Вимоги піратів, які виросли з протестного інтернет-руху, можуть здатися еклектичними і провокаційними. Однак стрімке зростання їхньої популярності свідчить: вони ні в якому разі не сприймаються як блазнівська партія. Такий зліт показує, що, по- перше, проблеми, які порушуються піратами, справді хвилюють німецьке суспільство і, насамперед, молодь. По-друге, йдеться про політичну кризу, в умовах якого виборці, розчаровані традиційними партіями, змушені звертати увагу на нових політичних гравців.
У ФРН пильна увага приділяється проблемі націоналізму. За даними Відомства для захисту конституції, у 2009 році число ультраправих екстремістів у ФРН досягло ЗО тисяч (у 2007 р. – 20 тисяч), серед яких 4 800 – неонацисти.
Складність проблеми заборони діяльності націоналістичних партій полягає в тому, що в програмних документах вони постійно цитують Основний закон Німеччини і посилаються на прихильність до конституційних принципів. Соціальну базу націоналістичних партій становить найбільш консервативна частина електорату і молодь.
Найчисельнішою партією з давніми націоналістичними традиціями є Націонал-демократична партія Німеччини (НДПН; нім. Nationaldemokratische Partei Deutschlands, NPD). Деякі вважають її спадкоємицею НСДАП. Партія була заснована в 1964 році і через чотири роки потрапила в парламент землі Баден- Вюртемберг. Однак у бундестаг НДПН ніколи не потрапляла. За всі роки свого існування вона проходила в земельні парламенти всього вісім разів. Зараз її вотчиною, як і в інших націоналістичних партій, вважаються землі на території колишньої НДР – Саксонія, Мекленбург-Верхня Померанія, Саксонія-Анхальт.
Партія має молодіжну організацію і жіночі організації – "Молоді націонал-демократи" і "Союз національних жінок". Чинна партійна програма НДПН прийнята 7 грудня 1996 р. з'їздом у Бремерфьорді. Найкращими електоральними результатами партії стали виборчі кампанії 2004 року з виборів до ландтагу Саксонії (9,2%) і 2006 року з виборів у ландтаг Мекленбурга-Передньої Померанії (7,3%). У 2007 році керівництво НДПН поставило завдання щодо залучення в організаційні структури партії вихідців із колишнього СРСР і Росії, для чого в 2008 році був створений "Робітничий гурток російських німців".
На виборах у земельні ландтаги, що пройшли в 2011 році, найвищий результат партія отримала лише у землі Саксонія-Анхальт – 4,6% голосів і не потрапила ні в один земельний парламент.
При партії функціонує інтелектуальний центр – т.зв. "Дрезденська школа". Пропагандистська доктрина партії грунтується на чотирьох "опорах": боротьба за уми, боротьба за вулиці, боротьба за парламент і боротьба за організовану волю. Боротьба за уми припускає ідеологічну пропаганду, боротьба за вулиці – організацію демонстрацій та інших масових заходів, боротьба за парламент – регулярна участь у виборах і постійне збільшення числа депутатських мандатів, боротьба за організовану волю – тісна співпраця з іншими націоналістичними партіями і рухами. Лідером НДПН є Удо Пасторе.
Німецький народний союз (ННС; нім. Deutsche Volksunion, DVU) з'явився в Баварії в 1971 році, а через 16 років став партією. Пік її успіхів припав на кінець 1990-х років, коли представники партії пройшли в парламенти двох земель на території колишньої НДР – Бранденбурга і Саксонії-Анхальт, причому в останній вона отримала майже 13% голосів. Популярність Німецького народного союзу в більш заможних західних землях значно нижча. Серед виборців віком до 30 років число прихильників партії досягає 30%, серед голосуючих вперше – 29%. У 2004 році на виборах у землі Бранденбург Народний союз отримав 6,1% голосів виборців, у 2006 році – 3% голосів на земельних виборах у Саксонії-Ангальт, у 2007 році – 2,7% голосів у Бремені.
Партія не має розвиненої організаційної структури. З міркувань безпеки партійні з'їзди проводяться в обстановці засекреченості, а кандидати на виборні посади не беруть особистої участі в агітаційних заходах на виборах. Ці особливості дозволили представникам німецьких ЗМІ охарактеризувати партію як "віртуальну" або "партію-примару".
В умовах виборчих кампаній Німецький народний союз тісно співпрацював із НДПН. З 2004 по 2009 рік між Націонал-демократичною партією і Німецькою народною спілкою діяв т.зв. "Німецький пакт", відповідно до якого партії розподілили сфери впливу у федеральних землях, щоб не створювати одна одній конкуренцію на виборах. Так, Німецький народний союз монопольно висував своїх представників на виборах у Бранденбурзі, Бремені, Гамбурзі, а НДПН – у Саксонії.
Першого січня 2011 р. Націонал-демократична партія та Німецький народний союз об'єдналися в єдину партію. Об'єднана партія стала називатися Націонал-демократичною партією Німеччини.
У 2001-2003 роках Федеральний Конституційний суд Німеччини розглядав справу про визнання НДПН антиконституційною партією і про її заборону, але процес був припинений через викриті факти оперативного впровадження співробітників німецької контррозвідки (Відомства для захисту конституції) в керівні органи партії. У 2009 році конференція міністрів внутрішніх справ федеральних земель Німеччини рекомендувала позбавити екстремістські організації податкових пільг і державного фінансування, після чого відбулась чергова спроба заборони НДПН, яка так і не увінчалася успіхом. Конституційний суд ухвалив рішення про те, що партія діє в рамках закону.
У листопаді 2011 року уряд Німеччини прийняв рішення про створення спеціальної групи, яка розгляне можливість заборони Націонал-демократичної партії. Одним із приводів до цього стали підсумки журналістського розслідування, що встановили існування зв'язку між партією і нацистським терористичним підпіллям.
Партія Республіканці (Die Republikaner, REP), як і Німецький народний союз, виникла в Баварії. Програма партії прийнята 12 травня 2002 р. на з'їзді в місті Кюнцелль. Кращими її досягненнями стали вибори до Європарламенту 1989 року, в результаті яких партія набрала 7,1% голосів, У цьому ж році представники партії потрапили в сенат Західного Берліна.
На виборах у ландтаг землі Баден-Вюртемберга 1992 р. партія отримала 10,9% голосів виборців, а в 1996 році – 9,1% голосів. У 2004 році на земельних виборах в Тюрінгії партія отримала 2% голосів. На сьогодні через фінансові проблем політичний вплив республіканців знизився: партія представлена лише на комунальному рівні в органах місцевої влади Баварії, Гессена, Рейнланд-
Пфальца, Баден-Вюртемберга і Північного Рейну – Вестфалїї. Серед націоналістичних партій Республіканці дотримуються найбільш поміркованих позицій, що дозволило Відомству для захисту конституції виключити в 2007 році партію з числа екстремістських організацій. Лідером партії є Рольф Шлірєр.
Конституційно-правовий розвиток націоналістичних партій має тупиковий характер: з ними уникають створювати коаліції інші партії, членство й активна діяльність у націоналістичних структурах безперспективна, оскільки в кращому випадку є перешкодою для успішної довгострокової політичної кар'єри, а в гіршому – підставою для притягнення до юридичної відповідальності за екстремізм.
Німецькі націоналістичні партії об'єднує:
• концепція сильної національної держави, що протиставляється європейській інтеграції, та обмеження державного суверенітету, вимога відмови від євро і повернення до марки, заяви проти розширення Євросоюзу за рахунок Туреччини та східноєвропейських держав;
• захист національної самобутності німецького народу за допомогою підтримки сім'ї та розвитку мови. Націоналісти вимагають виділення дитячої допомоги тільки німецьким сім'ям, обмеження впливу іноземних культур, введення старого правопису;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Німецькі партії "третього ешелону"“ на сторінці 2. Приємного читання.
