Розділ «28»

Постоявши кілька секунд у затінку, Марк попрямував не до будинку. Із затиснутою під пахвою курткою, він повернувся на пляж. Далеко забиратися не став, просто навпроти дуба взявся обстежувати пісок. Наблизився до води, присів і взяв у руки камінець завбільшки з металеву гривню. Уважно оглянув його. Викинувши камінець, умочив пальці у воду й лизнув їх. Солона. Потому обтер долоню об джинси, підвівся та впродовж хвилини зосереджено роздивлявся пляж. З камінцями проблем не було: звичайні, обточені водою кругляки, схожі на сірувато-чорні ґудзики. Проблема крилася в іншому: вода була солоною, тож Марк не сумнівався, що перед ним море, а може, навіть океан, одначе попри це на пляжі він не бачив мушель. У піску не було жодного, навіть найменшого уламка черепашки.

Закинувши куртку на плече, хлопець подався до будинку. Все ще замислено суплячись, піднявся на другий поверх і подався у кінець коридору. Перед ним було двоє дверей. Із замка тих, що праворуч, стирчав ключ. Замок заіржавів, і Марк трохи помучився, допоки прокрутив ключа й відчинив двері. Зсередини війнуло теплим застояним запахом. Хлопець обережно вистромив голову між дверима й одвірком і тільки потому переступив поріг. Кімната була просторою й порожньою, мала два вікна: широке на південній стіні відкривало огляд вкритого лісом схилу пагорба, крізь вузьке на східній проглядалися гори. Штукатурка на стінах пожовкла від часу, проте ще трималася. По центру зі стелі звисав порожній електричний патрон. На підлозі, вкрите товстим шаром пилу, валялося якесь ганчір’я. Марк пройшовся кімнатою, розкидаючи ногами лахміття, проте не знайшов того, що шукав.

Довелося повертатися на перший поверх. Спершу хлопець перевірив двері, що темніли за нішею у формі ліфта. Вони виявилися зачиненими, ключа не було. Марк наліг на них, але несильно, розуміючи, що висадити їх не зможе. Потому вийшов із будинку до східного еркера. Зазирнув досередини через шибку. Те, що шукав, було на місці: на підлозі неподалік старезного пружинного матраца лежала запилюжена газета.

Марк кинув куртку на траву й постукав кісточками по віконному склу, намагаючись за звуком визначити його міцність. Потім покрутив головою та трохи спустився схилом. Нічого підхожого не знайшов, розвернувся та подерся нагору. За кілька кроків від південної стіни натрапив на щербатий камінь завбільшки з грейпфрут. Видер його із землі й поніс до фасаду. Зупинившись навпроти еркера, Марк обома руками підняв камінь над головою, замахнувся та щосили пожбурив його у вікно.

Шибка була подвійною. Перше скло з тріском обвалилося, всіявши скалками цоколь. У другому камінь проробив діру в діаметрі півметра, проте частина скла стриміла на місці. Маркові довелося руками розхитувати окремі шматки, аж поки рештки шибки не вивалилися з рами. Переконавшись, що в рамі не залишилося скла, хлопець заліз досередини.

У кімнаті в ніздрі вдарив важкий багнистий дух і кислувато-прілий запах цвілі. Запах виявився таким міцним, що Марк мусив затулити носа долонею. Здіймаючи в повітря хмарки пилу з підлоги, хлопчак пройшов до матраца, швидко підняв газету, а тоді, не озираючись, заквапився назад до вікна.

Через хвилину він уже стояв перед ліфтом. Чекав, поки двері відчиняться, обтрушуючи пожовклий газетний аркуш від смердючої порохняви.