Розділ «7.6. Оптимізація обсягу діяльності підприємства, який забезпечує результативну санацію»

Основним критерієм успішної санації є досягнення необхідного рівня реалізації продукції. Мобілізація функціональних резервів санацій подолання кризи результату містить збільшення виручки від реалізації послуги, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства, оскільки, вірогідність отримання позитивного результату без урахування асортиментної структури і напрямів розширення ринків збуту низька.

Планування обсягу продажів здійснюється витратним методом. Проте в умовах кризи його традиційні інструменти зазнають зміну. Ціна, орієнтована на витрати виробництва, може коливатися на розмір трансакційних витрат підприємства. Трансакційні витрати в умовах кризи містять витрати на операції по реструктуризаціях і реорганізаціях підприємства, що проводяться в рамках стабілізаційної програми.

Збільшення обсягів реалізації може бути досягнуто також шляхом активізації збутової політики. Стимулювання збуту здійснюється як шляхом надання знижок покупцям, так і шляхом використовування масової рекламної компанії. Всі методи збільшення виручки ґрунтуються на системі короткострокових прогнозів об'ємів збуту з урахуванням стану коефіцієнта еластичності попиту за ціною. Тому основним інструментом збільшення виручки від реалізації виступає збутова політика. До її елементів належить стан ринків збуту підприємства, організацію цінової політики підприємства, графік акцій по спеціальному розпродажу, якість обслуговування, відрядно-преміальну форму оплати праці оперативного персоналу, систему цінових знижок, бюджет рекламних компаній, методи стимулювання збуту.

Можливості підприємства щодо успішного продажу своєї продукції (товарів, послуг) і отриманні доходів залежать від ефективності організації торгово-технологічних процесів, ступені використовування наявного ресурсного потенціалу, раціональності.

Розрізняють поточні витрати виробничого і фінансового характеру. У зв'язку з тим, що вони не взаємозамінні, управління розміром і часткою кожного з цих видів витрат як певним чинником прибутку припускає використовування диференційованих методів. Отримання прибутку є обов'язковою умовою оптимізації поведінки підприємства в умовах кризи, забезпечення його самофінансування і зміцнення конкурентоспроможності на ринку.

Частина поточних витрат виробничого характеру формує собівартість продукції, яка є сукупністю змінних і постійних витрат. Співвідношення між ними може бути різним і визначається технічною і технологічною політикою, обраною підприємством. Зміни структури собівартості можуть істотно вплинути на розмір прибутку. Так, інвестування до основних фондів супроводиться збільшенням постійних витрат і, принаймні теоретично, зменшенням питомих змінних витрат. Проте ця залежність носить нелінійний характер, тому знайти оптимальне співвідношення змінних і постійних витрат нелегко.

Розрахунково-аналітичний взаємозв'язок постійних і змінних витрат характеризується категорією виробничого операційного левериджу, рівень якого визначає величину, що асоціюється з компанією виробничого ризику. Дія механізму операційного левериджу заснована на тому, що наявність постійних витрат у складі загальних витрат підприємства призводить до того, що при зміні об'єму виробництва і реалізації продукції, сума прибутку змінюється ще більш високими темпами. Якщо частка постійних витрат перевищує 50 %, те підприємство має високий рівень операційного левериджу. Для такого підприємства іноді навіть неістотна зміна обсягів виробництва може привести до значної зміни прибутки, оскільки постійні витрати підприємство несе в будь-яких випадках, незалежно від того продається продукція чи ні.

Отже, визначення сили операційного левериджу, що склався на підприємстві, і оцінка потенційної можливості його впливу на прибуток дозволить встановити пріоритети управління підприємством в умовах кризи шляхом зміни структури собівартості продукції й обсягу її випуску. Очевидно, що з позиції стратегічного планування саме умовно-постійні витрати виробничого і фінансового характеру значною мірою визначають кінцеві результати діяльності підприємства. Вибір більш менш капіталомістких напрямів діяльності визначає рівень операційного левериджу; вибір оптимального складу джерел засобів пов'язаний з фінансовим левериджем. Зазначені види левериджу зв'язані зворотною залежністю - високий рівень операційного левериджу на підприємстві передбачає наявність щодо низького рівня фінансового левериджу і навпаки.

Виробнича діяльність підприємства супроводиться витратами різних видів і відносною їх значущістю. За характером взаємозв'язку з об'ємом виробництва всі витрати підприємства підрозділяються на постійні і змінні. Другі змінюються пропорційно обсягам виробництва, перші залишаються стабільними при зміні обсягу виробництва. Розподіл витрат на постійні і змінні достатньо умовне. Більш обґрунтованим слід рахувати виокремлення із загальної суми постійних, напівзмінних і змінних витрат.

До постійних витрат відносять витрати, які не залежать від об'ємів виробничої діяльності і є нормованими або договірними (наприклад, орендувати платно). Навпіл-змінні витрати є витратами, які змінюються стрибкоподібно. Вони є відносно стабільними при варіюванні об'єму випуску в граничному інтервалі (наприклад, транспортні витрати, витрати на рекламу). До змінних витрат відносять витрати, які змінюються практично прямо пропорційно зміні обсягу випуску (наприклад, витрати сировини і матеріалів). В короткостроковому періоді резерви санацій пов'язані із зниженням собівартості. Зниження вихідних потоків робить безпосередній вплив на рівень ліквідності і платоспроможності підприємства і радикально змінює поведінку підприємства, яке прямує на економне використання всіх наявних ресурсів.

Витрати на сировину, матеріали, куплені комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо і енергію оптимізуються на основі обсягів виробництва окремих видів продукції й технологічно обгрунтованих норм втрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Резерви економії вихідних потоків можуть бути досягнуті за рахунок перегляду норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Крім того, рекомендується розглянути можливість придбання економічних видів матеріальних ресурсів, оцінити можливість зменшення втрат сировини на виробничому виході, переглянути основних постачальників сировини або їх диверсифікувати, зменшивши кількість посередників.

Коефіцієнт операційного левериджу й ефект операційного левериджу дозволяють встановити силу впливу операційного левериджу. Коефіцієнт операційного левериджу (КОПЛ) характеризує співвідношення постійних і змінних витрат підприємства і інтенсивність їх впливу на результат діяльності підприємства:

де ТС - загальна сума операційних витрат; FC- сума постійних операційних витрат.

Метод моделювання критичного об'єму продажів і встановлення оптимального рівня операційного левериджа полягає у визначенні об'єму діяльності, який забезпечує необхідний валовий дохід. Відзначимо, що тут зовсім не гарантується прибуток, оскільки теоретично, наприклад, за несприятливих умов весь валовий дохід може бути використаний на оплату відсотків за кредитами.

Критичний обсяг продажів може бути визначений також шляхом застосування програмно-цільового підходу, теоретичною базою якого є система "директ-костинг". Вона припускає обґрунтовування показників діяльності підприємства на основі необхідності покриття своїх зобов'язань за рахунок своїх доходів, розподіли витрат виробництва на постійні і змінні. Для виробничих підприємств методика розрахунку заснована на використовуванні наступних формул.

Розрахунок об'єму продажів точки беззбитковості, об'єму або "порогу рентабельності" в натуральному виразі:

де 1ЧБЗ - кількість одиниць реалізованої продукції, яка забезпечує беззбитковість підприємства; Зпост - сума постійних витрат підприємства; Цвр - ціна виробника (оптова ціна без ПДВ і акцизів); Ззм - сума змінних витрат в ціні одиниці продукції.

Розрахунок критичного об'єму реалізації у вартісному виразі (УБЗ):