Розділ 30. Запеклий ворог людини 

“І покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Буття 3:15). Божественний вирок, винесений сатані після падіння людини, був також і пророцтвом, яке охоплює всі віки до кінця часу і передвіщає велику боротьбу всіх поколінь людей, які житимуть на землі.

Бог говорить: “І покладу ворожнечу”. Ця ворожнеча невластива природі людини. Коли людина порушила божественний Закон, її природа зробилася гріховною, і таким чином між нею і сатаною виникла гармонія, а не конфлікт. Ніякої природної ворожнечі між грішною людиною й автором гріха не існує. Обоє стали грішниками через відступництво. Відступник не заспокоїться, поки не знайде співчуття і підтримки, спонукаючи й інших наслідувати його приклад. З цієї ж причини ангели, котрі впали, і нечестиві люди об'єдналися у беззаконному зв'язку. Якби Бог не втрутився особливим чином, сатана і людство виступили б разом у боротьбі проти небес, і замість того, щоб ворогувати з сатаною, уся людська сім'я об'єдналася б у протидії Богові.

Сатана спокусив людей до гріха, як свого часу підбурив до повстання ангелів, щоб знайти для себе спільників у війні проти небес. Щодо ненависті до Христа, то в цьому питанні сатана і його ангели були одностайні; незважаючи на те, що в інших питаннях у них були розходження, все ж вони тісно згуртувались у боротьбі з Правителем Всесвіту. Але коли сатана почув про ворожнечу, яка буде покладена між ним і жінкою, між його насінням і насінням жінки, він зрозумів, що його спроби зруйнувати людську природу зустрінуться із серйозними перешкодами, що людина якимось чином матиме змогу опиратися його силі.

Сатана ворогує з людьми тому, що через Христа людство стало об'єктом Божої любові й милості. Він намагається перешкодити божественному Плану спасіння людства, зганьбити Бога, спотворюючи і опоганюючи діло Його рук; він хоче завдати смутку небесам і сповнити землю горем і спустошенням. І потім, вказуючи на все це зло, він заявляє, що в усьому винен Бог, Який створив людину.

Благодать, котру Христос вкладає в душу людини, робить її ворогом сатани. Без цієї перетворюючої благодаті й оновлюючої сили людина б залишалась у полоні сатани, рабом, готовим завжди виконувати всі його примхи. Але цей новий принцип у душі людини викликає боротьбу там, де раніше панував спокій. Сила, якою Христос наділяє людину, робить її здатною опиратися тиранові й узурпаторові. Усюди, де відчувається відраза до гріха замість любові до нього, де отримується перемога над пристрастями, які заволоділи душею, там виявляється дія сили, що походить згори.

Протиріччя, що існують між духом Христа і духом сатани, найяскравіше виявились у тому, як світ прийняв Ісуса. Юдеї відкинули Його не тільки тому, що Він не мав земної величі, багатства та слави. Вони бачили, що Він наділений силою, котра з надлишком компенсує відсутність цих зовнішніх переваг. Саме чистота і святість Христа викликали проти Нього ненависть беззаконників. Його безгрішне життя, сповнене самозречення і посвячення, стало постійним докором пихатій тілесній природі. Це викликало ненависть до Сина Божого. Сатана і злі ангели об'єдналися з нечестивими людьми. Усі відступницькі сили змовилися проти Захисника Правди.

До послідовників Христа виявляється така ж ворожнеча, що й до їхнього Вчителя. Кожний, хто усвідомлює огидність гріха і за допомогою небесної сили противиться спокусі, обов'язково викличе гнів сатани і його підлеглих. Ненависть до чистих принципів істини, докори й переслідування, яких зазнають її захисники, існуватимуть доти, поки існуватимуть гріх і грішники. Не може бути нічого спільного між послідовниками Христа і слугами сатани. Спокуса хреста ще існує. “Всі, бажаючи жити благочестиво в Ісусі Христі, будуть переслідувані” (2 Тимофію 3:12).

Агенти сатани постійно працюють під його проводом, утверджуючи його авторитет і зміцнюючи його царство, несумісне з Божим правлінням. З цією метою вони намагаються звести послідовників Христа і схилити їх до зради Бога. Щоб досягти цього, вони, як і їхній ватажок, неправильно тлумачать і спотворюють Писання. Як сатана робив спроби лихословити Бога, так і його слуги працюють над тим, аби звести наклепи на народ Божий. Дух, котрим керувалися вбивці Христа, спонукує беззаконників знищувати Божих-послідовників. Це все було передвіщено у найпершому пророцтві: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її” (Буття 3:15). Ця боротьба триватиме до кінця часу.

Сатана збирає та кидає в бій всі свої сили. Чому ж він не зустрічає рішучого опору? Чому воїни Христові такі сонні й байдужі? Тому що не мають справжнього зв'язку з Христом і позбавлені Його Духа. Гріх для них не такий огидний і відштовхуючий, яким був для їхнього Вчителя. Вони не чинять такого рішучого опору гріху, як це робив Христос; вони не усвідомлюють розмаху і згубності гріха; вони, засліплені, не бачать характеру і сили князя темряви. Сатана зустрічається з таким незначним опором тому, що людям мало відомо про його силу, злобу та широке поле війни проти Христа і Божої Церкви. Багато, дуже багато людей помиляються в цьому питанні: вони не знають про те, що їхній ворог — це могутній полководець, котрий, пануючи над злими ангелами, за допомогою ретельно обміркованих планів і майстерної стратегії провадить війну з Христом, щоб перешкодити справі спасіння душ. Люди, котрі називають себе християнами, і навіть служителі Євангелія — мало говорять про сатану, хіба що випадково згадують про нього у своїх проповідях з-за кафедри. Вони залишають без уваги докази його постійної діяльності й успіху, нехтують багатьма застереженнями, щодо його підступності; і складається враження, нібито вони ігнорують саме його існування.

В той час, як людям мало що відомо про його хитрощі, цей невсипущий ворог переслідує їх на кожному кроці. Він втручається в усі сфери сімейного життя; його можна зустріти на кожній вулиці наших міст; без нього не проходять молитовні зібрання у церквах; він присутній на національних зборах, в залах правосуддя, вносячи замішання, обманюючи, спокушуючи, руйнуючи душі й тіла чоловіків, жінок і дітей, розбиваючи сім'ї, сіючи ненависть, суперництво, сварки, бунтарські настрої та вбивства. А християнський світ сприймає це як належне і призначене Богом.

Сатана постійно намагається отримати перемогу над народом Божим, усуваючи перешкоди, котрі відділяють його від світу. Стародавній Ізраїль був спокушений до гріха, коли наважився вступити в заборонені зв'язки з язичниками. Подібним чином зведений і сучасний Ізраїль. “...Бог світу цього осліпив розум, щоб не засяяло їм світло благовістя про славу Христа, Котрий є образ Бога невидимого” (2 Коринтянам 4:4). Всі ті, які не йдуть рішуче слідом за Христом, служать сатані. У невідродженому серці живе любов до гріха, схильність плекати і виправдовувати його, в той час як відроджене серце відчуває ненависть до гріха та бажання чинити йому рішучий опір. Коли християни надають перевагу товариству нечестивих і невіруючих людей, вони наражають себе на спокусу. Сатана старанно маскується і непомітно закриває їхні очі покривалом своєї омани. Вони не бачать, що таке товариство розраховане на те, аби погубити їх; уподібнюючись до світу в його характері, словах і вчинках, вони все більше і більше духовно сліпнуть.

Пристосування Церкви до світських звичаїв наближає її до світу, але ніколи не зможе наблизити світ до Христа. Загравання з гріхом неминуче робить його менш огидним. Той, хто обирає товариство слуг сатани, незабаром перестане боятися і їхнього пана. Якщо, виконуючи свій обов'язок, ми зустрінемося з випробовуванням, як це трапилося з Даниїлом при царському дворі, то можемо бути впевнені, що Бог захистить нас; але якщо ми самі наражаємося на спокусу, то рано чи пізно впадемо.

Часто спокусник найуспішніше діє через тих, кого менш за все можна запідозрити в тому, що вони перебувають в його рабстві. Талановиті й високоосвічені люди викликають захоплення й повагу, нібито ці риси можуть компенсувати відсутність страху Божого або допомогти їм знайти милість Бога. Талант і культура загалом є дарами Божими, але якщо вони посідають місце благочестя, якщо замість того, щоб наблизити душу до Бога, вони віддаляють її від Нього, тоді стають прокляттям і пасткою. Багато хто думає, що всякий вияв люб'язності й вишуканості свідчить про те, що ця людина належить Христові. Це найбільша помилка. Звичайно, такі риси повинні прикрашати характер кожного християнина, бо вони здатні справляти сильний вплив на користь правдивої релігії, але їх слід присвятити Богові; в протилежному випадку вони стануть силою до зла. Багато людей з високорозвинутим інтелектом і приємними манерами не дозволять собі зробити те, що загалом вважається аморальним вчинком, але водночас вони залишаються відточеним знаряддям в руках сатани. Непомітний, але згубний вплив і приклад цих людей робить їх ще більш небезпечними ворогами справи Христа. Вони становлять більшу небезпеку, ніж неосвічені, малокультурні люди.

У щирій молитві, усвідомлюючи свою залежність від Бога, Соломон здобув мудрість, котра викликала подив і захоплення усього. Та коли він відвернувся від Джерела своєї сили і почав покладатися тільки на себе, то став жертвою спокуси. Надзвичайні здібності, даровані цьому наймудрішому з царів, зробили його лише більш дійовим знаряддям ворога людських душ.

Хоч сатана постійно намагається засліпити розум людей, християни ніколи не повинні забувати, що їхня боротьба “не проти плоті й крові, а проти начальств та проти влади, проти правителів темряви світу цього, — проти піднебесних духів злоби” (Ефесянам 6:12). Крізь століття до нас доходять натхненні слова застереження: “Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш, диявол, ходить, як лев, що ричить, і шукає, кого б пожерти” (1 Петра 5:8). “Зодягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли встояти проти хитрощів диявола” (Ефесянам 6:11).

Від днів Адама і до нашого часу великий ворог застосовує свою силу, щоб гнобити і знищувати. Тепер він готується до останнього походу проти Церкви. Всі, хто прагнуть іти за Ісусом, будуть втягнуті в боротьбу проти цього невтомного ворога. Чим більше християнин уподібнюватиметься до божественного Зразка, тим більшою е вірогідність стати мішенню для нападок сатани. Всі, хто активно бере участь у справі Божій, хто прагне викрити обман лукавого та проповідувати людям Христа, зможуть приєднатися до свідоцтва апостола Павла, який говорить про служіння Господові з усякою покорою, з багатьма слізьми і серед спокус (Дії 20:19).

Сатана напосідав на Христа, використовуючи найсильніші й найвитонченіші спокуси, але щоразу зазнавав поразки. Ісус змагався з ворогом задля нас. Отримані Ним перемоги зробили нас здатними перемагати. Христос дасть силу всім, хто просить її. Сатана не може перемогти жодної людини без її власної згоди. Спокусник не має влади над волею людини; він не може примусити душу згрішити. Він може завдати людині страждань і мук, але не в силі опоганити її. Той факт, що Христос здобув перемогу, повинен надихати Його послідовників до мужньої боротьби з гріхом і сатаною.