Розділ «7.4. Санація та банкрутство як методи антикризового управління підприємством»

2) господарюючим суб'єктам ураховувати вплив зовнішніх факторів при здійсненні підприємницької діяльності, а на внутрішні фактори впливати з метою запобігання можливого банкрутства.

Поняття "неплатоспроможність", "неспроможність" і "банкрутство" не тотожні. Відмінності полягають у наступному. Неплатоспроможність - це нездатність боржника виконати зобов'язання в певний час, сигнал про недостатню ефективність ведення бізнесу. Якщо неплатоспроможність має сталий характер, тобто триває протягом деякого тривалого періоду часу, можна констатувати неможливість самостійного врегулювання боргів боржником, що свідчить про неспроможність боржника і є підставою для застосування судових процедур відповідно до законодавства про неспроможність (банкрутство). Неспроможна організація або відновлює свою платоспроможність у ході реабілітаційних і відбудовних процедур, або, навпаки, неспроможність для неї завершується банкрутством на підставі рішення суду. Таким чином, банкрутство - кінцевий результат, юридично визнана неможливість боржника продовжувати свою діяльність, а неспроможність лише одна зі сходинок на шляху до нього.

У цьому зв'язку пропонується використовувати термін "неспроможність" для визначення процесу, в який включається потенційний банкрут у момент прийняття арбітражним судом заяви про визнання боржника банкрутом до введення конкурсного проведення, що дозволяє визначити наукові формулювання понять "неплатоспроможність", "неспроможність", "банкрутство".

Неплатоспроможність - це неможливість або небажання виконання договірних зобов'язань перед кредиторами, працівниками, обов'язки по сплаті податків, зборів у встановлені для цього законодавством або договорами строки (незалежно від розміру заборгованості й строку невиконання зобов'язань).

Неспроможність - установлена судом на момент прийняття заяви боржника про визнання боржника банкрутом нездатність або небажання боржника в повному обсязі самостійно задовольнити вимоги кредиторів по грошових зобов'язаннях і (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів.

Банкрутство - визнана арбітражним судом неможливість продовження господарської діяльності неспроможним господарюючим суб'єктом у зв'язку з відсутністю можливості відновити платоспроможність і нездатністю задовольнити вимоги кредиторів і (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів.

Уведення процедур банкрутства є надзвичайною для організації ситуацією. Детальне вивчення й аналіз особливостей діяльності господарюючих суб'єктів, у відношенні яких проводяться процедури банкрутства, дозволить виявити ряд організаційних особливостей і визначити їхній вплив на обліково-методичні аспекти бухгалтерського обліку неспроможного господарюючого суб'єкта.

Існуючий бухгалтерський облік у неспроможних організаціях не повною мірою відповідає сучасним вимогам управління і внутрішнього контролю й не дозволяє формувати повну й достовірну інформацію про їхню діяльність. Застосовувана неспроможними організаціями методика обліку не дозволяє визначити, до якої процедури банкрутства відносити ті або інші доходи й видатки для того, щоб вірогідно оцінити ефект від її впровадження. Разом з тим вірогідність обчислення результату від процедури банкрутства може бути досягнута тільки при веденні роздільного обліку по процедурах банкрутства.

Особливої важливості в умовах неспроможності набуває облік кредиторської заборгованості. Вимоги кредиторів по поточних платежах, а також заявлені після закриття реєстру вимог кредиторів повинні враховуватися відокремлено.

Дана система організації обліку розрахунків із кредиторами дає можливість сформувати в системі бухгалтерського обліку інформацію про розмір заборгованості перед кожним кредитором, черговості її погашення, що дозволить зробити роботу арбітражних керуючих і бухгалтерів при розрахунках із кредиторами більш оперативною, а дані обліку більш прозорими й зрозумілими всім зацікавленим користувачам.

Однією з форм відновлення платоспроможності боржника в ході процедур банкрутства є реорганізація. Вивчення практики обліку в реорганізованих підприємствах дозволило виявити окремі недоліки в цій області обліку. Зокрема, наразі у нормативних документах відсутня форма передатного акта для підприємств, які реорганізуються. Доцільно застосовувати регістр "Передатний акт", який може бути використаний при реорганізації господарюючого суб'єкта, як у процедурах банкрутства, так і в умовах нормального функціонування при злитті, приєднанні. Застосування рекомендованого передатного акта дає можливість стороні, що приймає, одержати вичерпну інформацію про склад, місце розташування й вартість одержуваного майна, про розмір й структуру зобов'язань, дати виникнення заборгованості й використовувати її при формуванні бухгалтерських записів і оформленні первинних облікових документів, а також для цілей управлінського й податкового обліку.

Аналіз господарюючих суб'єктів, що перебувають у процедурах банкрутства, показав, що наслідки несприятливих тенденцій у їхньому функціонуванні були б набагато менш руйнівними, якби були виявлені на початкових стадіях їх зародження. У цьому зв'язку, однією з головних умов успішного функціонування організації є чіткий контроль над зобов'язаннями й своєчасне попередження ознак неспроможності.

На основі аналізу результатів застосування найбільш відомих закордонних і вітчизняних методик діагностики банкрутства можна зробити висновок про неможливість використання окремих з них для своєчасного виявлення ознак банкрутства в українських умовах. Оцінку економічного стану не можна проводити у відриві від стану виробництва й реалізації продукції, а також використання виробничих і трудових ресурсів організації.

Економічна сутність санації підприємства

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте, таке трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

В економічній літературі трапляється й ширше трактування поняття санації як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного характеру, які використовуються, з одного боку, для подолання неліквідності та усунення капітальних збитків, а з іншого - для відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які забезпечили б прибутковість і життєздатність підприємства в довгостроковому періоді.