20 кафедр ортопедії в медичних інститутах і 7 кафедр травматології і ортопедії в інститутах удосконалення лікарів.
Величезне значення нашої спеціальності належним чином було оцінене в роки Великої Вітчизняної війни. Прийнято рішення керівництва СРСР у 1944 р. про створення 10 нових НДІ ортопедії і відновної хірургії на базі великих спеціалізованих евакошпиталів, а також про організацію в кожній області, краї, республіці шпиталів для лікування інвалідів Великої Вітчизняної війни. Незважаючи на те, що хірургія і травматологія володіли в ті роки лише двома консервативними методами лікування хворих з переломами кісток кінцівок (гіпсова пов'язка і скелетне витягнення), анатомічні і функціональні результати лікування поранених у спеціалізованих госпіталях виявилися у багато разів кращими, ніж у загальнохірургічних.
Перше післявоєнне десятиліття завершило другий етап розвитку травматології, ортопедії та протезування не лише в СРСР, але і в усіх країнах світу. Актуальність проблеми травматичних уражень людини була продиктована не лише запитами суспільства, але й появою абсолютно нових уражуючих чинників, що виникають, наприклад, при дорожньо-транспортних подіях і всіляких техногенних катастрофах.
Серед досягнень цього періоду можна відзначити такі:
• до клінічної практики міцно увійшов оперативний метод лікування травматологічних хворих – способи інтрамедулярного (Smith–Petersen, G. A. Kuntscher, Я. Г. Дубров та ін.) і накісткового (М. Venable, S. Shermann, А. В. Каплан та ін.) остеосинтезу відламків;
• усвідомлення досвіду радянської медицини в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. об'єднало організаторів, морфологів, фізіологів, хірургів, терапевтів і фахівців вузьких медичних дисциплін у колектив однодумців, якому вдалося показати не лише досягнення і успіхи, але й чітко позначити недоліки, упущення і слабо розроблені проблеми.
До середини 50-х років у СРСР функціонували 19 науково-дослідних інститутів травматології і ортопедії і 6 інститутів протезування; усі інститути удосконалення лікарів мали кафедри травматології і ортопедії; аналогічні кафедри були і в 39 медичних інститутах країни.
До кінця 50-х років в Україні відновлено кафедри травматології і ортопедії у вищих медичних навчальних закладах Харкова, Одеси, Дніпропетровська та створено нові кафедри в Донецьку, Сімферополі, Запоріжжі, Луганську, Полтаві та інших містах. У 1957 році створено Донецький науково-дослідний інститут травматології і ортопедії, на чолі якого став професор Т. А. Ревенко. Завдяки цьому виникли умови для використання нових форм у наданні інститутами ортопедії і травматології науково-практичної допомоги органам і закладам охорони здоров'я.
Період розквіту травматології, ортопедії і протезування припадає на 60-ті рр. XX ст. Видатну роль в остаточному усвідомленні того, що травматологія і ортопедія як єдина клінічна дисципліна може прогресивно розвиватися лише на шляхах самостійного розвитку, відіграв Центральний інститут травматології і ортопедії (Москва) і його директор проф. М. В. Волков, за ініціативою якого в 1963 р. відбувся І Всесоюзний з'їзд травматологів і ортопедів.
На підставі рішень з'їзду була сформована організаційно-штатна структура травматологічної служби на чолі з головним травматологом-ортопедом країни. При усіх медичних інститутах Радянського Союзу були відкриті кафедри травматології, ортопедії і військово-польової хірургії. У містах і великих селищах створені травматологічні відділення (міські, районні), а в дрібніших – міжрайонні, при поліклініках – розгорнуті травматологічні пункти на чисельність населення не менше 100000 чоловік. Усім лікувальним установам визначений юридичний статус, адміністративна і методична підлеглість. До 1977 р. у Радянському Союзі функціонували 21 науково-дослідний інститут травматології і ортопедії, 91 кафедра травматології і ортопедії в медичних вищих навчальних закладах і інститутах для удосконалення лікарів, тільки членів спілок травматологів-ортопедів нараховувалося вже понад 9000 чоловік, значно зросла кількість травматологічних ліжок.
У науковому і клінічному відношеннях період розквіту травматології і ортопедії збагатився впровадженням у практику низки новітніх технологій, що різко прискорили прогрес спеціальності:
• до клінічної практики міцно увійшов метод внутрішнього стабільно-функціонального остеосинтезу, що дозволив відмовитися від зовнішньої іммобілізації кінцівки (М. Mulier, M.Allgower, H.Willenegger, С. С. Ткаченко, В. П. Охотський, I. М. Рубленик та ін.);
• сучасна травматологія і ортопедія збагатилася новим методом зовнішнього остеосинтезу за допомогою компресійно-дистракційних апаратів, які швидко завоювали світове визнання. Засновникові методу професорові Г. А. Ілізарову належить відкриття біологічного закону зростання тканин (не лише кісткової) під впливом напруги розтягуванням, знерухомлення відламків на базі дозованої дистракції, а не їх компресії, що дозволило досягти подовження кінцівки, ліквідації хибного суглоба з одночасним відновленням довжини сегмента, усунення виражених деформацій кісток та ін.;
• досягнуті успіхи в хірургії хребта (транспедикулярна і передньобічна стабілізація), великих суглобів (стабільно-функціональний остеосинтез, ендопротезування великих суглобів, малоінвазивні внутрішньосугло- бові операції під контролем артроскопа), мікрохірургії і пластичній хірургії, кістково-гнійній хірургії, онкоортопедії, відновному лікуванні і протезування.
Серед наших сучасників, які зробили величезний внесок у розвиток спеціалізованих напрямів у травматології і ортопедії, можна виділити таких учених: М. В. Волков, В. Д. Чаклін, В. В. Горіневська, Η. П. Дубров, В.Т. Зацепін, Г. А. Ілізаров, А. В. Каплан, А. Ф. Краснов, і. Я. Крупко, Н. В. Корнілов, Г. П. Котельніков, В. В. Ключевський, В. Ф. Мірошніченко, К. М.Сіваш, С.С. Ткаченко, Я. Л. Цив'ян, Ю. Г. Шапошніков, В. М. Шаповалов, В. І. Шевцов, Г.С. Юмашев і багатьох інших. Травматологію і ортопедію в Україні прославили Μ. І. Ситенко, Μ. П. Новаченко, О. О. Корж, Ф. Р. Богданов, В. А. Яралов-Яральянц, Ф. Є. Ельяшберг, В. О. Маркс, І. В. Шумада, Ю. Ю. Колонтай, Є. Т. Скляренко, Т. А. Ревенко, В. П. Трубніков та багато інших, які створили вітчизняну школу травматології та ортопедії.
Професор Микола Іванович Хвисюк € одним із засновників української вертебрології і творцем Харківської школи вертебрологів, яка і сьогодні займає провідне місце в науковому світі.
Уперше Μ. І. Хвисюк вивчив і обґрунтував синдром нестабільності хребта, довів можливість вправлення хребців при різних видах і ступенях зміщення (спондилолістез, переломовивихи), розробив цілий ряд способів переднього спондилодезу (ауто-, ало, керамопластика). Миколою Івановичем уперше було розпочато вивчення особливостей остеохондрозу в дітей і в людей похилого віку, розроблена класифікація остеохондрозу хребта, обґрунтовано низку
Професор О. Є. Лоскутов
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Травматологія та ортопедія як самостійна хірургічна дисципліна“ на сторінці 4. Приємного читання.
