Антигегемонізм Ф. Миттерана

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Із полпотівським режимом у Кампучії Франція ніяких контактів не мала, але утворення Народної Республіки Кампучії в 1979 р. викликало суперечливу реакцію французького уряду: засуджуючи звірства поваленого режиму, Франція, як і інші західні країни, не хотіла визнавати нову владу в Пномпені. Париж підтримав варіант формування коаліційного уряду на чолі з принцом Нородомом Сіануком. Франція сприяла підписанню Паризьких угод, які покликані були створити умови для національного примирення в Камбоджі.

Соціалісти оголосили "нову політику" щодо країн Латинської Америки. Ф. Міттеран і його міністри висунули тезу про внутрішні причини визвольних рухів у країнах регіону, відмовившись тим самим бачити всюди "руку Москви і Гавани", як це робили американці. Французький уряд висловлювався за невтручання у внутрішні справи латиноамериканських країн, заявляв про свою перевагу методу переговорів засобам тиску. Серед дій Франції в цьому регіоні можна назвати також активізацію зв'язків з Кубою, систематичні протести проти репресивних заходів режиму А. Піночета в Чилі, осуд американської інтервенції на Гренаді, заклики покінчити з кривавими режимами в країнах Латинської Америки.

Зберігав своє пріоритетне значення європейський напрям. Приступивши до управління країною, Ф. Міттеран поставив завдання вдихнути в нього нове життя. Президент-соціаліст почав із реорганізації відповідних органів державного апарату. Вперше в історії П'ятої республіки було створено Міністерство європейських справ, спочатку підпорядковане міністру зовнішніх відносин, а з кінця 1983 р. перетворене в самостійне міністерство.

У своєму прагненні врівноважити вплив ФРН і Англії в ЄЕС французький уряд і до Ф. Миттерана виступав за розширення європейської організації за рахунок прийняття південних сусідів. Франція при цьому враховувала ризик посилення конкуренції з боку португальських і особливо іспанських виробників сільськогосподарських продуктів, текстилю та чорних металів. Взявши курс на створення умов, що дозволяють залучити до нього нових членів без шкоди для власних інтересів, французький уряд активізував діалог з Італією, яку розширення середземноморського флангу Співтовариства хвилювало не менше, аніж Францію.

Глава французької держави доклав чимало зусиль для прискорення західноєвропейської інтеграції не тільки в економічній, але і в політичній сфері. Будучи одним з ініціаторів проекту Європейського Союзу і підписання Єдиного європейського акта, він вже у 1988 р. закликав не зупинятися на створенні єдиного ринку, а приступити до вирішення "проблем іншого порядку". Вказуючи, що "Європа покликана висловлюватися" з усіх справ міжнародного життя, Ф. Міттеран наполягав на розширенні зовнішньополітичного співробітництва країн ЄС та поставив завдання просування до "європейської оборони". У європейській інтеграції франко-німецька "вісь" відігравала роль системо утворюючої, і її значення продовжувало посилюватися.

З другої половини 1984 р. і особливо з 1985 р. стало спостерігатися перебалансування різних елементів у політиці Франції. Саме до цього часу в країні піднялася помітна хвиля критики з приводу "атлантичного нахилу" уряду, що об'єднувала частину правих кіл, лівих соціалістів і комуністів.

Ф. Міттеран був переобраний на другий президентський термін у другому турі виборів 8 травня 1988 р. Він переміг кандидата правих Ж. Ширака. Перемозі Ф. Міттерана значною мірою сприяла його зовнішньополітична діяльність, у якій він міг швидше утвердити свій авторитет і завоювати більш сильні позиції щодо свого конкурента. У цьому сенсі переобрання Ф.Міттерана проявилося в цій сфері як вибір наступності, в якій президент- соціаліст досяг успіху. Наступність продемонструвала міцність голлістської спадщини.

Після переобрання Ф. Міттерана на другий президентський термін і перехід правих сил в опозицію розпочався новий етап в еволюції французької політики. У листопаді 1988 р. президент проголосив, що зближення "двох Європ" становить для європейців головне завдання в столітті, що минає.

Пріоритетом першого року семирічки стала східна політика. Президент розпочав поїздку по країнах Східної Європи, за винятком Румунії (режим Н. Чаушеску). Після відвідин СРСР у листопаді 1988 р. в грудні він відвідав ЧССР, де зустрівся в посольстві Франції з дисидентом В. Гавелом, потім Болгарію і в червні 1989 р. – Польщу. Співпраця з країнами соціалістичного табору хоча і не була позбавлена успіху, викликала певні побоювання, продиктовані відсутністю франко-німецької згоди в підходах до загальної "східної політики".

Із європейськими революціями 1989 р„ падінням Берлінської стіни французька політика втратила свої колишні орієнтири. Несподіване переміщення блоків відповідало завданням, які існували за де Голля. Однак міжнародний контекст, яким мотивувалася політика Франції, зник.

П'ята республіка, для якої ФРН була в одній особі і головним партнером, і головним суперником по ЄЕС, традиційно боялася як віддалення Німеччини від західних спілок, так і її вивищення в результаті возз'єднання і проведення самостійної східної політики. Перспектива формування узгодженої франко-німецької східної політики зникла з падінням Берлінської стіни 9 листопада 1989 р. Менш ніж через рік, 3 жовтня 1990 р., відбулося об'єднання Німеччини.

Реальним пріоритетом Ф. Міттерана в умовах повернення Німеччини до єдності було прискорення західноєвропейської інтеграції. Французький президент підкреслював, що тільки високотехнологічна Європа, маючи єдину валюту і розвинену економіку, зможе конкурувати з Японією і США.

Розпад біполярної системи прискорив процес європейської політичної інтеграції. Найважливішим етапом на цьому шляху стало підписання міністрами закордонних справ держав-членів ЄЕС у лютому 1992 р. в Маастрихт! Договору про створення Європейського Союзу. Після його ратифікації країнами-членами ЄС в листопаді 1993 р. Договір вступив у силу.

Друге "співіснування" після законодавчих виборів у березні 1993 р. помітно відрізнялося від першого. Політичний баланс був досить сприятливим для уряду Е. Валадюра, який мав у своєму розпорядженні більшість у парламенті, тоді як президент був ослаблений швидким завершенням другої семирічки і хворобою.

Європейська безпорадність у колишній Югославії в сукупності зі зростаючою залученістю НАТО в конфлікт призвела до ревізії амбіцій ЄС у галузі безпеки та оборони. Франція повертається до максималістської концепції ЗЄС як військового крила ЄС та наближення її до концепції "європейської колони" НАТО, яку вона відкидала дотепер. У той же час, виходячи з тих же принципів, Франція усвідомлювала необхідність зближення з НАТО, де вона перебувала де-факто.

Таким чином, зовнішньополітичний курс Ф. Міттерана помітно відрізнявся від політики його попередників. Йому були властиві такі особливості: відмова від прямих претензій на верховенство Франції в Західній Європі; зросла готовність до обмеження державного суверенітету на користь наднаціональних структур; пріоритетність західноєвропейського інтеграційного процесу перед рештою напрямів зовнішньої політики; відхід від антиатлантизму і принципова згода на участь США в європейській системі безпеки; велика прагматичність і схильність до компромісів; перевага тактики поступових і конфіденційних дій перед "великими проектами".

У неоголлістській моделі європейського порядку, як і в проектах де Голля, Франції відводилася одна з провідних ролей у військово-стратегічному та ідейно-моральному плані: Прагнення компенсувати відносну обмеженість промислових і демографічних ресурсів країни, максимально використовуючи такі сильні сторони національного потенціалу, як багатство інтелектуальної та політичної культури, моральний авторитет у світі, традиції активної дипломатії, військово-стратегічні можливості, є довготривалою рисою курсу П'ятої республіки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Антигегемонізм Ф. Миттерана“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана
  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ