Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть

Зрушення в масовій свідомості, породжені технічною революцією, позначились не лише на її творцях. Усі члени суспільства, належні до різних соціальних верств, звичайно не однаковою мірою, могли скористатись плодами технічного перевороту, і в цьому, зокрема, виявилися суперечливість і класова обмеженість капіталістичного прогресу. Але на духовному житті практично всього людства позначились хоч би деякі зрушення в техніці.

Найбільш показово ці зміни виявились у галузі транспорту, зокрема залізничного. Залізниці не були, звичайно, новиною в останній третині XIX ст., але за 1870-1913 рр. їх протяжність зросла в 5,5 раза. Це означало, що стрімко збільшилось транспортування товарів і пасажирів, у Західній Європі та в Північній Америці було забезпечено постійний зв'язок не лише між основними адміністративними центрами і промисловими районами. У Західній Європі практично не лишалося такої "глибинки", звідки неможливо було б добратися до столиці своєї держави. Великі простори північноамериканської землі досить важко було зв'язати залізницями, але їх будівництво йшло дуже інтенсивно.

Взагалі технічна революція демонструвала могутність людського розуму, створюючи одне "чудо" за іншим: електричне освітлення, телефон, радіозв'язок, кіно, автомобіль, початок повітроплавання, канали, тунелі, мости. Винаходи з'являлись в окремих країнах, але дуже швидко поширювались у всьому світі, входили до побуту людей - спочатку багатих, а потім усіх інших. Особливе місце з історико-культурного погляду належить тим технічним новинкам, які безпосередньо пов'язані з передачею інформації, тобто зі збагаченням свідомості фактами, що без цих винаходів взагалі б не дійшли до багатьох людей або дійшли б із запізненням. Телеграф, як і залізниці, було успадковано від попереднього періоду, навіть трансатлантичний кабель було прокладено в 60-ті роки XIX ст. Але широкий розвиток телеграфних ліній, як і вдосконалення апаратури і комунікацій, належать вже до епохи технічної революції. Інформація (і внутрішня, і міжнародна) стала надходити регулярно, чим скористалась перш за все преса. Кореспонденти провідних газет змагались між собою, намагаючись забезпечити свою газету найсвіжішими фактами, а завдяки розгалуженій залізничній мережі газети зі столиць і великих міст швидко доставлялись читачам. Розширення і прискорення потоку інформації, безперечно, було фактором культурного прогресу.

Розвиток засобів зв'язку і транспорту надзвичайно полегшував міжнародні контакти, сприяв інтенсивному культурному обміну.

До подій історичного значення, безумовно, належить відкриття кінематографа. Його винахід був результатом творчого пошуку інженерів, вчених, винахідників, художників Франції, США, Росії, Німеччини протягом кінця XIX ст., і дата, з якої прийнято починати історію кіно - 28 грудня 1895 р. - має умовний характер. У цей день брати Луї і Огюст Люлі'єр провели в одному з паризьких кафе публічну демонстрацію декількох фільмів, знятих на сконструйованому ними апараті, який разом з тим був і проекційним апаратом. Стаючи поступово важливим засобом масової комунікації" фіксуючи події і даючи змогу побачити їх багатьом глядачам, піднімаючись на рівень мистецтва, кіно буде і засобом ідеологічної боротьби, і відбиттям ідеалів та цінностей різних соціальних верств.

Кіно вже тоді мало ту перевагу перед театром, музеєм, картинною галереєю, концертним залом, що могло досягти найвіддаленіших куточків будь-якої країни, а відносна дешевизна робила його доступним широким масам. За тими ж причинами фільм, зроблений в одній країні, легко знаходив дорогу до глядачів в інших країнах, тим більше, що кіно було німе, а мова зорових образів перекладу не потребувала.

Освіта, зокрема шкільне навчання, е одним із головних способів передачі молодим поколінням набутого людством досвіду, одним із шляхів адаптації людини до тих суспільних відносин, у яких їй належить жити, працювати. Стан освіти, як відомо, більше, ніж будь-які сфери культури, залежить від соціально-економічного і державного ладу певної країни, від політики панівного класу, від співвідношення класових сил. Зазначимо, що навколо проблем організації шкільної справи, таких як роль держави у створенні та фінансуванні навчальних закладів, обов'язковість освіти до певного віку, відносини між школою і церквою, підготовка учительських кадрів тощо, наприкінці XIX - на початку XX ст. ішла безперервна боротьба між різними класами і політичними партіями. Ще гостріша боротьба велася з питань змісту освіти, її ідейної спрямованості, обсягу знань, які мають засвоїти учні, методики навчання.

У період модернізації товарного виробництва політичні партії провідних капіталістичних країн у своїх програмних документах ставили вимогу обов'язкової загальної освіти: І конгрес Інтернаціоналу, Готська програма німецької соціал-демократії. Ерфуртська програма цієї партії вимагала світського характеру освіти, обов'язкового відвідування громадських шкіл, безплатності навчання і навчальних посібників, забезпечення харчуванням у громадських народних школах. У програмі французької робітничої партії йшлося про наукову і професійну освіту для всіх дітей, утримання яких лежить на обов'язках суспільства. Аналогічні вимоги містились у програмах англійської, російської, шведської, австрійської та інших соціал-демократичних робітничих партій.

Реалізувати весь цей комплекс вимог у рамках капіталістичної системи в той час виявилось неможливим. Тим більше, що на перешкоді реформ у системі освіти стояла церква, роль якої після революції 1848 р. різко зросла, їй було надано абсолютне право контролю над системою освіти, щоб викорчувати "ліберальний дух" і прищеплювати вірнопідданські почуття у свідомості молоді.

В останній третині XIX ст. питання про місце церкви в політичній системі зайняло значне місце в суспільному житті. Це питання - не лише прусське, німецьке, австрійське, англійське, воно загальноєвропейське, і настільки зливається з духовною атмосферою, що його необхідно врахувати, розглядаючи історію культури.

На зламі XIX-XX ст. у європейських державах буржуазні уряди приймають спеціальні закони, за якими церква позбавляється права контролю над школами, як, наприклад, у Пруссії в 1872 р., після чого, власне, і почався бісмаркський "культуркампф". Наслідком його була серія поліцейських розправ над деякими священиками, що дуже зашкодило справі дійсної культури і сприяло роздмухуванню релігійного фанатизму. В результаті вплив церкви на школу зберігся, за винятком деяких обмежень. Наступні спроби прусського ландтагу розглянути два законопроекти про школу (відповідно 1890 і 1892 рр.) було відхилено, і справа лишилась без змін. Школи в німецьких державах продовжували бути "простим додатком" до релігії. Взаємовідносини між буржуазними партіями, освітянами, членами уряду ускладнювались проблемами, породженими конфесійними розбіжностями, що існували в німецьких державах з часу Реформації. Переважав протестантизм, але навіть у межах Пруссії було багато католиків, а в Південній Німеччині вони становили більшість.

Інше становище складалось у тих країнах, де лише в останній третині XIX ст. початкове навчання стало загальним і обов'язковим. У Великобританії вирішальний крок було зроблено в 1870 р., коли ліберальний кабінет У. Глад стона провів у парламенті закон про початкову освіту. Вперше в країні впроваджувалась державна система освіти. Для цього вся країна поділялась на шкільні округи, в кожному з яких обирались "шкільні ради". Ці ради будували й утримували школи, якщо не вистачало церковних, приватних та ін. Тим самим держава через муніципальні органи, які одержували субсидії з державної скарбниці, брала на себе забезпечення всіх регіонів школами. Але це не означало, що всі діти навчались у школах, особливо з бідних родин.

Щодо місця релігії в системі англійської початкової освіти порівняно з німецькою, то ситуація у Великобританії була ще складнішою, ніж у Німеччині. Якщо серед німців було два віросповідання - католицьке і протестантське, то у Великобританії, крім панівної англіканської церкви і порівняно нечисленних католиків, було ще багато нонконформістів, належних до різноманітних дисидентських сект. Відмінність полягала ще й у тому, що в Німеччині державний контроль над школами діяв уже більше століття, тоді як у Великобританії цей контроль до закону 1870 р. лише робив перші кроки, залишаючи поза своєю увагою всі церковні школи, в яких навчалось 2,5 млн учнів, а в державних - 1,9 млн учнів. В усіх цих школах вивчався "закон Божий". Таким чином, не лише в Німецькій імперії, а й Великобританії - класичній країні буржуазної демократії, початкове навчання не стало світським, тобто школу не було відокремлено від школи.

Навіть у демократичній Франції введення світської освіти наштовхувалось на могутній опір церкви. Тут не було проблем, породжуваних конфесійними розбіжностями, бо все населення сповідало католицизм. Законами 1881 і 1882 pp. було запроваджено безплатне й обов'язкове навчання дітей від 6 до 13 років. Викладання закону Божого в школах скасовувалось, хоч для релігійного навчання (але не в школах) виділявся один день на тиждень, вільний від занять. Франція, таким чином, єдина із провідних капіталістичних країн відокремила школу від церкви і це демократичне завоювання було закріплено в 1905 р. відокремленням церкви від держави.

Прогресивне шкільне законодавство було запроваджено в цей період і в інших країнах. Швейцарська конституція 1874 р. зобов'язувала кантони створювати безплатні школи і проголосила обов'язковість відвідування школи. У Бельгії закон 1877 р. створював державні світські початкові школи, безплатні для дітей з родин із низькими доходами. У Голландії аналогічний закон було прийнято в 1878 р. В Італії законом 1877 р. було впроваджено світську школу, а в 1879 р. - обов'язкове початкове навчання.

Хоча в основі розширення освіти лежали перш за все причини економічного характеру - зацікавленість буржуазії в грамотних робітниках, значну роль відігравали й ідеологічні фактори. Буржуазія вимагала впливу на свідомість молоді, а однієї релігії було недостатньо. Були потрібні нові, сучасні, відповідні до атмосфери технічного перевороту механізми впливу на народні маси, і таку роль покликана була відіграти школа. Тепер уже було недостатньо готувати в школах "вірнопідданих", а не вчених, як вимагав австрійський імператор Франц І від учителів у 20-х роках XIX ст. Тепер потрібно, щоб історія і "закон Божий" шляхом розвитку серед учнів страху Божого і любові до Вітчизни вселяли в них конкретне уявлення про державні й суспільні відносини.

В американських, англійських, французьких школах не було монархічного впливу на навчання, як у гогенцоллернській Німеччині, габсбурзькій Австро-Угорщині та романівській Росії. Проте класова спрямованість навчання, його охоронний стосовно панівного ладу характер забезпечувався тут духом програм, підручників, керівництвом шкіл, педагогічним персоналом і методикою навчання.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. стрімко зросла роль наукових відкриттів про природу, суспільство, саму людину.

Головна особливість природничо-наукових відкриттів цієї доби полягала в тому, що вони докорінним чином змінювали уявлення про шляхи розвитку флори і фауни, місце людини в природі, про походження життя на землі, будову матерії, про простір, час, рух. Ці зміни не лише підривали ґрунт під релігійними догмами, відкидаючи міфи про створення світу і людини, а й торкались тієї механічної картини світу, його стабільності, непорушності, яка панувала в тодішньому капіталістичному суспільстві. Мова йде про історичне відкриття Чарлза Дарвіна щодо походження видів шляхом природного відбору (1859 р.).

Це відкриття відразу з наукового перетворилось в ідеологічну проблему, тому що втрутилось у суть світогляду і світосприймання всього суспільства. Воно зчинило справжню бурю в наукових колах, колах церковників, богословів, у середовищі "освічених міщан". Книгу Ч. Дарвіна "Походження видів" відразу було перекладено практично всіма європейськими мовами. І чим більше галасу зчиняли антидарвіністи, піддаючи анафемі автора цієї великої книги, тим більшої популярності вона набувала.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Тема 1. Зародження індустріальної цивілізації і формування цілісності світового розвитку (кінець XV-XVII ст.)

  • Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

  • Європейське Відродження. Реформація і Контрреформація в Європі

  • Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

  • Російська держава у XVI-XVII століттях

  • Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування північноамериканської нації

  • Східні цивілізації у період зародження індустріального суспільства

  • Формування нових світоглядних цінностей

  • Тема 2. Європейсько-Американська цивілізація та позаєвропейський світ У XVIII - середині XIX ст.

  • Романтизм, національне відродження та об'єднавчий рух в Європі

  • Формування та розвиток основних ідейно-політичних доктрин XIX століття: консерватизму, лібералізму, соціалізму, анархізму

  • Соціально-економічні трансформації країн Європи і США. Становлення парламентаризму

  • Позаєвропейський світ: основні тенденції суспільного розвитку

  • Тема 3. Модернізація капіталізму: новітня доба (кінець XIX - початок XX ст.)

  • Парламентаризм - апогей європейської державно-правової еволюції

  • Міжнародні відносини в контексті модернізації капіталізму

  • Англо-бурська війна 1899-1902 рр.

  • Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть
  • Тема 4. Перша світова війна (1914-1918 рр.)

  • Початок Першої світової війни. Бойові дії на фронтах 1914 р.

  • Воєнні дії 1915-1916 рр.

  • Ставлення до війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції

  • Кампанії 1917-1918 рр. Вступ у війну США та вихід з неї Росії

  • Підсумки Першої світової війни

  • Тема 5. Міжвоєнний період світової історії: суспільно-політичні трансформації

  • Нові геополітичні реалії міжвоєнного періоду

  • Тенденції та моделі соціально-економічного розвитку. Культурні трансформації

  • Основні політичні ідеології міжвоєнного періоду

  • Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни

  • Тема 6. Друга світова війна (1939-1945 рр.)

  • Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції

  • Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення

  • Основні підсумки та уроки Другої світової війни

  • Тема 7. Геополітичні зміни в післявоєнному світі. Формування постіндустріальних суспільств (друга половина 40-х - 80-ті роки XX ст.)

  • Початок "холодної війни"

  • Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття

  • Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років

  • Країни "третього світу" в постколоніальну добу

  • Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

  • Соціально-економічні наслідки НТР

  • Економічні перетворення і реформи на шляху до постіндустріальних суспільств

  • Тема 8. Світ наприкінці XX - на початку XXI ст.: нові тенденції розвитку

  • Глобалізація та її вплив на соціально-політичний та етнодержавний розвиток світу

  • Тенденції світового економічного розвитку

  • Інформатизація суспільства - визначальний фактор сучасного стану розвитку людства

  • Післямова