Виборча система

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

У Німеччині проводяться' вибори трьох рівнів: федеральні (Бундестаг, Європейський парламент); регіональні (парламенти земель (ландтаги), громадянські зборів земель-міст); місцеві (повітові, земські, громадські ради, бургомістри міст).

Регулювання виборчого процесу здійснюється на основі Основного закону ФРН 1949 р., Федерального закону про вибори 1993 року, правових актів земель (в основному повторюють федеральні правові акти).

Вибори в Німеччині загальні, рівні, прямі, таємні. Голосування добровільне. Вибори призначає президент ФРН, Встановлено час голосування: з 8.00 до 18.00 годин, тобто тривалість голосування виборців становить 10 годин. Вибори можуть проводитися в неділю або у встановлений законом неробочий день. Поріг явки відсутній, але для ФРН характерна висока явка виборців на вибори (70-90%)

Кожен громадянин, який досяг 18 років, має право голосувати і висувати свою кандидатуру на виборах в органи державної влади.

Виборча система ФРН являє собою форму пропорційного представництва, при якій кожен виборець має два голоси: один для обрання депутата бундестагу за своїм територіальним виборчим округом і один для голосування за партійними списками; таким чином, виборець може розділити свій голос між двома партіями.

Одна половина депутатів бундестагу обирається простою більшістю голосів за територіальним виборчим округам; інша половина формується політичними партіями відповідно до результатів виборів за земельними партійними списками.

Пропорційна система за земельними списками має мету, щоб всі партії були розподілені пропорційно до поданих за них голосів. Досвід показує, що найменше невідповідність між волевиявленням електорату і розподілом мандатів у парламенті виявляється в державах, які використовують модифіковану пропорційну систему з "національним округом", до яких належить Німеччина. З іншого боку, прямий вибір кандидата від виборчого округу дає громадянину шанс вибрати певного політика. Персональне голосування за кандидата в одномандатних округах ставить своєю метою забезпечити тісні взаємини між виборцями та їхніми представниками.

На практиці, однак, перевагу цих округів не слід переоцінювати. У Німеччині вибори в одномандатних округах головним чином засновані на перевагах, що віддаються партіям, а не особистості кандидатів. Початкові сподівання на те, що система змішаного пропорційного представництва буде гарантією тісних взаємин між виборцями та представниками, здійснилися тільки частково, незважаючи на спроби представників встановити тісні зв'язки зі своїми виборчими округами. Тим не менш, цей елемент округу усередині системи пропорційного представництва допомагає принаймні подолати ту відстань між виборцями та представниками, яка зазвичай збільшується звичайними системами пропорційного представництва за закритими списками.

Щонайбільше, система двох голосів дозволяє виборцям стратегічно розділити свої голоси між наявними або можливими коаліційними партнерами. Фактично поділ голосів є звичайним явищем серед прихильників невеликих партій. Оскільки кандидати невеликих партій мають мало шансів перемогти в одномандатних округах, їх прихильники часто віддають перший голос кандидату округу з більшої коаліційної партії. Аналогічно до цього прихильники великих партій можуть "позичити" свій другий голос меншій коаліційній партії з тим, щоб забезпечити для неї подолання встановленого законом бар'єру. Таким чином, поділ голосів стратегічно використовується виборцями для підтримки партнера по коаліції "їх" партії або принаймні для прояву їх коаліційних уподобань.

Завдяки своїм високопропорціональним результатам, така виборча система робить практично неможливою ситуацію, коли одна партія виграє абсолютну більшість парламентських місць при меншості набраних голосів. Фактично за останні п'ятдесят років у Німеччині цього не відбувалося. Уряди більшості завжди були коаліційними, і будь-яка зміна уряду відбувалася через зміни у структурі коаліції. Німецькі коаліційні уряди зазвичай стабільні, і виборці вважають їх законними.

Основна функція контролю за діяльністю уряду виконується опозицією, яка досить широко представлена в парламенті. Важливо відзначити, що взаємини між урядом і опозицією в німецькій політиці швидше співробітницькі й узгоджені, ніж конфліктні або ворожі. Це, втім, є результатом історичної та політичної культури, а не виборчої системи як такої.

Такий механізм формування бундестагу забезпечує лідерам найбільших політичних партій депутатський мандат навіть у разі їх поразки по територіальних виборчих округах. Жодна з політичних партій не може бути представлена в бундестазі, якщо вона не отримала мінімум 5% голосів виборців у масштабі всієї країни або 3 депутатських мандати в округах. Однак на виборах 1990 року було зроблено виняток з метою надати більше шансів менш організованим партіям у східних землях, отже, і більше можливостей виборцям, оскільки вони становили всього 20% від загальної чисельності електорату об'єднаної Німеччини. Правило 5-відсоткового бар'єру було застосовано на цей раз окремо для територій колишніх НДР і ФРН, а не на загальнонаціональному рівні, і дві партії на сході країни отримали місця в парламенті тільки завдяки цьому пункту положення про вибори. У подальшому була відновлена колишня норма.

На виборах до Європейського парламенту застосовується пропорційна система; формуються загальнонаціональні та земельні списки. Прохідний бар'єр – 5%. ФРН має найбільше представництво в Європарламенті – 99 депутатів. Політичні партії отримують фінансову підтримку з боку держави. Щоб отримати право на надання їй субсидій, партія повинна зібрати при голосуванні за списками не менше 0,5% голосів.

У ФРН політичні партії, не представлені в бундестазі або одному з ландтагів із моменту проведення останніх виборів як мінімум п'ятьма депутатами, можуть висувати кандидатів лише після того, як повідомлять керівника виборів про свій намір брати участь у виборчій кампанії, а федеральний комітет визнає за ними властивості партії. Крім того, партія, не представлена в парламенті, повинна зібрати не менше 200 підписів виборців у кожному окрузі, де висувається її кандидат, і не менше 1 000 підписів виборців на кожній землі, де висуваються списки кандидатів (виняток становлять політичні партії національних меншин).

Щодо місцевих виборів слід зазначити, що Конституції 11 "старих" земель вступили в законну силу в різний час, у період між 1946 і 1957 роками. Розробка конституцій 5 "нових" земель почалася після їх возз'єднання зі "старою ФРН" з липня 1990 року.

* Дію Конституції Західного Берліна було поширено на Східний Берлін у 1991 році. За винятком Баварії, усі землі мають всенародно обрані однопалатні парламенти (ландтаги); у Баварії був ще й сенат, який був скасований на підставі закону від 1 січня 2000 р. Повсюдно глави урядів (у Гамбурзі – перший бургомістр, у Бремені – бургомістр, у Берліні – правлячий бургомістр, у 13 інших землях – прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах.

У ролі основної територіальної одиниці місцевого самоврядування виступають адміністративні округи. У межах декількох сотень округів діють міські, комунальні та сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість громад та муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального уряду. Землі, як правило, намагаються відстоювати свої особливі інтереси, відсуваючи на задній план ідеологічні уподобання.

Німецькі політики і вчені вважають, що тільки федеративна держава в змозі нейтралізувати негативні наслідки приходу до влади на рівні Федерації або в конкретній землі радикальної партії будь-якого забарвлення, не дати їм прийняти руйнівні форми. Спроби такого роду партій провести відповідні її політичним установкам "перетворення" в рамках всієї країни можуть бути зупинені і скориговані таким федеральним конституційним органом, як бундесрат. Земельні уряди на основі своїх конституцій також володіють дієвими правовими важелями, що дозволяє запобігти радикалізації політики окремих земель. Іншими словами, демократичний федералізм може запобігти можливості або принаймні знизити ймовірність радикальних змін наявного конституційного ладу, всіх сфер соціально-економічного життя суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виборча система“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система
  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ