Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Найважливішим напрямом зовнішньої політики Франції Ш. де Голль оголосив перетворення Західної Європи в "одну з трьох світових сил". На відміну від англійців і західних німців, що зберігали беззастережну проамериканську орієнтацію, голлісти, не відкидаючи співпраці з Вашингтоном, постійно виступали за незалежну від США об'єднану Європу. Одночасно у французьких планах інтеграції віддавалася перевага створенню "Європи держав", об'єднаної за принципом конфедерації. Відповідно до цього підходу голлісти прагнули внести зміни в наявну практику функціонування європейських інститутів у напрямі послаблення їх наднаціональних функцій.

Ключовим моментом європейської економічної політики Франції в 1960-х pp. було включення в систему ЄЕС її сільського господарства. У 1962 р. Франція домоглася скасування обмежень на торгівлю сільськогосподарською продукцією за графіком, передбаченим для промислових товарів. Парижу вдалося відстояти в рамках "Спільного ринку" таку систему підтримки аграрного сектору країни, що сума дотацій з сільськогосподарської програми французьким фермерам перевищила внески Франції в бюджет Співтовариства.

30 червня 1965 р. французький уряд, не погодившись із ходом дискусії навколо Спільної аграрної політики, а також запропонованої головою Європейської комісії Вальтером Хальштейном програми реформи інститутів Співтовариства, прийняв рішення про призупинення своєї участі в його діяльності. Франція протягом шести місяців не брала участь у роботі керівних органів ЄЕС (політика "порожнього стільця"). 30 січня 1966 р. в Люксембурзі було досягнуто компромісу, який, по суті, надав членам Європейського співтовариства право вето, як того вимагав де Голль, який відкидав принцип прийняття рішень більшістю голосів.

Паралельно зі створенням політичного союзу зусилля Ш. де Голля були сфокусовані на франко-німецьких відносинах. Уже під час першої зустрічі Ш. де Голля і К. Аденауера (вересень 1958 р.) сторони домовилися розглядати франко-західнонімецький альянс як основу "об'єднання" Європи і засіб зміцнення Атлантичного союзу. Після чергової спроби схилити Д. Ейзенхауера до створення "трійки" де Голль вирішив сконцентруватися на східному сусідові, тим більше що й Аденауер відчув невпевненість у період берлінської кризи. Влітку 1962 р. К. Аденауер висунув ідею укладення двостороннього союзного договору, але спочатку передбачалося укласти пакт про співпрацю у зовнішньополітичній сфері.

Незважаючи на антинатовські дії де Голля і зростаючу опозицію до своєї політики всередині країни, К. Аденауер пішов на підписання 22 січня 1963 р. Договору про франко-німецьке співробітництво, яке увійшло в історію під назвою Єлисейського договору.

У липні 1961 р. британський прем'єр-міністр Г. Макміллан оголосив, що його країна готова почати переговори про вступ у "Загальний ринок". Переговори тривали 18 місяців. Результат переговорів визначали неофіційні секретні переговори французького президента і британського прем'єр-міністра, у ході яких де Голль намагався домогтися сприяння Великобританії у створенні французьких ядерних сил, незалежних від СІЛА, згоди на створення "європейських атомних сил" і підтримку деголлівської європейської концепції.

Г. Макміллан погодився включити англійські ядерні сили в багатонаціональні сили НАТО, тим самим фактично поставивши їх під американське командування. У грудні 1963 р. де Голль оголосив про відмову Франції схвалити вступ Великобританії в "Загальний ринок".

У листопада 1966 р. лейбористський уряд Г. Вільсона офіційно заявив про намір відновити переговори про вступ у "Загальний ринок". Другого травня 1967 р. було подано офіційне прохання.

І знову позиція Франції відіграла вирішальну роль в цьому питанні. Посол Великобританії в Парижі в грудні 1968 р. звернутися до президента з проханням про зустріч. Секретну розмову з англійським представником де Голль використав для того, щоб викласти свої підходи до європейської інтеграції. Керівник Франції зазначив, що ЄЕС після вступу Великобританії може перетворитися на зону вільного обміну. Як "компенсація" за деяку економічну дезінтеграцію може служити система політичної співпраці, роль директорії в якій буде віддана ФРН, Франції, Великобританії та Італії. Незважаючи на конфіденційність зустрічі, інформація про неї з'явилася в засобах масової інформації, що стало приводом до великого політичного скандалу і другого вето Франції.

Друга Берлінська криза (листопад 1958 – серпень 1961 pp.) надала можливість оцінити важливість солідарності Франції, США і Великобританії не тільки щодо Німеччини, але і в забезпеченні міжнародної безпеки в цілому. Ш. де Голль зайняв жорстку позицію стосовно радянського лідера М. Хрущова під час проведення Паризької зустрічі на вищому рівні (травень 1960 р.).

На міжнародні пріоритети генерала вплинула відносна поразка європейських амбіцій Франції. У 1964-1965 pp. голлістська дипломатія взяла курс на пошук діалогу між Сходом і Заходом, на розширення присутності Франції в "третьому світі": "розрядка, згода і співпраця". Дипломатія розглядалася як засіб, за допомогою якого країна "встане поза блоками", постарається посилити свій світовий вплив. У Франції був узятий курс на покращення відносин із СРСР.

Незважаючи на те, що перші кроки двосторонньої співпраці були здійснені в економіці, головні амбіції президента лежали в політичній площині. Четвертого лютого 1965 р. де Голль провів прес-конференцію, присвячену 20-річчю Ялтинської конференції. Відкидаючи логіку блоків, генерал запропонував відмовитися від поділу Європи "від Атлантики до Уралу" і знайти рішення німецького питання. На тій же прес-конференції він виступив проти ролі долара як світової резервної валюти і запропонував повернутися до золотого стандарту.

Кульмінаційним пунктом голлістської політики зближення з Москвою став візит генерала в Радянський Союз (20 червня – 1 липня 1966 р.). Перший в історії франко-радянських відносин візит президента Франції в СРСР був відповіддю на відвідування главою Радянського уряду Франції навесні 1960 р.

Після візиту в СРСР Франція помітно посилила увагу до Східної Європи. Одним з пунктів далекосяжних планів французької дипломатії в цьому регіоні було стимулювання симетричної еволюції соціалістичного блоку. Франція проявляла стійкий інтерес до Румунії і Польщі. Де Голль зробив візити в ці країни (Польща – вересень 1967 р., Румунія – травень 1968 р.) Існували й інші точки дотику СРСР і Франції в оцінці міжнародних подій.

Після закінчення війни в Алжирі, яка заважала відновленню зв'язків з арабами, і проголошення в 1963 р. політики "співпраці" де Голль і його прихильники надавали безпосереднє і першорядне значення вирішенню близькосхідної кризи. Водночас, домагаючись дружніх відносин з арабами, Франція прагнула зберегти тісні зв'язки з Ізраїлем, що встановилися в роки Четвертої республіки. Франція залишалася одним з головних постачальників озброєнь ізраїльської армії.

Певним рубежем у близькосхідній політиці Франції стала арабо-ізраїльська війна 1967 р. Париж засудив агресію і виступив за справедливе вирішення конфлікту на основі здійснення резолюції Ради Безпеки ООН № 242 від 22 листопада 1967 р. Причому до врегулювання конфлікту, на думку французького президента, повинні були бути залучені представники чотирьох провідних держав. Французький уряд прийняв також рішення про припинення поставок озброєнь до Ізраїля.

Де Голль протягом декількох років змінив баланс французької політики на Близькому Сході. Почався відхід Франції від привілейованих відносин з Ізраїлем і пошук свого місця в арабському світі. Поворот у політиці Франції на Близькому Сході після "шестиденної війни" згодом був закріплений і систематизований у напрямі реальної арабської політики (не проарабської) спадкоємцями де Голля.

Певну роль у зміні орієнтирів відіграв облік реальних економічних інтересів Франції в регіоні (нафтові поставки, торгівля зброєю), а також бажання Парижа зберегти присутність Франції в арабських країнах, які традиційно входили до сфери її впливу. Крім того, французьке керівництво прагнуло виразити свої відмінні від США і СРСР позиції з врегулювання кризи на Близькому Сході.

Травень 1968 р. означав кризу голлістської політики. Відчуття величі країни вимагало певної національної згоди. Згода ж могла будуватися лише на соціальній стабільності. У реальності її не було. Символом розвитку ситуації стала криза франка в листопаді 1968 р., подолати яку Франції допомогли США.

Не тільки супротивники, але й прихильники генерала почали критикувати міжнародні маневри французького зовнішньополітичного курсу. Проте де Голль продовжував стояти на своєму в колишніх орієнтирах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики
  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ