перетворення СРСР і СІЛА в глобальні ядерні наддержави.
"Застійні" роки призвели до втрати геополітичної інтуїції, нездатності адекватно реагувати на зміну ситуації, ослаблення державної політичної волі. У цих умовах старі кремлівські вожді "проґавили" науково-технічну революцію і виявилися нездатними очолити ідеологічну й технологічну модернізацію країни, життєво необхідну з огляду на нові виклики постіндустріального світу. Індустріальний розвиток усе більше й більше ускладнював світ. Нестримно зростала кількість зв'язків і взаємозалежностей, які необхідно враховувати як у повсякденному житті, так і особливо у сфері суспільного виробництва. Керуючі системи почали "захлинатися" у потоках інформації, не враховувати яку не можна було. Почало зростати число управлінських помилок, запізнювань з ухваленням рішень. Методи керування, характерні для індустріального етапу розвитку продуктивних сил, досягли меж своїх можливостей. Більше того, гіпертрофований індустріалізм, що поєднувався з ідеократією, набував забарвлення індустріальної деспотії XX ст.
Виходом зі становища була друга промислова революція - прогрес обчислювальної техніки й інформаційних технологій. Але вона, як і перша, породила глибинні зміни в економічних і соціальних структурах передових країн світу. Основа цих змін - збільшення значення інформації у житті сучасного суспільства. У кінцевій вартості будь-якого продукту стала неухильно зменшуватися частка традиційних індустріальних факторів створення вартості (мінерально-сировинних ресурсів, основних фондів праці, що безпосередньо створюють продукцію) і збільшуватися частка нематеріальних активів (знань, інформації, ноу-хау). Обробка інформації перетворилася в нову індустрію, у структурі економіки склався могутній інформаційний сектор.
Невміння точно оцінити становище, небажання відмовитися від величезних матеріальних дотацій ідеологічним союзникам, що поглиблювалися технологічним відставанням, привели СРСР до розпаду.
Остаточно Ялтинсько-Потсдамський світовий устрій було зруйновано у 1992 р. після розпаду Радянської держави. Геополітична епоха, що ґрунтувалася на біполярній структурі світу, завершилася.
Не підлягає сумніву, що розвал СРСР ознаменував початок нової епохи у світовій політиці. Як і належить, такій глобальній зміні геополітичних епох передували війни й революційні потрясіння, "Холодна" війна, програна Радянським Союзом, радикально змінила політичну й ідеологічну карту світу. Тепер ми є свідками формування країнами-переможницями чергового нового світового порядку, основні контури якого вже починають проглядатися. Дуже схоже, що він повторює усі фатальні недоліки Версальської системи.
Ринкова економіка, трудова мораль, соціально-політичні інститути європейських народів у нинішньому столітті принципово не змінилися. Уклад життя, що раніше називався буржуазним, поширився серед більшої частини населення розвинутих країн, ліберально-ринковий напрямок розвитку наприкінці XX століття знову взяв гору на величезній території колишнього СРСР і його союзників. У соціальному аспекті інформатизація виявилася процесом переходу суспільства від однієї форми існування до іншої, характерної для більш високого рівня суспільного розвитку. У теорії систем момент переходу системи з одного стану в інший називається точкою біфуркації. Пройшовши її, система вже ніколи не повертається в колишній стан. Одні траєкторії виходу з точки біфуркації ведуть шляхом подальшого розвитку, інші - шляхом розпаду.
Отже, одна система (капіталістична), пройшовши точку біфуркації, пішла шляхом ускладнення - розвитку, інша (соціалістична) - шляхом спрощення. Як відомо, міцність і життєздатність системи залежать від кількості зв'язків між її елементами. Спрощення системи (зменшення кількості зв'язків) загрожує її руйнуванням, що і відбулося (ослаблення регулюючої ролі центру внаслідок втрати адекватності ситуації).
Істотні розходження між старими і новими демократіями полягають у тому, що в перших ліберальні й раціоналістичні навички давно закріпилися і тепер є опорою для нових форм поведінки, у других нове виникає одночасно із заповненням того, що було пропущено, й руйнуванням того, що скам'яніло.
XX ст. закінчилося під знаком "пост" (після): постіндустріальне суспільство, посткомунізм, постмодерн, постісторизм. Те, що зовсім недавно здавалося сучасним, більше таким не є. Одна епоха вмерла, інша ще не почалася. Відчуття кінця завершення цілої епохи ми знаходимо в багатьох філософських працях: від "Присмерку Європи" О. Шпенглера (1918 р.) до "Кінця історії" Ф. Фукуями (1989 р.). Тому теоретична думка вже відокремила сучасність від ще невідомої епохи буфером з назвою "постсучасність". Нічийний час призначений для прощання з минулим і підведення підсумків. Минуле (тобто "сучасність") має деякі прикмети індустріальної цивілізації.
Хоча термін "постмодерн" (постсучасність) спорадично вживався і раніше (перше згадування відносять до 1917 р.), у сучасному розумінні його починають вживати з кінця 60-х років, відколи, виникши як позначення стильових змін в архітектурі, він усе частіше застосовується для характеристики новацій у літературі й мистецтві, а також трансформацій у соціально-економічній, технологічній і соціально-політичній сферах. Постсучасність не починає, а завершує старий напрямок розвитку цивілізації, розвитку сучасного світу. Які перспективи розвитку людства після сучасності - покаже XXI століття. Століття, в якому людство знову буде шукати шляхи розвитку, шукати нові ідеї й знову заглядати у власну історію. Але нові проблеми й кризи уже стукають у двері. Головною темою обговорення у світі стає економічна криза. Ще зовсім недавно майже всі експерти світу неначе не помічали серйозності того, що відбувається. Джордж Сорос, наприклад, визнає: "Ця криза за масштабом і тривалістю перевершує мої найгірші побоювання".
Маємо справу не просто зі світовою економічною кризою, а з першою кризою епохи, що настала за постіндустріальною добою.
Тому вихід із неї потребує не тільки фінансово-економічної структурної перебудови, а й кардинальної зміни всієї світової політики та інших сфер життя. Питання, однак: у якому напрямі підуть ці зміни.
Відомий американський аналітик-політолог Френсис Фукуяма в статті "Нова епоха" наголошує, що витоки нинішньої світової кризи слід вбачати в краху "рейганівської революції" у капіталістичній економіці (відмова від державного регулювання ринком, мовляв, ринок сам все відрегулює). Ф. Фукуяма вважає, що сьогодні необхідно повністю відкинути три ключові ідеї "рейганоміки". По-перше, причини краху Уолл-Стриту і серйозної рецесії, яка насувається, нерозривно пов'язані з тим, що держава допустила виникнення гігантського, абсолютно не регульованого тіньового фінансового сектору. Розподіл доходів в Америці набув надмірного перекосу на користь багатих.
По-друге, ідеї "рейганоміки", пов'язані з оподаткуванням і державними витратами. "Рейган упроваджував ідею скорочення податків з багатих, - пише Ф. Фукуяма, - що призвело за часів Буша-молодшого до різкого збільшення бюджетного дефіциту і ще більшої диспропорції в розподілі доходів на користь мільярдерів і мільйонерів".
Третя ідея "рейганоміки" стосується зовнішньої політики, що базується на значному зростанні витрат на озброєння. "Найбільша трагедія Дж. Буша полягає в тому, - підкреслює Ф. Фукуяма, - що після 11 вересня він дав себе переконати: застосувавши військову силу на Близькому Сході, він стане новим Черчіллем. Тільки країна, яка вважає себе гегемоном, може проводити такий курс, сподіваючись на успіх. Але ця гегемонія завжди була ілюзією. СІЛА активно підривають існуючі міжнародні структури заради власних зовнішньополітичних завдань".
Отже, проблеми XX століття не втратили актуальності й у XXI столітті, тож перед людством, як і раніше, стоїть завдання їхнього вирішення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРЕДМОВА“ на сторінці 3. Приємного читання.
