Франція стала третьою державою після Індії і Великобританії, яка заявила 17 липня 1951 р. про припинення стану війни з
Німеччиною, і першою, яка висунула пропозиції про економічне ("план Шумана" від 9 травня 1950 р.) і військове ("план Плевена" від 24 жовтня 1950 р.) включенння ФРН у систему західноєвропейських держав.
• 14-15 вересня 1958 р. в ході офіційного візиту канцлера ФРН К. Аденауера до Франції відбулася його перша зустріч з тоді ще прем'єр-міністром Франції Ш. де Голлем, що дала важливі імпульси для розвитку франко-західнонімецьких відносин. У жовтні 1960 р. було підписано франко-західнонімецький договір про військове співробітництво.
• 22 січня 1963 р. в Єлисейському палаці між ФРН і Францією уклали Договір про співпрацю, який увійшов в історію як Єлисейський договір. У цьому, фактично рамковому, документі сторони дійшли згоди спільно планувати і фінансувати військові проекти, а також докладати зусиль для зближення позицій у царині зовнішньополітичної стратегії і тактики.
К. Аденауер розумів також, що без німецько-французького примирення не може бути й мови про єдину Європу. Дві держави постійно конфліктували між собою, тримаючи тим самим у постійній напрузі всю Європу. Урядові кола Франції схвально сприйняли прагнення Німеччини до примирення. Однак існувало питання, в якому погляди ФРН і Франції кардинально розходилися. Це стосувалося проблеми ремілітаризації ФРН.
Крім примирення з європейськими сусідами та інтеграції в • спільноту західних держав, К. Аденауер надавав великого значення і встановленню дружніх відносин з Ізраїлем. Він неодноразово підкреслював бажання ФРН спокутувати провину перед єврейським народом.
При К. Аденауері почав формуватися ще один напрям зовнішньої політики – "допомога розвитку", іншими словами, політика щодо країн, які розвиваються. Вихідна база для будівництва відносин із несоціалістичними державами Азії, Африки і Латинської Америки була для ФРН сприятливою. Німеччина ніде не фігурувала як "колоніальна держава" і не могла зіткнутися з проблемами визвольного і антиколоніального руху, які постали перед багатьма європейськими країнами після 1945 року.
У 1961 році в країні було створено спеціальне міністерство, яке займалося визначенням і координацією політики на цьому напряму, – міністерство економічного співробітництва.
Огляд міжнародних подій післявоєнного періоду дає підстави стверджувати, що головним архітектором зовнішньої політики ФРН упродовж 1950 – 1960-х років був її перший канцлер К. Аденауер. Пріоритетними напрямами його діяльності були: орієнтація на західні держави, інтеграція ФРН з європейськими економічними та військовими структурами, налагодження стосунків з СРСР. Нетривкість німецько-радянських відносин була спричинена деструктивними діями радянського керівництва. К. Аденауер був далекоглядним політиком, багато з його передбачень здійснилося, зокрема, об'єднання, Німеччини та розпад СРСР.
Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"“ на сторінці 2. Приємного читання.
