По-друге, в обох країнах відбулася зміна поколінь, які відчували близький зв'язок між собою як результат розвитку тісних союзницьких відносин після Другої світової війни. Ця зміна призвела до того, що почуття залежності від "світового гегемона" і шанобливе до нього ставлення змінилося з боку змужнілого васала на претензії розглядати себе як рівноправного партнера. Німці очікують від США, перш ніж ті будуть приймати важливі рішення, врахування німецьких, так само як і європейських інтересів, але насамперед – своєчасних консультацій, а не тільки інформування.
По-третє, стався масовий відтік із ФРН американських військовослужбовців. На сьогодні у Німеччині залишився лише обмежений експедиційний корпус з окремими військовими базами в районі Рейну і Майну, який у будь-який час може бути відкликаний на батьківщину.
По-четверте, не можна не враховувати, що має місце латентний "культурний антиамериканізм", який певною мірою провокується німецькими лівими партіями і легко може вилитися на вулиці. Причому цей антиамериканізм властивий не тільки "шістдесятникам" і їх дітям, але, перш за все, східним німцям і навіть охоплює певну частину консервативних кіл.
По-п'яте, відчуженню між ФРН та США значною мірою сприяє і глобалізація, яка сприймається багатьма як "американізація" міжнародних відносин, світової економіки і традиційного європейського способу життя.
Адміністрація США, своею чергою, дала зрозуміти, що її "німецька політика" повинна інтерпретуватися як реакція на критику Г. Шредером американської позиції щодо Іраку в ході передвиборчої кампанії. Канцлер заявив тоді, що ФРН ні за яких обставин не буде брати участь у війні проти Іраку, навіть якщо про це попросить Рада Безпеки ООН. Тим самим Німеччина в очах Вашингтона відмовилася від міжнародної відповідальності в боротьбі з тероризмом і замість цього приєдналася до антиамериканських настроїв у Франції.
На сьогодні є ціла низка тем, на прикладі яких проглядаються німецько-американські суперечності у виборі зовнішньополітичної стратегії: політика США стосовно ООН, відхилення американським Сенатом Договору про загальну заборону ядерних випробувань, дискусії в США з питань про вихід з Договору по ПРО, про національну систему протиракетної оборони, про Міжнародний кримінальний суд, Конвенцію про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення, або те, як американці ставляться до Конвенції ООН про зміну клімату і Кіотського протоколу. Незважаючи на ці розбіжності і суперечності, партнерство ФРН і США, як і раніше, залишається основоположним елементом зовнішньої політики федерального кабінету міністрів.
Сьогодні Німеччина співпрацює приблизно зі 120 державами, що розвиваються. Головний акцент при цьому робиться не тільки на боротьбу з бідністю, а й на покращення ситуації в галузі освіти, розвиток сільських районів, на охорону навколишнього середовища і ресурсів. Така співпраця покликана сприяти "самодопомозі" і розвитку власної ініціативи.
Співпраця з метою розвитку здійснюється Німеччиною на п'яти принципах, сформульованих ще в 1991 р., а саме: повага до прав людини, участь населення в політичному процесі, гарантія правової захищеності, створення економічного устрою для розвитку ринкової економіки, орієнтація діяльності держави на цілі розвитку. На основі цих критеріїв визначаються вид і обсяг співпраці з тією чи іншою країною.
Для німецької політики запобігання і врегулювання збройних конфліктів є центральною метою. У рамках загальної концепції зовнішньої політики, політики безпеки і політики щодо країн, що розвиваються, завданням "політики розвитку" є сприяння (шляхом поліпшення економічних, соціальних, екологічних і політичних умов) запобігання та ліквідації структурних причин насильницьких конфліктів у партнерських країнах, з одного боку, а також вибудовування механізмів ненасильницького врегулювання конфліктів – з іншого. Таким чином німецька "політика розвитку" разом із зовнішньою політикою і політикою безпеки належить до ядра мирної політики німецького федерального уряду.
Незважаючи на серйозні структурні зміни у світовій розстановці сил, у німецькій зовнішній політиці на рубежі СТОЛІТЬ поряд з деякими корективами спостерігається стійка тенденція, що' склалася впродовж багатьох десятиліть. Німеччина стала після об'єднання "центральною європейською державою", але продовжує дотримуватися курсу спадкоємності.
Очевидно, що в німецькій зовнішній політиці існують константи, які, як і окремі положення Конституції ФРН, не підлягають зміні, якщо не зміняться всі внутрішньополітичні основи життя сучасної Німеччини.
Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН“ на сторінці 2. Приємного читання.
