ПЕРЕДМОВА

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

У рамках формування моделі сучасного світу виокремлюють три етапи: промисловий переворот в Англії, війна за незалежність північноамериканських колоній, Велика французька буржуазна революція. Ці події утворять нижню межу XIX століття, зміщуючи її в століття XVIII, а верхня межа - вихід у століття XX, із подіями Першої світової війни і революційних потрясінь 1917 р. у Росії. На думку іспанського філософа X. Ортеги-і-Гассета, три фактори уможливили створення цього нового світу: демократія, експериментальна наука й індустріалізація. Таким чином, ми бачимо, що складається певна логіка розвитку моделі: від "Декларації прав людини і громадянина" 1789 р. до Загальної декларації прав людини, прийнятої Організацією Об'єднаних Націй у 1948 р.; від перших кроків експериментальної науки до досягнень ядерної фізики й генетики XX століття, від першої промислової революції до науково-технічної революції другої половини XX століття. Структура сучасного світу розвивалася в межах однієї культурної парадигми, набуваючи якісних змін, не виходячи за рамки моделі. Це стосується, по суті, усіх сторін життя сучасного світу. Відхилення від "норми", пошуки нових моделей розвитку, безсумнівно, були, але усе це було в рамках цілісної цивілізаційної структури.

Що ж до політики, то тут змінюються і підстави, і критерії оцінювання. Політика завжди була ареною боротьби за владу і завжди вона була поєднана з несправедливістю. Але у середньовіччі політика включалася в загальний морально-релігійний порядок, у цілісність держави й церкви як двох форм Божого панування на землі. І тому політика оцінювалася за їхніми критеріями. Найважливішу роль у виникненні й утвердженні нових оптимістичних і антропоцентричних ідей і почуттів, що змінили в цілому есхатологічне й аскетичне світовідчуття середньовіччя, відіграли масові народні рухи епохи Реформації (XV - перша половина XVI ст.), які можна розглядати як пролог буржуазних революцій XVII-XVIII ст. Формувалися нації, а разом з ними і національні відносини, національні держави і національні культури.

Політична діяльність починає уявлятися чимось таким, що містить свої норми лише в собі. Це "щось" визначає - не тільки практично, а й принципово - завдання досягнення, утвердження і здійснення влади. Усяка несправедливість, що виправдовується цими завданнями, відбувається не тільки з чистою совістю, а навіть зі своєрідною свідомістю "обов'язку, що виконується". Макіавеллі першим проголошує новий моральний характер політики, за ним випливають інші. Томас Гоббс створює теорію, згідно з якою держава набуває статусу абсолютного господаря і судді людського життя, що, у свою чергу, сприймається як боротьба всіх проти всіх.

Практичною підставою для таких ідей стали нескінченні війни між створюваними всюди суверенними володіннями, з яких поступово виростали нинішні національні держави. Природне право народів, кожний з яких усвідомив свою самобутність і своє призначення, підриває старий порядок, і нове політичне мислення стає настільки ж засобом здійснення, наскільки і результатом цього процесу. Т. Гоббс і Дж. Локк, Б. Спіноза і Г. Гроцій створюють філософсько-соціологічні й політико-юридичні теорії. На емпірії економічної й політичної реальності класових, національних і державних відносин XVI-XVII ст. створювалася одна з найзначніших складових суспільної думки - теорія природного права. Суть її, на перший погляд, проста: право зумовлюється силою, що визначає суверенітет як особистості, так і держави. Становище держави у світовому співтоваристві подібне до становища громадянина в самій державі: і там, і тут панує не висока мораль, не воля Бога, а тверезий і холодний егоїстичний розрахунок; як окремі індивіди, так і народи у взаєминах один з одним повинні покладатися лише на здорове і природне почуття самозбереження. При всій своїй простоті теорія природного права вимагала, однак, радикального перегляду сформованих традиційних філософських і релігійних уявлень про сутність і природу людини. Вона змушувала відмовитися від християнського дуалізму тіла і душі, від апеляції до трансцендентних регулятивів поведінки людини, вимагала визнати людину "частиною природи" (Б. Спіноза). Укупі з формулою Ф. Бекона "Знання - сила" антропологічний раціоналізм концепції природного права був величезним кроком європейської культури на шляху утвердження громадянського суспільства, правової держави, що робить XVII ст. багато в чому близьким і співзвучним нашому часу.

З іншого боку, очевидний не тільки прагматизм, а й цинізм ідеології, що не визнає ніяких аргументів у політиці й праві, крім аргументу сили. Філософська й політична думка відображала реальну оголеність соціальних відносин. Зворотним боком цієї прогресуючої раціоналізації стало помітне "спрощення" культури, втрата об'ємності, багатовимірності, розмаїття феноменів культурного життя, що було характерно для епохи Ренесансу. Складається нова система міжнародних відносин - Вестфальська - перша геополітична модель сучасного світу,

Геополітична епоха, початок якій поклала Вестфальська система міжнародних відносин, відображала нові порівняно із середньовіччям реалії. Великі географічні відкриття не тільки змінили уявлення європейців про світ, а й перетворили європейську історію у світову: з'являються колонії, починається боротьба за поділ світу.

У результаті Реформації й особливо Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.), що політично закріпила підсумки релігійних реформ, фактично розпалася Священна Римська імперія і почався процес формування національних держав. Ті, хто йшов попереду на цьому шляху (Франція, Англія, Іспанія, Швеція), і стали головними центрами сили в Європі, Національні держави, що виникали, утверджували новий принцип кордонів, які почали визначати за природно-географічними і мовними критеріями. В зовнішній політиці на зміну династичному принципу поступово приходить національно-державний. Усе це створює сприятливі умови для Української національної революції 1648-1667 рр. і створення національної Української держави.

Зазначені принципи зумовили формування глобального геополітичного поля, у межах якого проходила боротьба головних центрів сили протягом 150 років - доти, доки усталену систему світової політики не було зруйновано Французькою революцією і наполеонівською воєнною епопеєю, що настала за нею.

Тим часом до XVII століття в Європі сформувалася і зміцніла нова соціальна сила - буржуазія, що почала висувати свої претензії на владу. Французька революція XVIII ст. підірвала соціальний порядок у найбільшій європейській державі, а разом із ним і весь колишній світоустрій. Франція Наполеона Бонапарта спробувала установити світову гегемонію. На це була спрямована вся система спеціальних воєнних, економічних і політичних заходів Франції в 1804-1814 рр. Тут, однак, Наполеон зіштовхнувся з Росією і програв остаточно. Це кардинально змінило розстановку світових сил. Настання епохи нових міжнародних відносин стало невідворотною реальністю.

Нову розстановку сил у Європі, що склалася в результаті всіх цих катаклізмів, закріпив Віденський конгрес (1814-1815 рр.), що відбувся після остаточної перемоги над Наполеоном. Віденська система поклала початок геополітичній епосі, основу якої становив імперський принцип контролю географічного простору.

Головними світовими центрами сили стали Російська і Австрійська імперії, Британська колоніальна імперія (формально Великобританія була проголошена в 1876 р.), Пруссія, що об'єднала в 1871 р. німецькі держави в Німецьку імперію, і з середини XIX століття - Франція, що юридично залишилася республікою, але фактично була колоніальною імперією. Крім того, активну роль, особливо в Південно-Східній Європі й на Близькому Сході, продовжувала відігравати Турецька імперія (у 1877 р. турецький султан прийняв титул "імператора османів").

Деякі корективи у сформований баланс сил внесли підсумки Східної, чи Кримської, війни (1853-1856 рр.), програної Росією. Після цієї поразки Віденська система зазнала деяких змін, що, однак, не мали принципового характеру.

Після розгрому Франції у франко-прусській війні 1870- 1871 рр. виявилася тенденція до домінування в Європі Німеччини, а її союз з Австрією, що намагалася поширити свій вплив на Балканах, став загрожувати життєвим інтересам Росії, яка пішла на зближення із Францією для протидії посиленню Німеччини. Як показує досвід, така стратегія своєрідного геополітичного балансу, що давала змогу Росії досягати максимальних результатів мінімальними зусиллями, і стала оптимальною моделлю для формулювання сучасної зовнішньополітичної концепції.

Промислова революція як визначальний фактор Віденської системи поволі привела до зміни балансу сил, що лежав в основі цієї системи. До кінця XIX століття значно посилилися Німеччина і СІЛА. Сполучені Штати саме в цей час добули практично гарантований контроль над власними континентальними просторами, а зростаюча економічна міць спонукала їх усе активніше освоювати заморські ринки. Аналогічна ситуація склалася й у Німеччині: під керівництвом "залізного канцлера" Отто фон Біс-марка Пруссія об'єднала нарешті усі німецькі землі під зверхністю єдиної державної волі Берліна. У Центральній Європі виникла величезна континентальна держава, що почала заявляти свої претензії на головну роль у світовій політиці.

Отже, до початку XX століття оформилися два могутніх військово-політичних блоки: Антанта і Троїстий союз. У повітрі запахло війною.

Перша світова війна (1914-1918 рр.) кардинально змінила геополітичну картину світу. У результаті війни рухнули найважливіші центри сили, що раніше становили каркас усієї світової політичної системи. Німецька, Австро-Угорська, Турецька й Російська імперії просто перестали існувати, а на їхніх руїнах виникла велика кількість дрібних псевдонаціональних держав, що, на думку нових хазяїв Європи, і мали стати цеглинками в будинку чергового балансу сил. Архітектори Версальської системи думали, що саме в такий спосіб осколки колишніх імперій легше всього потраплять у сфери впливу країн-переможниць. Версальський мирний договір закріпив статус європейської континентальної держави за Францією, а морської - за Англією (на все це до війни претендувала Німеччина).

Через систему мандатів заснованої тоді ж Ліги націй було поділено колонії Німеччини й володіння Туреччини на Близькому Сході. Територію Радянської Росії відповідно до американського плану, що одержав назву "14 пунктів президента Вільсона", передбачалося розділити на сфери впливу. Усвідомлюючи свою зростаючу міць, СІПА продовжували нарощувати свій вплив на міжнародній арені. На Вашингтонській конференції 1922 р. вони домоглися головного - права мати рівний з Великобританією військово-морський флот. Нова геополітична епоха остаточно визначила свої пріоритети: контроль над світом - контроль морського простору і морських комунікацій. Крім того, конструктори нового світу здійснили давню мрію англійських стратегів: між Німеччиною і Радянською Росією - головними континентальними державами, союз яких означав крах океанської моделі геополітичного панування, - було створено "санітарний кордон" з держав, політично орієнтованих на Великобританію й Францію. І все-таки світовий порядок, оформлений у Версалі й Вашингтоні, був надто хиткий і суперечливий. Він був відверто спрямований проти Німеччини, Радянської Росії і, на догоду Японії, проти Китаю.

Ці суперечності породили не тільки прогресивні, а й реакційні режими. У Німеччині до влади прийшли фашисти. Приниження переможеної країни Гітлер використовував для залучення широких народних мас у так звану консервативну революцію.

У результаті такої революції у Німеччині, а потім у Європі й в усьому світі мала виникнути зовсім нова, містично-окультна арійська цивілізація, заснована нібито на стародавніх арійських цінностях і принципово конфронтуюча як із західним лібералізмом, так і з радянським комунізмом.

Саме в цьому прагненні фашистських ідеологів побудувати свій власний "новий світ" криється розгадка геополітичного парадокса: "континентальний" Радянський Союз вступив у війну на боці "океанських" Сполучених Штатів і Великобританії проти "континентальної" ж Німеччини. Утім, справедливості ради, варто зазначити, що Сталін усе-таки спробував укласти з Німеччиною союз. Він виходив з того, що геополітичні інтереси обох країн деякою мірою збігалися. Невдача цієї спроби зайвий раз засвідчує, як небезпечно орієнтуватися лише на один з численних факторів, що визначають плин світової політики.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРЕДМОВА“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА
  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова