Вільна демократична партія

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Наступні комунальні, земельні, європейські, федеральні вибори підтвердили тенденцію збільшення політичної ваги ВДП. Особливо слід відзначити успіхи лібералів на виборах у муніципальні органи і Європарламент. У 2009 році на виборах до Європарламенту партія отримала 11% голосів виборців; у бундестаг – 14,6%. Г. Вестервелле перетворюється на одного з ключових політичних гравців.

З'їзд ВДП 2006 проголосив основні цінності партії – ефективність, відкритість світу, толерантність. Програма партії була оновлена за рахунок включення нових питань, таких як екологія, освіта, охорона здоров'я, культура. На противагу ХДС / ХСС, які, на думку лібералів, пішли на повідку у СДПН, вільні демократи постійно підкреслювали неприпустимість зрівняльних стандартів, цінність конкуренції, неповторність індивідуальності.

На виборах у бундестаг у 2009 році ВДП була єдиною партією, яка виступила під гаслами ліберальної ринкової економіки. "Менше держави, більше конкуренції", – ось гасло ВДП.

За підсумками виборів, ставши партнером ХДС / ХСС, лідер ВДП Г. Вестервелле отримав пост віце-канцлера та міністра закордонних справ. Всього ВДП отримала п'ять місць в уряді.

Коаліційний договір ХДС / ХСС і ВДП називався "Зростання. Освіта. Згуртованість" і передбачав радикальне оздоровлення економіки за допомогою масштабної податкової реформи, що скорочує і спрощує стягування прибуткового податку (що не було виконано з причини величезного дефіциту бюджету). У плани коаліції входило скорочення ролі держави в економіці в результаті проведення приватизації німецьких залізниць.

Новий уряд обіцяв також покінчити з привілеями великих державних і муніципальних компаній, таких як німецький телеком, німецька пошта. Своєю чергою, приватним компаніям, фермерам була обіцяна державна підтримка. Плани коаліції включали підвищення допомоги на дітей. Але в умовах економічної кризи багато положень спільної програми не були виконані.

Г. Вестервелле – прихильник зниження залежності Німеччини від російського газу. Він різко критикував екс-канцлера Г. Шредера за співпрацю з "Газпромом". У земельному суді Гамбурга Г. Шредер виграв процес проти Г. Вестервелле, якого визнали винним у поширенні недостовірних відомостей з приводу роботи колишнього канцлера на посаді голови наглядової ради консорціуму з будівництва Північно-Європейського газопроводу, який пізніше отримав статус спільного підприємства під назвою "Північний потік".

Голова ВДП виступив за скасування прийнятого урядом Г. Шредера закону про атомну енергію, який передбачає повну зупинку ядерних реакторів до 2020 року і забороняє будівництво у ФРН нових АЕС.

На думку Г. Вестервелле, поряд з альтернативними джерелами в Німеччині потрібно також розвивати надійні ядерні технології. На думку багатьох політоглядачів, секрет успіху ВДП до її приходу до влади полягав в унікальних особистих якостях Г. Вестервелле, який вважається неперевершеним оратором, здатним надихати слухачів, і обраної ним тактики популізму. Зокрема, він активно просував ідею зниження податків. Але така стратегія була виправдана до тих пір, поки партія перебувала в опозиції.

Проте вже з початку 2010 року ВДП починає різко втрачати популярність, і всього за рік її рейтинг зменшується до незвично низьких значень. І в результаті ліберали починають зазнавати поразки на виборах у ландтаги земель, щоразу балансуючи на межі прохідного бар'єру.

Найбільш значущим чинником поразки партії став сам Г. Вестервелле. Пересівши з лави опозиціонера в крісло віце-канцлера, він не добився практично ніяких успіхів. Його вважають слабким дипломатом, який не може захистити інтереси Німеччини на міжнародній арені.

Своєю основною темою Г. Вестервелле зробив роззброєння – знищення залишків ядерної зброї з ФРН. Однак всередині країни це питання не викликало особливого інтересу, а союзників ФРН по НАТО привів у відверту розгубленість. Але крайньою точкою невдоволення громадян Німеччини стала його політика в північноафриканській кризі. Звучали навіть прямі звинувачення в тому, що Німеччина кинула союзників по НАТО, відмовившись від використання своїх ВПС в операції в Лівії, санкціонованої РБ ООН. Не змогли виконати свої обіцянки вільні демократи і в сфері економіки.

Після низки поразок на земельних виборах у 2011 р. ВДП спробувала спочатку омолодити партійну верхівку, зробивши лідером молодого міністра охорони здоров'я Філіпа Реслера. Проте через відсутність істотних змін ідеології перестановки в керівництві мало допомогли. Розпочатий у 2011 р. новий електоральний цикл призвів до оновлення половини земельних парламентів, при цьому ВДП зміцнила свої позиції лише в Гамбурзі, втративши представництво в декількох ландтагах. На дострокових виборах у березні 2012 р. в Саарі ліберали отримали лише 1,2% голосів. На початку квітня 2012 р. в цілому по ФРН за ВДП віддавали голоси лише 3,5% виборців, притому що популярність блоку ХДС / ХСС (партнера по правлячій коаліції) виросла до 34,5%.

На виборах у бундестаг 2013 р. партія вперше не пройшла в парламент Німеччини. Після поразки головою партії було обрано Крістіана Лінднера. На сьогодні ВДП не представлена у бундестазі, але має 3 місця з 96 відведених Німеччині у Європейському парламенті.

ВДП традиційно відігравала унікальну роль у політичній системі ФРН, яку, як виявилося, більше не в змозі виконувати. Ліберали не витримують конкуренції з "Зеленими" і можуть у будь-який момент бути вибиті в розряд маргінальних партій. У довгостроковій перспективі вільним демократам для виходу з кризи необхідні не тільки нові сильні лідери, здатні об'єднати партію і повести за собою її прихильників, але й добре продумана програма.

Наступний розділ:

Ліві

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вільна демократична партія“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія
  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ