Для подолання наявної соціальної несправедливості документ пропонував збільшити оподаткування на високі доходи, велику власність, предмети розкоші. У програмі була вимога скорочення тривалості робочого дня до 7 годин при збереженні п'ятиденного робочого тижня та зниження пенсійного віку для працюючих по змінах до 55 років. Проблему безробіття ПДС вимагала вирішувати за допомогою створення широкого громадського сектору робочих місць.
У1999 році у відповідь на документ Блера – Шредера "Третій шлях / Новий центр" ПДС опублікувала альтернативний проект "Дванадцять тез для політики сучасного соціалізму". У "тезах" був представлений соціалістичний проект рішення проблем, з. якими зіткнулася Німеччина і світове співтовариство на рубежі століть. Особливістю документа було те, що партія виступала за приватну власність, конкуренцію і звільнення політики, науки, освіти, ЗМІ та культури від переважаючого впливу капіталу. Капіталістична власність повинна бути обмежена там, де вона суперечить інтересам суспільства.
"Дванадцять тез" викликали неоднозначну реакцію в рядах ПДС. Прихильники оновлення партії оцінили документ позитивно. Представники консервативного крила висловили своє неприйняття тез. Ідеологічне протистояння традиціоналістів та реформістів знайшло продовження в розпочатій наприкінці 1999 року внутріпартійної дискусії в рамках підготовки нової програми ПДС. Боротьба з приводу змісту нової програми тривала аж до жовтня 2003 року. Перемогу здобули реформісти, але програма все ж була компромісом двох течій у партії і мала з низки питань дуже розпливчасті формулювання. У Програмі визначалася мета партії – демократичний соціалізм і об'єднання зусиль з лівими і центристськими силами Німеччини.
На з'їзді в Хемніці (жовтень 2003 р.) після довгих дебатів була прийнята нова програма. Хоча її остаточний варіант знову був відзначений наявністю компромісів між традиціоналістами та реформаторами, в цілому документ означав перемогу останніх.
Основною метою партії проголошувалась боротьба за соціалізм. Соціалізм визначався як суспільство, в якому вільний розвиток кожної людини стає умовою вільного розвитку всіх, а домінування приватної капіталістичної власності подолано.
До виборів 2009 року партія прийняла виборчу програму – "Ключові програмні тези", в яких йшлося про розвиток солідарності та самоврядування трудящих, перерозподілі багатства за допомогою різних інструментів, включаючи підвищення податків на прибутки корпорацій, заможних людей, відмову від приватизації та введення мінімальної заробітної плати. В цілому ж, зазначалося в "Тезах", партія орієнтована на повалення владних відносин, у яких, посилаючись на відомий афоризм К. Маркса, "людина є приниженою, поневоленою, безпорадною, нікчемною істотою".
Що стосується зовнішньої політики, то "Ліві" вітали процес європейської інтеграції, виступали проти всіх форм підйому мілітаризму і за посилення ролі ООН у міжнародній політиці. Партія виступає за демократизацію інститутів £С і відмову від ринкової і неоліберально-орієнтованої політики Європейського союзу.
Восени 2011 року на з'їзді в Ерфурті була прийнята програма партії. "Нова" Ерфуртська програма містить вимоги повсюдного розширення громадянських прав і демократичних завоювань, приділяючи особливу увагу правам молоді, жінок, осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. Будучи послідовно інтернаціоналістською силою, "Ліва партія" є прихильником "якісного підвищення соціальних та економічних прав іноземних найманих трудящих". Одночасно "Ліва партія" виступає за розвиток всіляких форм "демократії участі" на місцевому та регіональному рівні в Німеччині.
"Ліва партія" заперечує проти лібералізації німецького ринку праці та передачі додаткових компетенцій в цьому питанні землям (оскільки цей трансферт не відповідає реальним потребам найманих працівників), різко засуджує прийнятий на національному рівні законопроект про підвищення віку виходу на пенсію до 67 років. "Ліва партія" вимагає введення у федеральному масштабі стандарту мінімальної зарплати і пенсії, скорочення трудового тижня до 30 годин без скорочення заробітної плати, рівної оплаті праці чоловіків і жінок.
Виступаючи за принципове подолання капіталізму і неолібералізму, "Ліва партія" закликає до розширення форм суспільної (колективної, комунальної, кооперативної, державної) власності. Ліві пропонують у перспективі піддати націоналізації підприємства енергетики, водопостачання, транспорту, великі банки. В Ерфуртській програмі йдеться про те, що саме суспільство зобов'язане відповідати за ключову соціальну інфраструктуру і регулювати її, за житлове господарство, сфери освіти та охорони здоров'я. Також у програмі говориться, що екологічну кризу можна подолати лише за умови, коли основну роль буде відігравати суспільна власність.
"Ліва партія" виступає проти участі сил бундесверу у військових операціях за кордоном, вимагає розпуску всіх військово-політичних блоків, включаючи НАТО, засуджує акції країн-членів НАТО в Афганістані та Лівії.
У програмі "Лівої партії" говориться про "необхідність соціальної трансформації Європейського Союзу", який повинен перетворитися в зону миру, справедливості та соціального прогресу. "Ліва партія" критикує нинішній перебіг європейського будівництва за "дефіцит демократії" та "гегемонію неолібералізму".
Партійний розвиток "Лівих" у сучасних умовах відчуває на собі вплив не тільки поставлених керівництвом амбітних завдань із закріплення свого традиційного впливу в східних землях і завоювання електорату на заході Німеччини, оновлення і розширення партійних рядів, а й триваючої практики люстрації, яка супроводжується оперативно-розшуковою та контррозвідувальною діяльністю спецслужб Німеччини щодо партійних активістів і функціонерів Лівих.
"Союз 90 / Зелені"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ліві“ на сторінці 2. Приємного читання.
